Зустріньте мене на цвинтарі на чай сьогодні пополудню
Від “Пробудись!” кореспондента в Уругваї
ХТОСЬ потихо застукав у мої двері й я сподівалася побачити пересічний вигляд — босоногого юнака, в подертій одежі, збираючи порожні пляшки або щось іншого. Як гарно було побачити навпаки чисту, добре вбрану дитину з усміхаючим обличчям. Я пізнала її й запросила . . . “Пасе” (Ходи до середини), обсервуючи як вона сідала на низьке крісло, яке я подала їй. Вона сіла в обережний спосіб, щоб не поморщити сукню. Хоч їй було лише шість років, то вона вже розуміла цінність доглядати свою найкращу сукню.
“Мама хоче відповіді”, вона сказала подаючи мені конверту. Вістка була: “Чи можете зустріти мене на цвинтарі на чай сьогодні пополудню?”
Цвинтар може бути сумним або приємним місцем, залежачи від того як добре його доглядається і від нашого знання про стан та надію мертвих. Північний цвинтар у Монтевідейо, є дуже гарний, і в жовтні, коли тут є весна, він справді перемінюється в дуже гарне місце. Квіти цвітуть тут цілий рік і трава є зелена, і в цю пору рослина набирає надзвичайно гарний вигляд. Люди вважають своїм обов’язком показувати свою любов і пошану для мертвих приносячи їм квітки регулярно. Не робить різниці чи останки мертвих спочивають у гробі чи в урні, їм таки завжди приносяться квіти. Зручно перед входом до цвинтаря є ринок для продажі квітів. Тут я зустріла мою знайому.
Квітчастий ринок
Розташовані охайними рядами, квіти справді були дуже гарні. Проходячи поміж квітами, моя приятелька пояснила, що кожна прилавка належала до приватного власника, і вони змагалися один з одним своїми виставами. Один власник сказав нам, що люди витрачують щорічно мільйони песос на цьому ринку, хоч це є лише один із кількох таких ринків у Монтевідейо. Він пропонував нам букет, але ми відмовилися, пояснюючи, що ми прийшли лише подивитися.
У той самий час ми взяли цю нагоду пояснити йому нашу надію для мертвих, що ми сподівалися, що ті, що сплять сном смерти колись пробудяться так, як є записано в Івана 5:28, 29: “Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в пам’ятних гробах — його голос почують [Сина людського], і повиходять”. Ми також згадали, що несвідомі мертві не можуть користати з квітів, хоч їхні гарні кольори і делікатна цвітуча краса може дещо розвеселити тих, що лишаються.
Цвинтар
“Ми візьмемо перше турне”, сказала моя знайома, “а тоді будемо пити чай. Я хочу показати вам осад і різні способи тутешніх похоронів”. Здається, що земля належить до муніципалітету, і сторожа доглядає цілий цвинтар. Робітники виривають зів’ялі квіти. Одначе, родини померлих мусять доглядати гроби.
Як ми проходжувалися, моя знайома показувала мені гроби заможних, здебільшого хати, які належали до спільних суспільств, яким клієнти платили призначену суму грошей кожного місяця. За це вони доглядають усі похоронні розпорядки. Поза цією частиною є дуже стара частина в якій ховали мертвих в землі й там лишали їх. Закон вимагає, щоб ці гроби були принаймні п’ять футів глибини. Тепер, одначе, через брак місця, ці залишки викопуються і кладуться у спільні гроби.
Для заощадження місця ще інша процедура була розвинута тут. Після період часу від двох до десять років (десять років коли смерть була з якоїсь заразливої хвороби, а два коли з інших причин), то мертвих викопують із гробів. Їхні трупи спалюють і порох кладуть в урни приміщені у кутках побудовані для цієї цілі. Такі другорядні похорони можуть бути собі особисті, як то загально трапляється тут у східній Південній Америці, або колективні як було у перед-християнській добі в Європі в яких ховали мертвих із цілого племени.
Тут не бракує пам’ятників із мармуру, граніту або іншого декоративного каміння. Де-не-де можна побачити одинокий пам’ятник, але часто є пам’ятники цілої родини. Деякі родинні гробниці у Монтевідейо мають сходи до кімнати під пам’ятником де місце є приготовлене для кожного члена родини. Щоб можна відвідати такі гроби, то треба повідомити наперед доглядача цвинтаря, щоб він відкрив гробницю.
Родинні гроби не є новою ідеєю. Вони вживалися ще в стародавньому Римі, і руїни деяких цих гробів ще й сьогодні можна бачити понад Апіфорою. Мешканці Палестини за часу патріярхів також мали родинні гробниці, вживаючи можливо природну печеру або людиною вирізблені печери в скелі.
