ІВАНА
Коментарі. Розділ 4
Самарію. За днів Ісуса це була римська область. Ісус кілька разів проходив нею під час своїх подорожей. Пізніше його учні поширювали там християнство. Сьогодні неможливо визначити, якими були точні межі Самарії, але відомо, що ця область простягалася від Галілеї на півночі до Юдеї на півдні та від річки Йордан на сході до прибережних рівнин Середземного моря на заході. Більша частина Самарії охоплювала території, які колись належали племенам Єфрема і половині племені Манасії (на захід від Йордану). Хоча Ісус кілька разів проходив територією Самарії, ідучи до Єрусалима чи повертаючись з нього (Ів 4:3—6; Лк 9:51, 52; 17:11), він наказав своїм апостолам не проповідувати в самарійських містах, адже основне завдання апостолів полягало в тому, щоб іти «до загублених овець з народу Ізраїля», тобто до юдеїв (Мт 10:5, 6). Однак ця заборона була тимчасовою. Перед тим як піднятися на небо, Ісус сказав своїм апостолам, що тепер вони мають проповідувати добру новину «в... Самарії» і «навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8, 9). Коли в Єрусалимі почалося переслідування, деякі учні, зокрема Пилип, проповідували добру новину в Самарії. Пізніше туди послали Петра та Івана, щоб самаряни могли отримати святий дух (Дії 8:1—17, 25; 9:31; 15:3).
Сихар. Вважається, що самарійське місто Сихар — це село Аскар, що лежить поблизу сучасного міста Наблус, приблизно за 1 км на північний схід від Сихема і за 700 м на північний схід від колодязя Якова. (Див. додатки Б6 і Б10.) Дехто стверджує, що Сихар — це насправді Сихем, спираючись на деякі стародавні небіблійні джерела і Сінайський сирійський рукопис, де вживається назва Сихем. Однак найдостовірніші грецькі рукописи свідчать на користь назви «Сихар». Крім того, як показують археологічні знахідки, місцевість, де пізніше з’явився Сихем (Телль-Балата), за часів Ісуса не була заселеною.
Колодязь Якова. Прийнято вважати, що це Бір-Якуб (Беер-Яаков), який розташований приблизно за 2,5 км на південний схід від сучасного міста Наблус, недалеко від Телль-Балати, тобто Сихема. Цей колодязь глибокий, і рівень води ніколи не піднімається до самого верху. В XIX сторіччі вимірювання показали, що глибина колодязя сягала близько 23 м. Очевидно, у стародавні часи колодязь був навіть глибшим, адже тепер його дно засмічене (Ів 4:11). З кінця травня до початку осінніх дощів у колодязі немає води, тому дехто вважає, що він наповнюється дощовими водами, які просочуються через ґрунт. Інші переконані, що колодязь наповнюється з джерел. (Див. коментар до слова колодязя у цьому вірші.) Біблія не говорить, що цей колодязь викопав Яків, але вона показує, що в тій місцевості йому належала ділянка поля (Бт 33:18—20; ІсН 24:32). Можливо, Яків сам викопав цей колодязь або наказав його викопати, для того щоб забезпечити водою усіх своїх домашніх, а також худобу. Завдяки цьому він міг уникнути проблем з сусідами, які вже мали свої джерела води у тій місцевості. Або ж йому знадобилось додаткове джерело води, яким можна було користуватися, коли інші колодязі пересихали.
Втомлений дорогою. Це єдине місце в Писаннях, де сказано, що Ісус був «втомлений». Була приблизно 12-та година дня, і того ранку Ісус вже, очевидно, подолав шлях від Йорданської долини в Юдеї до Сихара у Самарії — крутий підйом, що становив майже 900 м (Ів 4:3—5; див. додаток A7).
Колодязя. Або «джерела». У грецькому тексті на позначення колодязя Якова в Сихарі вживається два різних слова. Грецьке слово пеґе́, яке в цьому вірші двічі перекладається як «колодязь», часто означає «джерело». Можливо, це свідчить про те, що колодязь Якова наповнювався з джерела. В Як 3:11 це слово стосується буквального джерела, а в Ів 4:14 воно використовується в переносному значенні. В Ів 4:12 вживається інше грецьке слово, фре́ар, яке може означати «колодязь», «водозбір» або «вертикальна шахта» (1См 19:22, Септуагінта; Лк 14:5; Об 9:1, «вхід»). Оскільки колодязі часто наповнювались водою з джерел, а джерела іноді очищали та поглиблювали, стає зрозуміло, чому слова «джерело» і «колодязь» вживаються взаємозамінно. (Див. коментар до вислову колодязь Якова у цьому вірші.)
