КОЛОССЯН
Коментарі. Розділ 4
Сторонніми. Йдеться про тих, хто не є частиною духовного братства, до якого належать всі правдиві послідовники Христа (Мт 23:8; пор. 1Кр 5:12). Павло заохочує християн поводитися мудро, адже сторонні люди часто дуже уважно спостерігають за нашою духовною сім’єю, бо їх цікавить, чи ми справді дотримуємося всього, чого навчаємо.
Якнайліпше використовуючи час. Букв. «викупляючи визначений час». Павло вживає такий же вислів в Еф 5:16 (див. коментар). В обидвох листах Павло дає однакову пораду, ймовірно, тому, що написав їх приблизно в той самий час (Еф 6:21, 22; Кл 4:7—9).
Люб’язні. Грецьке слово ха́ріс (перекладене тут як «люб’язні») має багато значень і зазвичай у Біблії стосується незаслуженої доброти Бога. Тут Павло використовує його, коли говорить про мову, яка має бути доброю, приємною, дуже привабливою і приносити пожиток. (Пор. Еф 4:29, де слово ха́ріс перекладене як «приносить пожиток».) Те саме слово вживається в Лк 4:22 (перекладене як «приємним»), де йдеться про те, як Ісус звертався до мешканців свого рідного міста Назарета. (Пор. Пс 45:2 [44:3, LXX], в якому Септуагінта вживає ха́ріс, щоб описати приємні слова Месіанського Царя.) Мова християнина завжди має бути доброю, приємною, дуже привабливою і приносити пожиток. Тож Павло підкреслює, що наші слова мають бути люб’язними не лише тоді, коли звертаємось до якихось вибраних осіб чи при особливих нагодах. Люб’язна мова має бути звичкою християнина.
Приправлені сіллю. У Грецьких Писаннях про сіль згадується кілька разів — як у буквальному, так і в переносному значенні. Такі випадки вживання допомагають зрозуміти, що мав на увазі Павло. (Див. коментарі до Мт 5:13; Мр 9:50.) Очевидно, Павло говорить про властивість солі покращувати та підсилювати смак їжі, а також зберігати продукти від зіпсуття. Тож він заохочує християн використовувати «приправлені» слова, тобто мову, яку легко сприймати, коли вони передають звістку, яка може зберегти людям життя.
Тихик. Християнський служитель з провінції Азія, якого Павло дуже цінував (Дії 20:2—4). Павло доручив Тихику доставити листи до колоссян, до Филимона зі збору в Колоссах, а також до ефесян. Тихик був не лише кур’єром. В його завдання входило також розповісти «про те, що в [Павла] нового», зокрема про його ув’язнення, стан і потреби. Павло знав, що цей «улюблений брат та вірний служитель» потішить серця своїх слухачів і допоможе їм ще краще засвоїти важливі вчення з його натхнених листів (Кл 4:8, 9; див. також Еф 6:21, 22). Після звільнення з в’язниці Павло хотів, щоб Тихик поїхав на Крит (Тит 3:12). А коли Павла вдруге ув’язнили в Римі, він послав Тихика в Ефес (2Тм 4:12).
Онисимом. Це той самий Онисим, про якого йдеться в листі Павла до Филимона. Онисим був рабом, який утік від свого пана Филимона, християнина з міста Колосси. Мабуть, перед тим як утекти в Рим, Онисим обікрав його (Флм 18). В Римі він став християнином, улюбленою духовною дитиною апостола Павла (Флм 10). Павло порадив Онисиму повернутися до свого пана і добиратися в Колосси разом з Тихиком, котрий якраз тоді мав передати Павлові листи християнам в Ефесі і Колоссах (Еф 6:21, 22; Кл 4:7, 8). Можливо, Онисим власноручно віддав Филимону лист від Павла. Онисим здійснив цю довгу подорож до Колосс не сам, а разом з Тихиком, ймовірно, тому, що його могли схопити представники римської влади, які розшукували рабів-утікачів. Павло просить збір прийняти Онисима, «вірного улюбленого брата».
Марко. Також названий Іваном у Дії 12:12, 25; 13:5, 13. (Див. коментарі до назви книги Марка; Дії 12:12.) Оскільки Павло і Варнава не зійшлися в думках щодо того, чи брати Марка в другу місіонерську подорож (бл. 49—52 рр. н. е.), між ними спалахнула «гостра суперечка», і вони розсталися (Дії 15:37—39). Але зі згадки Павла про Варнаву в 1Кр 9:6 можна зробити висновок, що на час написання Листа до колоссян, вони вже помирились. А те, що під час першого ув’язнення Павла Марко був з ним у Римі, показує, що його ставлення до Марка змінилося. Павло навіть називає його «джерелом великої потіхи». (Див. коментар до Кл 4:11.) Можливо, Марко написав своє Євангеліє, коли відвідував Павла в Римі. (Див. також «Вступ до Марка».)
Двоюрідний брат Варнави. Тут Павло говорить, що Марко є «двоюрідним братом Варнави», і цей факт, можливо, лише загострив суперечку, згадану в Дії 15:37—39. (Див. коментар до слова Марко у цьому вірші.) Це єдиний випадок вживання слова анепсіо́с («двоюрідний брат») в Грецьких Писаннях. Основне значення цього слова — «двоюрідний брат», але в ширшому розумінні воно може стосуватися і троюрідного брата, і навіть більш далекого родича.
