“Слово Твоє правда”

“Не вбивай”

НАЙБІЛЬША фізична шкода, яку можна зробити комусь це є відібрати його життя. Отже, дуже придатно Шоста із Десятьох Заповідей каже: “Не вбивай”. І під Мойсейовим законом, кара за добровільне вбивство була смерть, смертна кара. Але, для тих, які випадково забивали когось була дуже милосердна провізія.— 2 Мойс. 20:13; 4 Мойс. 35:6-34.

Цей закон не був собі нічого нового. Біблія показує, що Каїн відчував небезпеку, що хтось може вбити його за те, що він забив свого брата Авеля. (1 Мойс. 4:14) Також, саме після потопу, Бог Єгова дав ясну пересторогу, щоб жодна людина не відбирала життя іншій. В той час Бог сказав: “Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим”. Той закон пристосовувався до людства відтоді, бо ні в Єврейському Писанні, ні в Християнському Грецькому Писанні немає нічого, щоб показувало, що той закон був скасований.— 1 Мойс. 9:5, 6.

Отже можна сподіватися, що душогубство також є заборонене для християн. Тому апостол Павло писав, що ті “повні заздрости, вбивства”, і тому подібне, заслужать “смерть”. І писання апостола Івана показують, що через вбивство християнин не зможе дістати вічне життя і буде знищений “другою смертю”.— Рим. 1:29, 32; 1 Ів. 3:15; Об. 21:8.

Повстає питання про те, що властиво є законне вбивання, а що є душогубство. Так то колишній американський генерал, а тепер професор, який викладає право у Колумбії Університеті поставив питання, чи “є яка різниця між убиванням дитини бомбою з літака, чи кулею вояка?” Він сказав, що “протягом Другої Світової Війни багато тисяч дітей були спалені на смерть у Берліні, Токіо, Гамбурзі та по інших містах ворога, і такі вчинки вважали як законні військові поступи”. Він тоді почав розрізняти між убиванням дітей й інших людей бомбами з літаків, а тим коли вояки стріляють їх.— Часопис Нью-Йорк Таймс (анг.), 10-го січня 1970 р.

Але, що Боже Слово каже? Воно не робить різниці між цими вбиваннями. Правда, колись ізраїльський народ служив за Божого винищувача, викорінюючи лукавих, зіпсутих ханаанеянців. Але, який народ може показати доказ від Бога, що він служить за Його винищувача? Лише Бог Єгова, Джерело життя, Сам має право казати під якими обставинами можна відбирати людське життя.

Певно, що багато осіб ніколи не подумали б уживати рушницю або кидати бомбу. Але, чи такі особи, однак, можуть бути несвідомо винні у пролитті крови перед Богом? Так. А як це може бути?

Божий закон даний Мойсейові помагає нам зрозуміти цю справу. Правда, цей закон не був даний християнам; одначе, його погляд про людське життя є заснований на здорових, справедливих і розсудливих принципах, які вічно будуть у силі.

Наприклад, питання заходить, коли зародок є людським життям? Хоч людські закони є суперечні одні з одними в цій справі, то однак закон Божий, даний Ізраїлеві, дуже ясно показує, що кожен зародок є людська душа. Якщо б через якесь насильство, мати позбулася свого зародку, і це було б доказано, то кара за це була б життя за життя, смерть. Отже, операції на недоношення зародка або аборту є душогубство.— 2 Мойс. 21:22, 23.

І знову, Мойсеїв закон показує, що смерть від якоїсь кримінальної недбайливости також стягає провину у пролитті крови. Наприклад, якщо б бик проколов людину, то такого бика треба було б вбити. Але якщо б власник знав, що його бик не був безпечний, то треба було б вбити бика, як і його власника. Так само закон вимагав, щоб чоловік, коли будує дім збудував низьку стіну навколо плоского даха. Якщо б він не зробив цього і якщо б хтось ходячи по даху, впав і забився б, тоді власник був би обвинувачений душогубством.— 2 Мойс. 21:28, 29; 5 Мойс. 22:8.

Цей принцип стосується до вживання автомобілів сьогодні. Якщо б хтось забив людину своїм автом тому, що дуже швидко їхав, був неуважний, або п’яний, то в Божих очах він вчинив би душогубство.

Ще один спосіб, яким хтось може стати винний у пролитті крови є через принцип громадської відповідальности. Якщо б хтось належав до релігійної організації, яка проливала б людську кров, або благословила б тих, які проливають невинну кров, то через приналежність до такої організації данна особа приймає участь у тому і несе провину за пролиття крови. Тому Біблія показує, що ціле Вен’яминове плем’я було відповідальне за смерть однієї жінки тому, що вони не хотіли видати її вбивців на кару.— Суд. 20:8-48.

Що цей принцип сьогодні застосовується є ясно з Божого наказу відносно світової імперії фальшивих релігій, що називається Вавилон Великий. В Об’явленні 18:4 Божий ангел заохочує: “Вийдіть із нього, люди Мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його”. Так, світова імперія фальшивої релігії мусить відповісти за багато поганих вчинків. Каже Божий ангел: “У нім знайдена кров . . . убитих усіх на землі”. (Об. 18:21, 24) Ті, що не хочуть бути винні перед Богом мусять покинути всі такі релігійні організації, які не навчають і не практикують заповідей з Його Слова, Біблії.

Для християн є ще інша дорога через яку вони можуть бути винні у кровопролитті, а це коли вони ненавидять своїх співхристиян. Правда, є деяка добра ненависть. Наприклад, слугам Єгови є сказано “ненавидіти зло”, також “ненавидіти лукавство”. Тому псалмоспівець Давид писав з похвалою Бога Єгови: “Отож, ненавиджу Твоїх ненависників, Господи [Єгово], і Твоїх заколотників бриджусь”. Уся така ненависть є добра, бо вона є заснована на принципах, а не на хвилюванні, на любові праведности, а не на самолюбстві. Крім цього, той, хто ненавидить Божих ворогів буде чекати на Бога, щоб Він вигубив таких ворогів.— Пс. 97:10; Рим. 12:9; Пс. 139:21, 22.

Але ненавидіти співхристиянина є таке саме як забити його, так як апостол Іван показує: “Кожен, хто ненавидить брата свого, то душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало”. (1 Ів. 3:15) Хто ненавидить свого християнського брата дійсно має душогубство в своїм серці, бо він бажає йому зло, і є проти наміру Єгови, Який благословить таких, що надіяться на Його Сина. Отже кожен християнин повинен переглянути своє серце і викоріняти всяку ненависть або гіркість, яке він можливо має в своїм серці проти співхристиянина. Він повинен молитися відносно цього і робити все, щоб подолати таке почуття.

Немає жодного сумніву в цій справі, що наказ не відбирати комусь життя не лише є вчасний, але також є обов’язком для християн сьогодні, і сягає дійсно далеко.