Приблизно шоста година. Тобто приблизно 12:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)
Бо юдеї... з самарянами. Хоча цієї вставки в дужках немає в деяких рукописах, вона вживається у низці давніх авторитетних рукописів.
Юдеї не спілкувалися з самарянами. Коли у Біблії вперше згадується про самарян, то йдеться про юдеїв, які жили в десятиплемінному царстві до ассирійського завоювання (2Цр 17:29). Самаряни почали відокремлюватись від юдеїв, ще коли Єровоам запровадив у десятиплемінному царстві Ізраїля поклоніння ідолам (1Цр 12:26—30). Після ассирійського завоювання самарянами стали називатись потомки тих, хто не пішов у вигнання, а також іноземці, яких ассирійці переселили в Самарію. Хоча самаряни твердили, що походять з племен Манасії та Єфрема, деякі з них, безумовно, народились від змішаних шлюбів з іноземцями. Біблія показує, що нащадки іноземців посприяли поширенню поклоніння, яке не подобалось Богові (2Цр 17:24—41). Коли юдеї повернулися з вавилонської неволі, самаряни твердили, що віддані Єгові, але протидіяли відбудові храму і мурів Єрусалима. Потім, мабуть у IV столітті до н. е., самаряни побудували свій власний храм на горі Геризім. У 128 році до н. е. юдеї зруйнували його, однак самаряни і далі поклонялися на цій горі. У I столітті н. е. самаряни населяли римську область Самарію, яка лежала між Юдеєю і Галілеєю. Вони визнавали лише перші п’ять книг Біблії і, можливо, книгу Ісуса Навина, але змінили деякі вірші, щоб оправдати місце розташування свого храму. За днів Ісуса назва «самарянин» мала не тільки етнічне, але й релігійне забарвлення. Юдеї ставилися до самарян з презирством (Ів 8:48).
Живої води. В буквальному розумінні грецький вислів вказує на проточну, джерельну воду або воду з колодязя, який наповнюється завдяки джерелам. Ця вода відрізняється від стоячої води у водозборах. У Лв 14:5 єврейський вислів, перекладений як «джерельна вода», буквально означає «жива вода». В Єр 2:13 і 17:13 Єгову описано як «джерело живої води», тобто символічної життєдайної води. Ісус, розмовляючи з самарянкою, використав вислів «жива вода» у переносному значенні, але жінка, ймовірно, спочатку сприйняла його слова буквально (Ів 4:11; див. коментар до Ів 4:14).
Колодязь глибокий. Див. коментар до Ів 4:6.
Нашого прабатька Якова. Самаряни стверджували, що вони нащадки Якова по лінії Йосипа, але багато юдеїв за часів Ісуса, очевидно, були не згідні з цим твердженням. Щоб підкреслити, що самаряни походили з інших народів, юдеї називали їх кутянами, тобто мешканцями Кута. Кут — це місто, з якого ассирійський цар переселив людей в міста Самарії після того, як 740 року до н. е. Ізраїль пішов у вигнання. Можливо, Кут розташовувався приблизно за 50 км на північний схід від Вавилона (2Цр 17:23, 24, 30).
Воду, яку дам я. В цьому вірші слова «вода» і «джерело» вжиті у переносному значенні. У розмові з самарянкою Ісус вже згадував про «живу воду». (Див. коментар до Ів 4:10.) Тепер він пояснює, що ця вода стане в людині, яка її прийме, джерелом, котре може давати вічне життя. У Божому Слові вода символізує все, що Бог передбачив для того, аби люди знову стали досконалими. Серед усього, що символізує ця вода, вкрай важливе місце займає викупна жертва. В цьому вірші Ісус говорить про духовні благословення, які отримують ті, хто слухає його і стає його учнем. Вони здобувають знання про Бога Єгову та Ісуса Христа, застосовують ці знання у своєму житті, виявляють віру і завдяки цьому отримують надію на вічне життя (Ів 17:3). Ісус каже, що для людини символічна вода стане джерелом, котре битиме через край,— джерелом рясних благословень, які дають життя. Така людина матиме бажання ділитися цією «водою життя» з іншими (Об 21:6; 22:1, 17; див. коментар до Ів 7:38).
