Дивна мішанина вірувань у Болівії
З ПРИБЛИЗНО п’ять мільйонів людей, які живуть у Болівії, приблизно два мільйони є Аімара і Кеча індійці. Хоч ці індійці визнають себе бути католиками, то вони змішують “святих” із богами своїх предків. А як це можливо, коли Католицька Церква вже існувала в Болівії близько чотири століть?
В своїй книжці Коротка Історія Болівії (в анг. мові), Роберт Бартон говорить про працю католицьких місіонерів: “Вони почали трудитися навертати багато людей замість помагати тубільцям зрозуміти Християнство; в дійсності, багато удавали, що не було різниці між їхнім віровченням, а забобонним переконанням варварів. Це пояснює чому до цього дня існує така мішанина”.
Цю “мішанину двох вірувань” можна ясно бачити у Тодос лос Сантос, День Усіх Святих. Кип Лестер і Джейн МеКіл, у їхній книжці Віднайдіть Болівію, кажуть: “Для кампесіно [місцевий хлібороб] фіеста (свято) Тодос Сантос є з’єднання християнської форми святкування цих Святих Днів з релігійним обрядом, якого віддають чулпасам”. А чулпаси це є круглі башти з невирізаного каміння, які знаходяться в Тітікака басейні. Кажуть, що це є нібито гробниці індійських ватажків.
Цікаво зауважити, що Католицька Церква пристосувала багато інших поганських практик і проводить їх під ярликом Християнства. “День Усіх Душ” не почався з правдивим Християнством. Про його коріння, читаємо в Funk and Wagnalls’ Standard Dictionary of Folklore, Mythology and Legend: “Істотно, [День] Усіх Душ походить із майже всесвітнього звичая відкладати частину року (переважно останню частину) для померлих. Вавилонці святкували місячне свято Всіх Душ в якому священики приносили жертви”.
Зрозуміло, перші християни не мали жодного свята для “душ” померлих. Вони знали науку надхненого Писання, що “душа”, що грішить, вона помре”. (Єзек. 18:4, Католицький Дуя Переклад) Так, вони оцінювали, що померлі справді є мертві, чекаючи воскресіння.— Дії 24:15.
Інший приклад дивного змішання вірувань є Діаблада (Танець Диявола). Книжка Брами Сонця, Надія Болівії (в анг. мові) каже слідуюче про це: “Вкорінена в сполученні поганської і християнської міфології, це є цікавий приклад двоїстості щоденного життя в Болівії”.
Згідно нехристиянською традицією Болівії, Диявол живе по копальнях і є власником мінералів та металів. Шахтарі щоденно просять його охороняти їх від завалення. У хореографії (мистецтво танців), народні групи танцюристів (представляючи кожен рівень суспільства шахтарського міста Оруро) беруть ролю Диявола, з сильними прикрашеними масками і костюмами. Вони прохають Діву дел Сокавон, Діва Копалень, на свою власну користь. У католицькому розумі, діва, безперечно, є Марія.
Звертаючи увагу на вплутання Католицької Церкви з Танцями Диявола, книжка Віднайдіть Болівію зауважує: “Крім танцювальних вистав, Танцюристи Диявола виконують багато церемонійних обрядів. При долині Пагорка Сан Феліпе в славній церкві Сокавон, вони перше віддають повагу Діві і відбувають Службу Божу на призначених оказіях протягом і після Карнавалу”.
Можна бачити, як люди вбрані в костюмах “Диявола” входять у католицьку каплицю і беруть причастя від католицьких священиків. Входячи в каплицю танцюристи Диявола звертаються до Діви Сокавон оцими словами: “Ми прийшли з пекла просити твого благословенства, усі твої сини Диявола, маленька Матінко копальні”. А останній раз, коли входять у каплицю, вони висловлюють свою прощальну молитву на той рік, слідуючими словами: “Як в олов’яних горах, вилий своє світло сонця, на наші серця вилий своє благословенство. Не відмовляй нам твоєї охорони Божественна Матір Божа аж до наступного року Матінко! Аж до наступного року, До побачення!”
Дальше коментуючи про двоїсту особистість Діаблада, авторка Маргарета Ансті пише: “Двоїстості дають нового значення, коли в часі Карнавалу, гірник потверджує свою посвяту Діві ототожнюючи себе з диявольскою особою, яку він шанує цілий рік. Таке одночасне почуття не є виняткове, але є ясним виразом Анди-Індійського одночасного [з’єднання різних вірувань або практик] приступу до релігії. Нова віра не заступає стару. Нічого не відкидається, але нові догми поміщаються в існуючі переконання, і ці двоє стаються так близько зв’язані, що їх уже неможливо розв’язати або розділити”.
Така дивна мішанина вірувань може не дуже турбує багатьох людей. Але важне питання є: Як Всемогутній Бог дивиться на це? Апостол Павло писав християнам у Коринті: Погани “в жертву приносять демонам, а не Богові”, і “я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали. Бо не можете пити чаші Господньої і чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського”. (1 Кор. 10:20, 21, Католицька Нова Американська Біблія (НАБ) “До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним”.— 2 Кор. 6:14, 15.
Чи ця дивна мішанина вірувань у Болівії не показує, що там не звертають уваги на ці надхнені слова? Як же, тоді, Бог може похвалювати таку “мішанину”? Син Божий сказав, що Його Отець шукає осіб, які будуть “поклонятися в дусі і в правді”. (Ів. 4:23, 24) Ясно є, що нехристиянські міфологічні вірування не є правдою. Тому, ті, що тримаються їх не можуть прийнятно поклонятися Богові.
На щастя, проте, через ревну діяльність Свідків Єгови, багато щирих людей Болівії стали оцінювати Біблійну науку і відкинули такі нехристиянські практики. Вони слухають надхнену пораду: “Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, . . . і не торкайтесь нечистого”. (2 Кор. 6:17) Чи ви також це зробили або плануєте зробити?