Ісус навчає самарянку

Ідучи з Юдеї в Галілею, на північ, Ісус та його учні проходять через Самарію. Опівдні, втомившись, вони зупиняються перепочити біля колодязя неподалік міста Сихар. Цей колодязь багато століть тому, мабуть, викопав Яків або ж його наймані робітники. Його можна побачити біля сучасного міста Наблус.

Поки Ісус відпочиває біля колодязя, його учні йдуть у поблизьке місто, щоб купити їжі. У той час до колодязя приходить по воду самарянка. Ісус просить її: «Дай мені напитися» (Івана 4:7).

Юдеї і самаряни не спілкуються між собою через глибоко вкорінене упередження. Тому жінка здивовано запитує:

— Як це ти, юдей, просиш води в мене, самарянки?

— Якби ти знала, яким даром Бог обдаровує людей і хто каже тобі: «Дай мені напитися», ти б сама попросила його, і він дав би тобі живої води,— говорить у відповідь Ісус.

— Пане,— каже вона,— ти навіть відра не маєш, щоб зачерпнути води, а колодязь глибокий. Звідки ж ти візьмеш живу воду? Невже ти більший від нашого прабатька Якова, який дав нам цей колодязь та пив з нього сам, а також з нього пили його сини і худоба? (Івана 4:9—12).

— Кожен, хто п’є цю воду, відчує спрагу знову, а хто питиме воду, яку дам я, ніколи не відчує спраги. Бо вода, яку дам йому я, стане в ньому джерелом, котре битиме через край і даватиме вічне життя,— каже Ісус (Івана 4:13, 14). Попри втому він охоче ділиться з самарянкою життєдайними словами правди.

Далі вона говорить: «Пане, дай мені цієї води, щоб я вже не хотіла пити і не приходила сюди по воду». Тоді Ісус, здається, змінює тему і каже: «Іди поклич свого чоловіка і повертайся». Жінка відповідає: «Я не маю чоловіка». Наскільки ж вона приголомшена наступними словами Ісуса: «Правильно ти кажеш: “Я не маю чоловіка”, бо в тебе було п’ять чоловіків, а той, з ким ти живеш тепер, не чоловік тобі» (Івана 4:15—18).

Самарянка розуміє, що перед нею незвичайна людина, тому каже: «Пане, бачу, ти пророк». Подальші слова жінки свідчать, що вона цікавиться духовним: «Наші прабатьки [самаряни] поклонялися на цій горі [поблизькій горі Геризім], а ви [юдеї] кажете, що потрібно поклонятися в Єрусалимі» (Івана 4:19, 20).

Але Ісус пояснює, що не важливо, де поклонятись. Він говорить: «Надходить година, коли ви будете поклонятися Батькові не на цій горі і не в Єрусалимі». Потім Ісус додає: «Надходить година,— і вже надійшла,— коли правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо саме таких поклонників він собі шукає» (Івана 4:21, 23, 24).

Для Батька місце поклоніння не має великого значення. Важливо те, як йому поклоняються. Жінка глибоко вражена Ісусовими словами. Вона каже: «Я знаю, що має прийти Месія, якого називають Христом. І коли він прийде, то відкрито розкаже нам про все» (Івана 4:25).

Тоді Ісус відкриває важливу істину: «Це я, той, хто зараз говорить з тобою» (Івана 4:26). Лише подумайте: цій жінці, яка опівдні приходить по воду, Ісус виявляє таку велику честь! Він говорить їй те, чого прямо не говорив ще нікому,— що він Месія.

САМАРЯНИ ПОВІРИЛИ В ІСУСА

Коли учні приносять із Сихара їжу, то бачать, що Ісус сидить біля колодязя Якова і розмовляє з самарянкою. У той час як вони підходять ближче, жінка залишає посудину для води і йде в місто.

У Сихарі самарянка розповідає людям усе, що почула від Ісуса. Вона впевнено каже: «Ходіть подивіться на чоловіка, котрий розказав мені все, що я робила». Потім, щоб зацікавити слухачів, вона додає: «Може, це Христос?» (Івана 4:29). Це важливе питання хвилює людей ще від днів Мойсея (Повторення Закону 18:18). Слова жінки спонукують мешканців міста піти й зустрітися з Ісусом.

Тим часом учні вмовляють Ісуса поїсти. Але він відповідає: «Я маю їжу, про яку ви не знаєте». Учні починають запитувати один одного: «Невже хтось приніс йому поїсти?» Тоді Ісус говорить слова, які мають важливе значення для всіх його послідовників: «Моя їжа — виконувати волю того, хто мене послав, і завершити його працю» (Івана 4:32—34).

Праця, про яку говорить Ісус,— це жнива, але не буквальні жнива, котрі почнуться через чотири місяці, а духовні. Це видно з його подальших слів: «Підведіть свої очі й погляньте на поля — вони побіліли й готові до жнив. І вже жнець отримує свою плату та збирає плоди для вічного життя, щоб і сіяч, і жнець раділи разом» (Івана 4:35, 36).

Можливо, Ісус вже знає, які результати принесла його розмова з самарянкою. Багато мешканців Сихара повірило в нього завдяки свідченню жінки, яка сказала: «Він розповів мені все, що я робила» (Івана 4:39). Коли ці люди приходять до Ісуса, то просять його залишитися і навчати їх. Ісус так і робить, зупиняючись у Самарії на два дні.

Завдяки цьому ще більше самарян починає вірити в Ісуса. Вони говорять жінці: «Тепер ми віримо не лише через те, що ти нам розповіла; ми самі почули і зрозуміли, що цей чоловік — справді спаситель світу» (Івана 4:42). Самарянка подає нам чудовий приклад у тому, як свідчити про Христа, викликаючи у слухачів зацікавлення і бажання дізнатись більше.

Як ви пам’ятаєте, до жнив залишається чотири місяці (мабуть, ідеться про жнива ячменю, які в цій місцевості відбуваються навесні). Тож зараз, напевно, листопад або грудень. Це означає, що від Пасхи 30 року н. е. Ісус та його учні провели в Юдеї близько восьми місяців, навчаючи і хрестячи людей. Тепер вони вирушають на північ, додому в Галілею. Що їх там чекає?