На цій горі. Тобто на горі Геризім. (Див. додаток Б10.) У Єврейських Писаннях ця гора згадується чотири рази (Пв 11:29; 27:12; ІсН 8:33; Сд 9:7). На цій горі, мабуть в IV столітті до н. е., самаряни звели храм, який став суперником Єрусалимського храму. Цей храм був зруйнований юдеями в 128 році до н. е. Самаряни визнавали лише перші п’ять книг Біблії і, можливо, книгу Ісуса Навина, але внесли в них свої зміни. Ці змінені книги відомі як самарійське П’ятикнижжя. Вони написані самарійськими літерами, які походять від давньоєврейських. Між текстом самарійського П’ятикнижжя і масоретським текстом Єврейських Писань існує приблизно 6000 відмінностей. Більшість з них незначні, але є і суттєві. Наприклад, у Пв 27:4 вислів «на горі Евал» замінено висловом «на горі Геризім», коли йдеться про місце, де на каменях мав бути написаний Мойсеїв закон (Пв 27:8). Так самаряни хотіли обґрунтувати свою віру в те, що Геризім — це свята гора Бога.
Спасіння починається з юдеїв. Або «спасіння походить від юдеїв». Ісус мав на увазі, що юдеям було довірено Боже Слово, чисте поклоніння і правда, що можуть привести до спасіння (Рм 3:1, 2). Вони також були обраним народом, з якого мав походити Месія згідно з обіцянкою про Авраамове «потомство» (Бт 22:18; Гл 3:16). В той час, коли Ісус говорив з самарянкою, Ізраїль все ще був вибраним народом Бога. Лише від юдеїв можна було дізнатися правду про Бога і його вимоги, а також подробиці про Месію, і кожен, хто хотів служити Єгові, мав робити це разом з його обраним народом.
Бог є Дух. Грецьке слово пне́ума тут вжито у значенні «духовна істота; духовна особа». (Див. глосарій, «Дух».) Біблія показує, що Бог, прославлений Ісус і ангели є духами (1Кр 15:45; 2Кр 3:17; Єв 1:14). Дух — це форма життя, яка дуже відрізняється від нашої, він є невидимим для людських очей. Духовні істоти мають «духовне» тіло, яке набагато перевершує «тіло фізичне» (1Кр 15:44; Ів 1:18). Хоча в Біблії сказано, що Бог має обличчя, очі, вуха, руки тощо, це лише образні вислови, які допомагають нам зрозуміти, яким є Бог. Писання чітко показують, що Бог є особою. Він перебуває поза матеріальним всесвітом, тож Христос міг сказати, що повертається до Батька (Ів 16:28). В Єв 9:24 про Христа говориться, що він увійшов «в саме небо, щоб... з’явитися перед Богом задля нашого блага».
Поклонятися в дусі. Як видно зі статті «Дух» у глосарії, грецьке слово пне́ума може мати різні значення. Наприклад, воно може стосуватися Божої діючої сили, тобто святого духу, або може вказувати на силу, яка спонукує людину до певних дій, тобто на її умонастрій. Усі значення слова «дух» мають щось спільне: вони стосуються того, що невидиме для людського ока. В Ів 4:21 Ісус пояснив, що поклоніння Батькові не буде прив’язане до конкретного місця, як-от гора Геризім у Самарії або храм в Єрусалимі. Оскільки Бог не має фізичного тіла і неможливо його побачити чи доторкнутись до нього, поклоніння йому вже не буде пов’язане з буквальним храмом або горою. Як видно зі слів Ісуса в інших біблійних віршах, Бог приймає поклоніння тих людей, які дозволяють, аби їх скеровував невидимий Божий святий дух, названий теж «помічником» (Ів 14:16, 17; 16:13). Тож можна зробити висновок, що «поклонятися в дусі» означає поклонятися, підкоряючись керівництву Божого духу. Цей дух допомагає людині узгоджувати своє мислення з мисленням Бога завдяки вивченню і застосуванню Божого Слова. Отже, коли Ісус говорив, що Богові треба поклонятися «в дусі», то мав на увазі щось набагато більше, ніж поклонятися Богу щиро і з ревністю.
