Чи доречно християнам у медичних або оздоровчих цілях пити власну сечу?

Впродовж століть люди вдавалися до численних дієт і методів лікування. Деякі з них є частиною традиційної медицини. Інші — це науково обґрунтовані народні методи лікування (1 Тим. 5:23). Однак ще інші — це особисті чудернацькі методи, які не приносять жодної користі. Кожен християнин сам повинен вирішувати, що робити, але стосовно здоров’я мудро виявляти поміркованість та обережність. (Якова 3:17; порівняйте «Вартову башту» за 15 грудня 1994 року, сторінки 17, 18).

Дехто твердить, що коли пити сечу, то це покращує здоров’я. Проте більшість християн вважає сечу і кал (навіть свої власні) виділеннями організму, яких слід позбуватися, а не споживати. Ісус сказав, що «те, що входить до уст, вступає в черево, та й назовні виходить». Це згідно з Божим законом для Ізраїлю, який вимагав, щоб виділення людини ліквідовувалися належним чином; заради гігієни відходи закопувались, і це допомагало утримувати табір Божого народу у святості (Матв. 15:17; Повт. 23:13—15).

Християни, безперечно, повинні пильнувати, щоб не захоплюватися якимись дивацтвами, в тому числі оздоровчими, навіть якщо вони мають «підтвердження» (Прип. 14:15). Замість того щоб занадто цим захоплюватись, християни зосереджуються на своєму служінні, яке рятує життя. Вони розуміють, наскільки важливо навіть в особистих справах уникати того, що може здаватися для інших дивним і що може привести інших до спотикання (2 Кор. 6:3; 7:1).