Християнство шириться серед юдеїв першого століття

ПРИБЛИЗНО в 49 році н. е. в Єрусалимі відбулася важлива зустріч. На ній були присутні Іван, Петро і єдиноутробний брат Ісуса Яків, «які вважалися стовпами» християнського збору першого століття. Двома іншими учасниками зустрічі були апостол Павло і його товариш Варнава. Обговорювалось питання про те, як розподілити величезну територію для проповідування. Павло розповів: «[Вони] потиснули нам з Варнавою руку на знак готовності і далі співпрацювати. Отже, ми мали йти до інших народів, а вони — до обрізаних»a (Галатів 2:1, 9).

У чому полягала домовленість між ними? Чи йшлося про те, щоб поділити місцевість для проповідування доброї новини на територію, де жили юдеї та прозеліти, і на територію, де жили язичники? Чи домовленість означала географічний поділ? Щоб знайти логічну відповідь на ці запитання, нам треба дізнатися дещо з історії про діаспору, тобто юдеїв, які жили поза Палестиною.

Юдейське суспільство в першому столітті

Скільки юдеїв налічувалося в діаспорі у першому столітті? Здається, що багато вчених погоджується з висновком, опублікованим в «Атласі юдейського світу»: «Важко визначити точну кількість, але, за приблизними оцінками, незадовго до 70 року н. е. в Юдеї жило два з половиною мільйони юдеїв, а по всій Римській імперії — ще понад чотири мільйони... Юдеї, ймовірно, становили приблизно десяту частину всього населення імперії, а в місцях, де юдеї були найбільш скупчені — в містах східних провінцій,— вони, мабуть, становили чверть усього населення, а то й більше».

Головні осередки юдейської діаспори у східній частині Римської імперії були в Сирії, Малій Азії, Вавилоні та Єгипті. У європейській частині були менш численні єврейські громади. З юдейської діаспори походили деякі відомі християни, як-от Варнава з Кіпру, Прискилла й Акила з Понту (пізніше жили в Римі), Аполлос з Александрії і Павло з Тарса (Дії 4:36; 18:2, 24; 22:3).

Діаспору багато що пов’язувало з рідним краєм. Наприклад, щороку діаспора посилала в єрусалимський храм податок. Таким чином вона брала участь у діяльності, пов’язаній з храмом, і поклонінні, яке там здійснювалося. Щодо цього вчений Джон Барклі зазначив: «Існують всі підстави вважати, що громади діаспори старанно збирали ці гроші, до котрих додавали пожертви від багатих людей».

Діаспору пов’язувало з батьківщиною ще й те, що десятки тисяч паломників вирушали до Єрусалима на щорічні свята. Це добре видно з віршів у Дії 2:9—11, де розповідається про свято П’ятдесятниці 33 року н. е. Юдеї, які були присутні на тому святі, прибули з Парфії, Мідії, Еламу, Месопотамії, Каппадокії, Понту, Азії, Фрігії, Памфілı́ї, Єгипту, Лівії, Рима, Криту й Арабії.

Зв’язок між релігійними провідниками в Єрусалимі і юдеями діаспори підтримувався листуванням. Відомо, що Гамаліїл, учитель Закону, згаданий у Дії 5:34, посилав листи у Вавилон та інші куточки світу. Коли в 59 році н. е. апостол Павло прибув до Рима як в’язень, «впливові юдеї» сказали йому: «Ми не отримували про тебе жодних листів з Юдеї. І навіть брати, які приходили сюди, не говорили про тебе нічого поганого». Це засвідчує, що з Юдеї в Рим часто посилали листи й повідомлення (Дії 28:17, 21).

Юдейська діаспора користувалась грецьким перекладом Єврейських Писань, відомим як Септуагінта. В одному довіднику говориться: «Логічно зробити висновок, що всі, хто належав до діаспори, читали Септуагінту і вважали її юдейською Біблією або Святим Письмом». Тим самим перекладом широко користувалися під час навчання ранні християни.

Ці обставини були добре знайомі членам керівного органу в Єрусалимі. Добру новину вже почули юдеї з діаспори в Сирії і за її кордонами, у тому числі в Дамаску й Антіохії (Дії 9:19, 20; 11:19; 15:23, 41; Галатів 1:21). На зустрічі в 49 році н. е., очевидно, обговорювались плани щодо подальшої праці проповідування. Розгляньмо, що́ в Біблії сказано про розширення проповідницької діяльності серед юдеїв і прозелітів.