Обрізаних. Тобто обрізаних християн юдейського походження. В цьому уривку Павло поіменно згадує братів, які прийшли йому на допомогу. (Див. коментар до вислову джерелом великої потіхи в цьому вірші.) Очевидно, вони без вагань спілкувалися з християнами неюдейського походження і разом з Павлом охоче звіщали добру новину неюдеям (Рм 1:13; Гл 1:16; 2:11—14).
Джерелом великої потіхи. Або «опорою». У попередніх віршах Павло згадує кількох братів, які допомагали йому під час його ув’язнення в Римі (Кл 4:7—11), а в цьому вірші каже, що вони стали «джерелом великої потіхи». Вжите в оригіналі грецьке слово часто використовувалось у стародавніх літературних творах і написах, а в Грецьких Писаннях вживається лише тут. Як пояснює один довідник, це слово і його різні форми були насамперед медичними термінами і передавали думку про полегшення симптомів хвороби. У тому ж довіднику далі зазначається: «Можливо, саме через те що це слово вживалося в [медичній] сфері, його головне значення пов’язане з потіхою і заспокоєнням». Павло, очевидно, мав на увазі, що згадані брати потішали і підбадьорювали його словами, а також надавали йому практичну допомогу в повсякденних справах (Пр 17:17).
Він завжди ревно. Грецьке дієслово аґонı́зомай, перекладене тут як «ревно», спільнокореневе з іменником аґо́н, який часто вживали, коли йшлося про змагання атлетів. (Див. коментарі до Лк 13:24; 1Кр 9:25.) Так само як у давнину атлет докладав зусиль, щоб досягти мети чи перетнути фінішну лінію, Епафрас ревно і наполегливо молився за братів і сестер в Колоссах. Очевидно, він допоміг заснувати там збір і тому добре знав про потреби одновірців у тій місцевості (Кл 1:7; 4:13). І він, і Павло хотіли, щоб ці брати і сестри залишилися зрілими, тобто духовно дорослими християнами, і мали тверду надію (Кл 1:5; 2:6—10).
Лука. Лука згадується тричі в Грецьких Писаннях, і кожен раз в листах апостола Павла. Очевидно, Лука був грекомовним юдеєм, який став християнином, імовірно, після П’ятидесятниці 33 року н. е. Він написав Євангеліє, назване його іменем, а трохи згодом — Дії апостолів. (Див. коментар до назви книги Луки.) Лука супроводжував Павла в його другій і третій місіонерських подорожах і був поряд, коли той два роки сидів у в’язниці в Кесарії. Потім він супроводжував Павла до Рима, коли Павла ув’язнили там вперше. Саме тоді Павло написав Лист до колоссян. А під час останнього ув’язнення Павла в Римі, Лука знову був поряд. Це ув’язнення, очевидно, закінчилося мученицькою смертю Павла (2Тм 4:11).
Улюблений лікар. Це єдиний вірш, де прямо згадується професія Луки. Хоча Павло був дуже активною людиною, це не означало, що він ніколи не хворів (Гл 4:13). Тому присутність Луки, очевидно, стала для Павла додатковим джерелом потіхи. Мабуть, християни в Колоссах знали багатьох професійних лікарів, адже в їхній місцевості було кілька медичних шкіл.
Димас. Співпрацівник Павла, про якого згадується також у Листі до Филимона (Флм 24). Але вже через кілька років Павла ув’язнили в Римі вдруге, і звідти він написав: «Димас, полюбивши теперішній світ, покинув мене». Він повернувся у Фессалоніки, очевидно, у своє рідне місто (2Тм 4:10).
Збору в її домі. Див. коментар до 1Кр 16:19.
А ви прочитайте лист, написаний до них. Тут Павло згадує про лист до збору в Лаодикії, який не дійшов до наших днів. (Пор. коментар до 1Кр 5:9.) Це означає, що, окрім листів, які були написані під натхненням і стали частиною Біблії, Павло писав також інші листи. Можливо, цей лист лише повторював думки, записані в канонічних листах. В будь-якому разі, слова Павла в цьому вірші показують, що в першому столітті важливі листи, наприклад, листи від Павла, передавали по зборах і зачитували на зібраннях (1Фс 5:27). Існує навіть апокрифічний лист нібито від Павла до лаодикійців, який, імовірно, був написаний приблизно в IV столітті н. е. Але збори в давнину ніколи не вважали його частиною канону. (Див. глосарій, «Канон (біблійний)».)
Архипу. Схоже на те, що це той самий Архип, якого Павло називає «нашим соратником» в листі до Филимона. У цьому короткому листі Павло звертається «до Филимона... до Апфії, нашої сестри, до Архипа», а також до збору в домі Филимона (Флм 1, 2). Багато біблеїстів вважають, що ці троє християн, можливо, були родичами і жили в одному домі. Таке припущення здається логічним, хоча прямих доказів цього немає. Про Архипа в Біблії сказано зовсім небагато — лише те, що він прийняв служіння. Павлові слова «пильнуй за тим, щоб належно виконувати служіння» зовсім не означали, що він виправляв Архипа. Павло хотів, щоб усі християни дорожили своїм служінням і виконували його. (Пор. коментар до 2Кр 4:7.)
Вітаю вас, пишучи це власною рукою. Павло власноруч пише заключні слова і так, мабуть, підтверджує, що це справді його лист. Подібними словами він завершує деякі свої листи, а це може вказувати на те, що в написанні листів йому не раз допомагав секретар (1Кр 16:21; 2Фс 3:17).