Дерево, що «плаче», та його універсальні «сльози»
«Візьміте бальзаму для болю»,— говориться в Єремії 51:8. Пошуки місць походження цієї речовини з неабиякими заспокійливими та цілющими властивостями приводять нас на острів Хіос, що лежить в Егейському морі.
НА ПОЧАТКУ літа фермери на Хіосі дуже незвичним способом готуються до збору врожаю. Підмівши землю, вони роблять з білої глини гладку основу довкола мастикових дерев — вічнозелених рослин, що нагадують чагарник. Потім кору дерева надрізають, змушуючи його «плакати». З кори починають сочитися мутні «сльози» смоли. Через два-три тижні краплі смоли загусають і фермери збирають їх або зі стовбура, або знизу, з глиняної поверхні. Ці «сльози», що називаються мастиксом, використовують для виготовлення бальзаму.
Однак до збору «сліз» необхідно виявляти терпіння та працювати не покладаючи рук. Дерева з покривленими сірими стовбурами ростуть дуже повільно. Поки дерево виросте,— зазвичай воно сягає 2—3 метрів,— минає від 40 до 50 років.
Щоб добути мастикс, необхідно не тільки надрізувати кору та збирати «сльози». Після збору мастикових «сліз» фермери їх просіюють, промивають і сортують за розміром та якістю. Потім мастикова смола проходить подальше очищення. Лише тоді універсальна сировина готова до використання.
Історія цієї цінної рослини
Грецьке слово, перекладене як «ма́стикс», пов’язано з терміном, що означає «скреготати зубами» (Матвія 8:12; Об’явлення 16:10). Ця назва наводить на думку, що ще з давніх-давен мастикову смолу використовують як жувальну гумку, аби освіжити подих з рота.
Першим про мастикс писав Геродот, грецький історик V століття до н. е. Інші стародавні письменники та лікарі, у тому числі Аполлодор, Діоскорид, Теофраст і Гіппократ, згадували про застосування мастикової смоли у медицині. Хоча мастикове дерево росте по всьому Середземномор’ю, виготовляють мастикс ще з 50 року н. е. переважно на Хіосі. І саме мастикс був головним предметом зацікавлення завойовників Хіосу: спочатку ним спокушувалися римляни, потім генуезці, а ще пізніше турки-османи.
Універсальна мастикова смола
Стародавні єгипетські цілителі використовували мастикову смолу для лікування різних недуг, у тому числі діареї та артриту. Також вони застосовували її як ароматичну речовину і для муміфікації. Можливо, що смола мастикового дерева була однією з речовин, з яких виготовляли ‘бальзам Ґілеаду’. У Біблії читаємо, що він мав лікувальні властивості і що його застосовували як косметичний засіб та для бальзамування (Єремії 8:22; 46:11). Дехто навіть робить припущення, що дерево, з якого добували стакте,— один зі складників пахучого святого кадила, котре використовували лише у священних цілях,— ймовірно, належить до родини мастикових дерев (Вихід 30:34, 35, Кул.).
Сьогодні мастикс входить до складу лаків, якими покривають олійні картини, меблі та музичні інструменти. Він слугує як ізоляційний і водонепроникний матеріал. Крім того, вважають, що мастикс — найліпший стабілізатор тканинних та малярських фарб. Додають його і до клеїв та дубителів шкіри. Завдяки своїм ароматичним та іншим властивостям мастикова смола входить до складу мила, косметичних засобів і парфумів.
По всьому світі мастикс описано в 25 офіційно визнаних списках ліків. Його й досі часто використовують у традиційній медицині арабського світу. Також мастикову смолу застосовують для виготовлення зубних цементів та внутрішнього покриття медикаментозних капсул.
Універсальні «сльози» мастикового дерева, з яких виготовляють бальзам, вже століттями пом’якшували та гоїли рани. Тому в пророцтві Єремії недарма говориться: «Візьміте бальзаму для болю».
[Ілюстрації на сторінці 31]
Хіос.
Збирання мастиксу.
«Сльози» мастикової смоли старанно збирають.
[Відомості про джерела]
Chios and harvest line art: Courtesy of Korais Library; all others: Kostas Stamoulis