Стінні гроби
А гроби в стіні є щось іншого. Декотрі з них можуть бути від двох до десять поверхів височини. Воно дивно подивитися вгору й подумати, що там у цементованих гробах, високо вгорі є багато, багато мертвих; хоч є дуже практичний спосіб розв’язати проблему місця. Прикрашаючі рослини при основі цих гробів відбирають від монотонности цементу.
Ще інший рід стінних гробів називається tubulares або трубки, названі через спосіб, який вони є збудовані. Цементовані трубки є побудовані одна верх другої вздовж дороги цвинтаря, з одтворами до дороги. Вони є вміщені в землю, зв’язані одна з одною маленькими отворами при кінці кожного ряду через які виходить газ. Коли труп ложиться в одну з цих трубок, то вона зараз запечатується зацементованням отвору. Пізніше родина можливо бажає поставити спеціяльний надпис над отвором вгорі.
Спільні суспільства похоронних відправ помагають заощаджувати місце на цвинтарі. Гроби в їхніх стінах сягають до самого даха надворі будинка, а до самої стелі всередині. Ми відвідали один такий гріб називаючись Каса Ґаліція, який є дуже гарний модерний будинок. Білі мармурові стіни покривають два боки цього будинку, а на переді є відкрите подвір’я з ставком і рослинами. Піднімачі беруть нас до його багатьох поверхів під землею, де вони кажуть, є місце для пів мільйона мертвих включаючи й тих, яких є в урнах.
Але вже прийшов час на чай, й ідучи за моєю приятелькою я зауважила дуже підбадьоруючий надпис на одному будинку. Там є написано: “Despertad у Gantad Los Que Yacen En El Polvo Porque Rocio De Luz Es Su Rocio у La Tierra Devoir era Los Muerios”. Буквально перевести українською мовою цей надпис значить: “Пробудіться й співайте ті, хто спочиває в поросі, бо роса світла це ваша роса і земля видасть мертвих”.— Побачте Ісаї 26:19.
Час на чай
Моя приятелька вилізла на маленький горбок і поставила кошик під старе обму дерево. Для неї, чай справді був матей, який п’ється гарячим, сьорбаючи через бомбію, тоненька металева трубочка з фільтром на одному кінчику. Він є дуже відсвіжаючий й недорогий. Як вона клала на землю гарний обрус між нами і почала розкладати маленькі тістечка та інші речі, я зауважила лише один матей і одну бомбію. Чи вона сподівалася ділитися зо мною так, як тутешній звичай є?
Мов на відповідь до моїх думок, вона витягнула чашку і блюдце з кошика. Можливо вона побачила полегшення на мойому обличчі, бо вона усміхнулася й сказала: “Я знала, що ви краще будете любити чай, тому я принесла вам це”. Вона почала подобатися мені. Не лише через чай, але тому, що цим вона відбивала ту типічну, гарну уругвайську гостинність. Ці люди є такі дуже” чутливі у найменших речах. Я зараз показала своє оцінення за цю дуже смачну чашку чаю.
Як вона знову наповнила мою чашку і ми закінчили останні тістечка, я запитала: “Чи це правда, що мертві з німецького воєнного корабля, Граф Спей, є поховані на цім Північнім Цвинтарі?” Я пам’ятала той час коли три британські воєнні кораблі, обкружили цей знаний “кишеньковий корабель” ще в 1939 р. Думаючи, що бритійці вже прибули, німці, замість піддатися, розбили свій власний корабель.
“Так, це правда”, була її відповідь, і тоді почала пояснювати. У клаптику землі обгороджений вічнозеленою рослиною є гроби мертвих корабля Граф Спей. Маленький могильний горбок покриває кожного, а при голові стоїть маленька відзнака. Його доглядають тутешні німці. Їм не дозволяють квітів, але на кожному гробі росте вічнозелена повзюча рослина.
Але вже прийшов час іти додому. Колись іншим разом відвідаємо гроби Граф Спей, як і крематорію, де часами мертві чекають своєї черги так, як живі чекають своєї черги за багатьма речами.
Спалювати мертвих є прийнятий звичай в Уругваї. У Монтевідейо таке спалювання є безплатне і не має ніякої спеціяльної значности. Переважно вимагається написаного дозволу перед смертю, хоч воно не є обов’язкове. Ми побачили, що спалювати мертвих було практичним способом позбуватися мертвих і заощаджувати місце.
Відходячи ми пригадуємо собі запевняючу обітницю Єгови привести мертвих назад до життя, тих, які за Його ласкавим поглядом, стоять в черзі отримати такий дар. Уявіть собі сотки тисячі мертвих на цім однім цвинтарі, які воскреснуть і які будуть жити так довго як будуть коритися своєму Відновачеві життя! Правдоподібно вони також будуть любити пити чай на цвинтарі так, як ми. Як чудово бути живим!