Подорожі Павла та юдейська діаспора

Початкове завдання Павла полягало в тому, щоб ‘звіщати про ім’я Ісуса Христа іншим народам, а також царям та Ізраїлевим синам’b (Дії 9:15). Після зустрічі в Єрусалимі Павло й далі проповідував юдеям у діаспорі скрізь, де він подорожував. (Дивіться супровідну інформацію на сторінці 14). Це показує, що домовленість була зроблена за географічним принципом. Павло з Варнавою почали виконувати місіонерську працю на заході, а інші проповідували в самій Юдеї і в тих східних куточках імперії, де жили численні юдейські громади.

Коли Павло і його товариші вирушили в другу місіонерську подорож з Антіохії в Сирію, їх було скеровано на захід через Малу Азію аж до Троади. Звідти вони подалися в Македонію, оскільки зрозуміли, що «Бог покликав [їх] проголошувати [македонянам] добру новину». Пізніше було засновано християнські збори в інших європейських містах, у тому числі в Афінах і Коринфі (Дії 15:40, 41; 16:6—10; 17:1—18:18).

Приблизно в 56 році н. е., наприкінці третьої місіонерської подорожі, Павло збирався піти ще далі на захід і розширити територію проповідування, що була йому призначена на зустрічі в Єрусалимі. Він писав: «Я прагну звіщати добру новину й вам у Римі», а також «Вирушу в Іспанію, а заодно завітаю до вас» (Римлян 1:15; 15:24, 28). А що відомо про велику діаспору на Сході?

Юдейські громади на Сході

Протягом І століття н. е. в Єгипті була найбільша громада, особливо в столиці країни, Александрії. Юдейське населення цього торгового і культурного осередку тодішнього світу налічувало сотні тисяч юдеїв, а їхні синагоги були по цілому місту. Філон, юдей родом з Александрії, стверджував, що на той час у Єгипті мешкало принаймні мільйон євреїв. Чимало євреїв жило також у сусідній Лівії і в місті Кирена та його околицях.

Деякі з юдеїв, котрі стали християнами, походили з цих регіонів. Адже згадується про «Аполлоса... родом з Александрії», а також про «декотрих... з Кіпру та з Кирени» і «Луція з Кирени», які зміцнювали збір в Антіохії Сирійській (Дії 2:10; 11:19, 20; 13:1; 18:24). Окрім цього, Біблія більше нічого не каже про діяльність перших християн в Єгипті і поблизьких місцевостях. Хіба що розповідає про те, як християнин-благовісник Пилип свідчив ефіопському вельможі (Дії 8:26—39).

Іншим великим осередком був Вавилон, до території якого належали також Парфія, Мідія та Елам. Як сказав один історик, «у долині Тигру і Євфрату — від Вірменії і аж до Перської затоки та на північний схід від Каспійського моря і на схід від Мідії — скрізь жили юдеї». Згідно з даними «Юдейської енциклопедії» (англ.), їхнє число сягало 800 000, а то й більше. Юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначив, що кожного року в Єрусалим прибували на свята десятки тисяч юдеїв з Вавилону.

Чи були деякі з тих вавилонських паломників охрещені в П’ятдесятницю 33 року н. е.? Ми не знаємо, але серед тих, хто чув того дня промову апостола Петра, були представники з Месопотамії (Дії 2:9). І ми точно знаємо, що апостол Петро був у Вавилоні приблизно в 62—64 роках н. е. Перебуваючи там, він написав свій перший лист і, можливо, другий (1 Петра 5:13). Вавилон з його багатолюдною юдейською громадою, очевидно, належав до території, яка була призначена Петру, Івану та Якову на зустрічі, згаданій у листі до галатів.

Збір в Єрусалимі та юдейська діаспора

На зустрічі, на якій ішлося про розподіл території, був присутній також Яків. Він служив наглядачем в єрусалимському зборі (Дії 12:12, 17; 15:13; Галатів 1:18, 19). Під час свята П’ятдесятниці 33 року н. е. Яків був свідком того, як тисячі прибулих з юдейської діаспори схвально відгукнулися на добру новину й охрестились (Дії 1:14; 2:1, 41).

