«Тепер я люблю служіння!»

ВТРАЧАЮ РАДІСТЬ

На жаль, у підлітковому віці я почала віддалятися від Єгови. Здавалося, мої однокласники мали безмежну свободу, і мені також цього хотілося. Я вважала, що батьківські правила і християнські норми заважкі для мене, а служіння Єгові — це непосильний тягар. Хоча я ніколи не сумнівалася в тому, що Єгова існує, все ж відчувала духовну порожнечу.

Я і далі проповідувала, але моє служіння Єгові було формальним. Я ніколи не готувалася, тож мені було важко починати чи продовжувати розмови. Тому служіння було неефективним і не приносило мені радості. Через це я почувалася ще гірше. Я запитувала себе: «Як можна робити це тиждень за тижнем, місяць за місяцем?»

Коли мені було 17, я страшенно хотіла бути незалежною. Тож спакувала свої речі й поїхала до Австралії. Батькам важко було дивитися, як я покидаю їх. Вони переживали, але думали, що я й далі служитиму Єгові.

В Австралії я занепала духовно ще більше. Я часто пропускала зібрання. Подружилася з молодими людьми, які одного вечора йшли на зібрання, а наступного — в нічні клуби, де пили й танцювали до ранку. Коли я оглядаюся назад, то розумію, що вела тоді подвійне життя, але не почувалася комфортно ні в правді, ні в світі.

НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ СПОНУКАЛА ДО РОЗДУМІВ

Приблизно через два роки я зустріла сестру, яка, сама того не усвідомлюючи, спонукала мене задуматися над своїм життям. Я жила разом з п’ятьма неодруженими сестрами, і ми запросили районного наглядача з його дружиною Тамарою зупинитися в нашому будинку на тиждень. Поки чоловік займався справами збору, Тамара проводила час з нами, і ми багато сміялися. Мені це подобалося. Вона була розсудливою, і з нею було легко спілкуватися. Мене вразило те, що духовна людина може бути такою веселою.

Тамару переповнював ентузіазм. Її любов до правди і служіння передавалася іншим. Тамара з радістю віддавала Єгові найкраще, а я служила йому формально і почувалася нещасливою. Її позитивний настрій і непідробна радість сильно вплинули на мене. Приклад Тамари змусив мене задуматися над важливою біблійною істиною: Єгова хоче, щоб усі ми служили йому «з радістю» (Пс. 100:2).

ВІДНОВЛЮЮ СВОЮ ЛЮБОВ ДО СЛУЖІННЯ

Я хотіла відчувати таку ж радість, як Тамара, але для цього мені потрібно було зробити великі зміни. Минув якийсь час, і я поступово почала робити невеликі кроки. Я старалася готуватися до служіння і час від часу служила допоміжним піонером. Це допомогло мені менше хвилюватися і почуватися впевненішою. Я частіше використовувала Біблію, і тепер служіння приносило мені справжнє задоволення. Невдовзі я вже служила допоміжним піонером постійно.

Я здружилася з братами й сестрами різного віку, які міцно стояли в правді і служили Єгові з радістю. Їхній хороший приклад допоміг мені переосмислити свої пріоритети і розвинути добрі духовні звички. Служіння приносило мені ще більшу радість, і зрештою я розпочала стале піонерське служіння. Уперше за багато років до мене повернулося відчуття щастя, збір став моєю рідною домівкою.

ЗНАХОДЖУ ПОСТІЙНОГО ПАРТНЕРА ДЛЯ СЛУЖІННЯ

Через рік я зустріла Алекса — доброго й щирого брата, який любив Єгову і служіння. Він був служителем збору і служив піонером уже шість років. Також якийсь час Алекс служив у Малаві, де була більша потреба. Там він спілкувався з місіонерами, які справили на нього велике враження і заохотили його й далі ставити інтереси Царства на перше місце.

У 2003 році ми з Алексом одружилися і відтоді продовжуємо служити повночасно. Ми багато чого навчилися, і Єгова постійно благословляв нас.

ЩЕ БІЛЬШЕ БЛАГОСЛОВЕНЬ

У 2009 році нас запросили служити місіонерами у Східному Тиморі, маленькій країні на Індонезійському архіпелазі. Ми були ошелешені, приємно схвильовані й водночас налякані. Через п’ять місяців ми приїхали у столицю Східного Тимору — Ділі.

Тепер наше життя докорінно змінилося. Нам довелося пристосовуватися до нової культури, мови, їжі та умов життя. У служінні ми часто бачили дуже бідних, неосвічених і пригноблених людей. Також ми зустрічали людей, які страждали фізично та емоційно від пережитої війни і насилляa.

Наше служіння було надзвичайне! Якось я зустріла засмучену 13-літню дівчинку на ім’я Маріяb. Її мама померла кілька років тому, і вона рідко бачила свого батька. Як і багато її однолітків, дівчинка була полишена сама на себе. Пам’ятаю, як одного разу вона в сльозах виливала мені свої почуття. Але я не розуміла, про що вона говорить, тому що не розмовляла вільно її мовою. Я молилася до Єгови і просила, щоб він допоміг мені підбадьорити Марію. Тоді я почала читати їй слова потіхи з Біблії. Протягом наступних кількох років я побачила, як правда змінила життя і мислення Марії. Вона охрестилася й тепер сама проводить біблійні вивчення. Сьогодні Марія має велику духовну сім’ю і насолоджується любов’ю братів і сестер.

Єгова благословляє працю проповідування у Східному Тиморі. Хоча більшість вісників охрестилися протягом останніх десяти років, багато з них уже служать піонерами, служителями збору або старійшинами. Деякі працюють у віддаленому перекладацькому офісі й допомагають у перекладі біблійних публікацій місцевими мовами. Мені так радісно чути, як вони співають на зібраннях, бачити їхні усмішки і спостерігати за їхнім духовним ростом.

ХІБА ЖИТТЯ МОГЛО БУТИ ЩАСЛИВІШИМ?

Життя у Східному Тиморі дуже відрізняється від життя в Австралії, але я й подумати не могла, що буду такою щасливою. Іноді нам доводилося їхати в маленькому переповненому автобусі, в якому люди везли сушену рибу та купу овочів з місцевого ринку. Часом ми проводили біблійне вивчення у задушливій хатинці, де по брудній підлозі бігали кури. Попри все це, я часто думала: «Як чудово!»

Коли я згадую своє минуле, мене переповнює почуття вдячності до моїх батьків, адже вони докладали всіх зусиль, щоб вчити мене про Єгову, й підтримували мене у важкі підліткові роки. Слова з Прислів’я 22:6 наче сказані про мене. Мама й тато пишаються мною й Алексом, вони раді, що ми служимо Єгові. З 2016 року ми виконуємо роз’їзну працю в території, про яку піклується австралазійський філіал.

Важко повірити, що колись проповідування було для мене тягарем. Тепер я люблю служіння! Я усвідомила: хоч би що сталося в житті, справжню радість відчуваєш тоді, коли всім серцем служиш Богові. Так, останні 18 років, проведені в служінні Єгові разом з Алексом, були найщасливішими роками мого життя. Тепер я сповна розумію слова, які псалмописьменник Давид сказав Єгові: «Всі, хто сховку в тебе шукає, будуть тішитися та завжди радісно вигукувати... Ті, хто ім’я твоє любить, будуть радіти» (Пс. 5:11).