Поклонятися... в правді. Поклоніння, яке схвалює Бог, не може ґрунтуватися на вигадках, міфах чи брехні. Воно має узгоджуватися з фактами і «правдою» про Бога та його наміри — правдою, яку він відкрив у своєму Слові (Ів 17:17). В основі такого поклоніння має лежати те, «що реальне, хоча й невидиме», те, про що розповідається в Божому Слові (Єв 9:24; 11:1; див. також коментар до вислову поклонятися в дусі у цьому вірші).
Я знаю, що має прийти Месія. Самаряни визнавали тільки п’ять книг Мойсея, які відомі сьогодні як П’ятикнижжя. Вони відкидали решту Єврейських Писань, за винятком, можливо, книги Ісуса Навина. Але оскільки самаряни визнавали те, що написав Мойсей, вони чекали на прихід Месії — пророка, більшого від Мойсея (Пв 18:18, 19).
Месія. Грецьке слово Мессı́ас (транслітерація єврейського слова машı́ах) трапляється в Грецьких Писаннях лише двічі (тут і в Ів 1:41). Титул машı́ах походить від єврейського дієслова маша́х, яке означає «мазати (рідиною)» і «помазувати» (Вх 29:2, 7). В біблійні часи священиків, правителів і пророків урочисто помазували олією (Лв 4:3; 1См 16:3, 12, 13; 1Цр 19:16). Титул Христос (грецькою Хрісто́с) вживається у Грецьких Писаннях понад 500 разів і є відповідником титулу «Месія»; обидва слова означають «Помазанець». (Див. коментар до Мт 1:1.)
Це я. Букв. «я є». Грецькою еґо́ еймı́. Дехто вважає, що вжитий тут грецький вислів — це слова з Вх 3:14 (у варіанті Септуагінти), і наводить їх як доказ того, що Ісус і Бог є однією особою. Однак вислів, вжитий у Вх 3:14 (еґо́ еймı́ ґо он, тобто «я є Сущий; я є Той, хто існує»), відрізняється від того, який використано в Ів 4:26. Крім того, висловом еґо́ еймı́ у Септуагінті перекладаються слова, які належать Аврааму, Еліезеру, Якову, Давиду та іншим людям (Бт 23:4; 24:34; 30:2; 1Хр 21:17). У Грецьких Писаннях вислів еґо́ еймı́ вживається не тільки в словах Ісуса. Як видно з Ів 9:9, ті самі грецькі слова сказав чоловік, якого зцілив Ісус. Вони просто означають «це я». Ці слова вживали ангел Гавриїл, а також Петро, Павло та інші (Лк 1:19; Дії 10:21; 22:3). Цілком очевидно, що ці випадки вживання еґо́ еймı́ ніяк не стосуються слів у Вх 3:14. Якщо порівняти паралельні оповіді у синоптичних Євангеліях, то можна побачити, що вислів еґо́ еймı́ в Мр 13:6 і Лк 21:8 — це коротка форма вислову з Мт 24:5, де у грецькому тексті вживається також слово «Христос».
Це я, той, хто зараз говорить з тобою. Очевидно, це перший випадок, коли Ісус прямо сказав, що є Месією, або Христом. Він сказав це жінці, і навіть не юдейці, а самарянці (Ів 4:9, 25). Більшість юдеїв зневажали самарян і не віталися з ними, а багато юдейських чоловіків зверхньо ставилися до жінок. Пізніше Ісус подібним чином вшанував інших жінок, удостоївши їх честі стати першими свідками його воскресіння (Мт 28:9, 10).