Тоді й після того Єрусалим приймав десятки тисяч юдеїв, які приходили на щорічні свята. У столиці юрмилася сила-силенна людей, і гості міста були змушені тимчасово проживати в поблизьких селах або в наметах. Як говориться в «Юдейській енциклопедії», вони зустрічалися з друзями, йшли в храм на поклоніння, приносили жертви і приєднувалися до вивчення Тори.

Безсумнівно, Яків та інші члени збору в Єрусалимі використовували цей час, щоб свідчити євреям з діаспори. Можливо, апостоли, хоча й дуже обачно, робили це також тоді, коли після смерті Степана «почалося сильне переслідування єрусалимського збору» (Дії 8:1). І до, і після того, як свідчить оповідь, ревність тих християн у проповідуванні сприяла постійному зросту числа віруючих (Дії 5:42; 8:4; 9:31).

Чого ми можемо навчитися?

Ранні християни з усіх сил старалися свідчити юдеям, хоч би де ті жили. Разом з тим, Павло та інші християни проповідували людям з інших народів на території Європи. Послідовники Ісуса слухалися наказу, який він дав їм, перш ніж зійшов у небо,— вони мали робити учнями «людей з усіх народів» (Матвія 28:19, 20).

З прикладу перших християн ми бачимо: щоб мати підтримку духу Єгови, важливо проповідувати організовано. Також ми переконуємось, наскільки корисно свідчити людям, які поважають Боже Слово, особливо там, де живе мало Свідків Єгови. Чи в певних частинах території вашого збору люди краще сприймають добру новину, ніж в інших? Якщо так, то, можливо, було б добре проповідувати в таких місцях частіше. Окрім того, можливо, у вашій місцевості відбуваються громадські події, під час яких можна активно свідчити людям неформально і на вулиці?

На додаток до того, що́ ми знаємо про ранніх християн з Біблії, варто довідуватися про певні історичні та географічні подробиці. Поглиблювати знання нам допоможе такий посібник, як брошура «Подивімося на той хороший Край», що містить чимало карт і фотографій.

[Примітки]

[Таблиця на сторінці 14]

ДОПОМОГА АПОСТОЛА ПАВЛА ЮДЕЯМ У ДІАСПОРІ

ДО ЗУСТРІЧІ В ЄРУСАЛИМІ У 49 РОЦІ Н. Е.

Дії 9:​19, 20 Дамаск — він «почав у синагогах проповідувати»

Дії 9:​29 Єрусалим — «розмовляв... з грекомовними юдеями»

Дії 13:14 Антіохı́я в Пісı́дії — ‘ввійшов до синагоги’

Дії 14:1 Іконı́я — ‘ввійшов до юдейської синагоги’

ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ В ЄРУСАЛИМІ У 49 РОЦІ Н. Е.

Дії 16:14 Филипи — «богобійна жінка, Лідія»

Дії 17:1 Фессалоніки — «юдейська синагога»

Дії 17:10 Верія — «юдейська синагога»

Дії 17:17 Афіни — ‘вів у синагозі обговорення з юдеями’

Дії 18:4 Коринф — «виголошував промови у синагозі»

Дії 28:17 Рим — «скли́кав впливових юдеїв»

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Ті, хто чув добру новину в П’ятдесятницю 33 року н. е., прибули з багатьох місцевостей.

ІЛЛІРІЯ

ІТАЛІЯ

Рим

МАКЕДОНІЯ

ГРЕЦІЯ

Афіни

КРИТ

Кирена

ЛІВІЯ

ВІФІНІ́Я

ГАЛАТІЯ

АЗІЯ

ФРИГІЯ

ПАМФІЛІ́Я

КІПР

ЄГИПЕТ

ЕФІОПІЯ

ПОНТ

КАППАДОКІЯ

КІЛІКІ́Я

МЕСОПОТАМІЯ

СИРІЯ

САМАРІЯ

Єрусалим

ЮДЕЯ

МІДІЯ

Вавилон

ЕЛАМ

АРАВІЯ

ПАРФІЯ

[Моря, затоки]

Середземне море

Чорне море

Червоне море

Перська затока