Вісники Царства сповіщають
‘Прийди і нам поможи’
У ЛИПНІ 2000 року німецькомовних вісників Австрії, Німеччини та Швейцарії було заохочено переїхати у Болівію. Для чого? Щоб допомогти у вивченні Біблії німецькомовним менонітам, які мешкають у віддалених поселеннях у радіусі 300 кілометрів від болівійського міста Санта-Крус.
На заклик відгукнулося близько 140 Свідків. Дехто вирушив до Болівії на кілька тижнів, інші пробули там рік чи навіть довше. Усі вони виявили такий самий дух, як і місіонери першого століття, які послухались заклику: «Прийди в Македонію, і нам поможи!» (Дії 16:9, 10).
Отож, як проходить праця проповідування в цьому особливому куточку Болівії? Старійшина місцевого збору розповідає: «Аби дістатися до одного з 43 поселень менонітів, треба їхати ґрунтовими дорогами протягом восьми годин. А до віддалених поселень доводиться подорожувати чотири дні, проводячи кілька ночей у наметах. Звичайно, такі зусилля винагороджуються, адже більшість людей у цих поселеннях чують добру новину вперше».
Спочатку багато менонітів ставилися до Свідків Єгови непривітно, проте згодом завдяки наполегливим зусиллям вісників вони зрозуміли, чому Свідки їх відвідують. Наприклад, один фермер визнав, що читає «Пробудись!» вже близько року. А тоді додав: «Я знаю, чимало людей у нашій місцевості не згідні з тим, що ви кажете, але я вірю, що це правда». Чоловік з іншого поселення сказав: «Декотрі мої сусіди називають вас фальшивими пророками, а інші вважають, що ви говорите правду. Я хочу сам у всьому розібратися».
Тепер у Болівії існує німецькомовний збір, в якому служить 35 осіб, у тому числі 14 повночасних благовісників. На сьогодні 14 колишніх менонітів стали вісниками Царства, а ще 9 регулярно відвідують зібрання. Один новоохрещений старший чоловік сказав: «Ми чітко бачимо керівництво Єгови. Він послав нам на допомогу досвідчених німецькомовних братів і сестер, і ми дуже за це вдячні». Сімнадцятирічна дочка цього чоловіка, яка також охрещена, додає: «Запал молодих братів і сестер, які сюди приїхали, дуже заразливий. Більшість з них служать піонерами і використовують свій час та кошти, щоб допомагати іншим. Їхній приклад заохочує мене робити те саме».
Справді, всі, хто зважився ‘прийти’ на допомогу в цю особливу територію, отримали величезну радість і задоволення.