Спілкується з жінкою. За юдейською традицією, яка суперечила духу Мойсеєвого закону, чоловіки уникали розмов з жінками на людях. Судячи з усього, за Ісусових часів цей погляд на жінок був дуже поширеним. Це пояснює, чому навіть учні Ісуса «почали дивуватися», коли побачили, що він спілкується з самарянкою. Згідно з Талмудом, стародавні рабини радили тим, хто досліджував Закон, «не розмовляти з жінкою на вулиці». В Мішні цитуються слова рабина, який сказав: «Не говори багато з жінкою... Той, хто багато говорить з жінкою, накликає на себе лихо, нехтує вивченням Закону і зрештою успадкує геєну» (Авот 1:5).
До жнив залишилося ще чотири місяці. Збирання ячменю починалося в місяці нісані (березень — квітень), приблизно в час Пасхи. (Див. додаток Б15.) Якщо відрахувати чотири місяці назад, то виходить, що Ісус промовив ці слова в місяці кіслеві (листопад — грудень). В цей час посилювалися дощі і ставало дедалі холодніше. Тож сказавши, що жнива вже настали, Ісус, очевидно, мав на увазі не буквальні, а символічні жнива, тобто збирання людей (Ів 4:36).
Побіліли. Тобто дозріли. Грецьке слово леуко́с стосується білого кольору та різних світлих відтінків, як-от світло-жовтого, і тут вказує на те, що врожай дозрів і готовий до жнив. Оскільки Ісус говорить, що «до жнив залишилося ще чотири місяці», то навколишні поля, очевидно, були зеленими — ячмінь щойно зійшов. Тож сказавши, що поля дозріли і готові до жнив, Ісус, безперечно, мав на увазі не буквальні жнива, а духовні. На думку деяких вчених, коли Ісус сказав своїм слухачам: «Погляньте на поля», він міг мати на увазі самарян, які до них наближалися, а згадка про білий колір могла бути натяком на білий одяг, в який, можливо, самаряни були одягнені. Або ж Ісус вжив образний вислів, який означав, що самаряни готові прийняти звістку (Ів 4:28—30).
Чимало самарян... повірили в Ісуса. Результат Ісусової розмови з самарянкою був очевидним. Завдяки її свідченню чимало самарян повірили в Ісуса. Духовні жнива в першу чергу проходили серед юдеїв, однак невдовзі, як видно з натхнених Писань, чекали більші жнива, які мали охопити і самарян. Можливо, завдяки тому, що Ісус проповідував самарянці, пізніше багато самарян відгукнулись на проповідування Пилипа (Ів 4:34—36; Дії 1:8; 8:1, 14—17).
Спаситель світу. Цей вислів трапляється лише тут, а також в 1Ів 4:14 і вказує на те, що Ісус спасе від гріха «світ», тобто людей, які виявляють віру. (Див. коментарі до Ів 1:29; 3:17.)
Рідному краю. Букв. «своїй батьківщині». В Мт 13:54; Мр 6:1 і Лк 4:24 грецьке слово, перекладене як «рідний край» або «рідні краї», стосується Назарета, рідного міста Ісуса. Однак у цьому вірші воно, очевидно, стосується всієї Галілеї (Ів 4:43).
Кану галілейську... Капернаумі. Довжина дороги між Каною (Хірбет-Каною) і Капернаумом — приблизно 40 км. (Див. коментар до Ів 2:1.)
Одного царського слуги. Або «якогось царського урядника». Грецьке слово басіліко́с вказує на людину, яка є родичем царя (басіле́ус) або перебуває в нього на службі. Тут це слово, очевидно, стосується придворного, що був слугою Ірода Антипи, тетрарха Галілеї. В народі його називали «царем». (Див. коментарі до Мт 14:9; Мр 6:14.)
Прийти. Букв. «спуститися». Тобто прийти в Капернаум. В стародавні часи повз Хірбет-Кану (найімовірніше, саме про цю Кану йдеться в Біблії; див. коментар до Ів 2:1) проходила дорога, яка спускалася до узбережжя Галілейського моря, а далі йшла вздовж берега до Капернаума, що лежав на понад 200 м нижче від рівня моря. Тому в грецькому тексті сказано «спуститися».
О сьомій годині. Тобто приблизно о 13:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)
Друге чудо. Йдеться про друге з двох чуд, які Ісус виконав у Галілеї після повернення з Юдеї. Перше чудо згадується в Ів 2:11. Перед тим як виконати друге чудо в Галілеї, Ісус здійснював могутні діла в Єрусалимі (Ів 2:23).