Аргентинська церква хитається зсередини

Від “Пробудись!” кореспондента в Аргентині

ЦЯ ПІВДЕННО-АМЕРИКАНСЬКА країна також терпить від хвилювання і шалености, яка є так дуже поширена по цілому світі сьогодні. Певна річ, що це не є несподіванкою в цих днях для нас.

Але те, що тривожить багатьох тут в Аргентині є, що велике число священиків зі всіх рівнів Римо-Католицької Церкви є обвинувачені підбуренням “грабіжництвом, крадіжю, нападом, викраденням людей, злочином, кровавими бійками, хаосом. . . . І все це в ім’я Християнства, Євангелії, і Ісуса Христа”.

Таке обвинувачування було у звіті “Декларація Аргентинських Священиків”. Цей документ був підписаний 140 добре-знаними священиками Католицької церкви.

Чи стан справді є такий огидний тут в Аргентині? Хто є ці священики “різних ієрархій зі всіх рівнів” Католицької церкви, які є обвинувачені в “викрадані людей, злочині, кровавих бійках, хаосі”? Чому їх обвинувачують такими жорстокостями? Які кроки церква бере? І яка є реакція пересічного аргентинського члена церкви?

Події доводячи до кризи

Події, які доводять до такого обвинувачування вже якийсь час підбудовувалися. Але недавно вони вийшли на верх через жорстокі вбивства кількох терористів.

Передова стаття в Буенос Айрес Herald репортувала: “На протязі минулих 14-ох місяців троє славних аргентинців були холоднокровно забиті . . . у червні минулого року [1969 р.] забили Августа Вандору, славного провідника промислової юнії в Аргентині; колишній президент Педро Арамбуру був забитий 31-го травня [1970 р.] тими, що викрали його; і Госей Алонса”, інший провідник юнії був замордований.

А що це має спільного з священиками Католицької церкви? Публічна преса зауважує це сполучення. Часопис Сієте Діас сказав: “Очевидні зв’язки священиків . . . з убивством генерала Арабуру викликають таємні зібрання в серці Аргентинської Церкви . . . щоб аналізувати вплив прихильників крайніх заходів між священиками”.

Монсіньор Іван Карлос Арамбуру (не вбитий президент, Педро Арамбуру) з жалем признав:

“Недавні події, які вже стали публічно відомі, на нещастя, поклали на пробу священиків й мають вплив на основну цінність їхнього покликання бути будівниками ‘єдности між людством’ заснованої на любові”. І колишній міністр Внутрішніх Справ, Гуіллермо Борда сказав: “Крайнє крило церкви вживало натиск, який я мушу назвати рішучим в недавніх вибухах нездержливости й шалености в цій країні”.

“Третій Світовий Рух”

А з кого складається ця група священиків, яку обвинувачують в підбуренні буйности і тривоги? На протязі кількох років вони називалися “поступовці”, “бунтівники”, а тепер вони є добре відомі, як священики “Третього Світового руху”. “Рух” має свою назву від Меделін (Коломбія) декларації вісімнадцятьох ‘поступових’ єпископів, які вимагають ‘третього світа’, що не віддає вірности ні капіталізмові, ні комунізмові.

У відповідь на питання, яке видавництво Періскопіо (тепер Прімера Плана) відіслало їм, священики Йорґе Верназа, Гектор Ботан, Родольфо Рікарделі і Домінґо Бресці, всі, які належать до Третього Світового руху, ось що відповіли: “Коли говориться про шаленість, то є дуже важно розрізнити між шаленістю гнобителя, а шаленістю пригнобленого: з яких одна є несправедлива і є осуджена, а друга є єдиний спосіб, яким можна визволитися від несправедливого нападу, і тоді є законною обороною”. Таким способом шаленість прощається.

Часопис Буенос Айрес Herald називає сороклітнього аргентинського священика Карлоса Мугіку “головним промовцем” для Третього Світового руху. Цей священик є професором теології в славному університеті Спаситель в Буенос Айрес. Він заявляє, що зміни в Католицькій церкві, які ще відбувалися на протязі останніх десятьох років, неможливо “завернути”, і священики мусять працювати, щоб завести політичні й суспільні зміни. Він зауважив, що Війна у В’єтнамі дуже вплинула на публічні погляди, а особливо на молодь, яка бачить велику несправедливість у цій війні. Він наводить інші події в Латинській Америці, такі як Кубійська революція і напад вояків морської піхоти Північної Америки на Домініканську Республіку, кажучи, що це все додає до зміни в політичних поглядах. Наслідок, він каже, витворює “деякий напрям до соціалізму”.

Отже, такі священики ототожнюють себе з рухом, який хоче зробити політичні й суспільні зміни, навіть буйною революцією, якщо потрібно. А скільки є таких священиків в Аргентинській церкві? Згідно з Мугікою, їхнє число множиться кожного дня.

Інші священики признають те саме. Група з приблизно 140 добре-знаних священиків, яка видала “Декларацію Аргентинських Священиків” зауважує: “Тут маємо групу священиків, яка на протязі кількох останніх років, дуже зростає, з різних ієрархій і зі всіх рівнів, маючи постанову змінити образ Церкви, Християнства, а навіть самого Ісуса Христа”. Таким чином, церква сама признає, що Третій Світовий рух між священиками розростається.

В очах багатьох церковних урядовців, як і в політичних колах, ідеї Третього Світового руху є подібні до Марксизму, якщо не є дійсно Марксистські.

Найвища точка кризи

Викрадання і вбивство колишнього президента Арамбуру запровадило ‘рух’ у великий клопіт. Журнал Analasis сказав: “Очевидно участь войовничих католиків у вбивстві Арамбура і очевидний зв’язок священиків із активностями терористів, підбурили внутрішню незгоду в Церкві”.

Колишнього президента Арамбуру викрали 29-го травня 1970 р., і 16-го липня знайшли його тіло у вапн’яній могилі. Його зникнення і відсутність завдали великої напруги і перепелоху в країні на протязі цього часу. Казали, що Третій Світовий рух мав щось до діла з убивцями Арамбури.

Але те, що дійсно накинуло світло на багатьох церковних урядовців було, коли священики Гернан Бенітез і Карлос Мугіка появилися на похороні тих, яких підозрівали бути вбивцями Арамбури, і які були забиті в боротьбі з поліцією. На церковній службі священики добре говорили про цих двох забитих мужчин. Мугіка назвав їх “мої брати” і ставив їх за приклад молоді, щоб вона наслідувала їхнє прагнення завести “справедливе суспільство”. Два інших священика також були на похороні.

Наслідком цього, священиків Бенітезу і Мугіку заарештували і обвинувачували поширенням бунтівничої науки і похваленням політичного злочину. Пізніше, через брак доказу вони були звільнені. Але в уїдливій передовій статті часопису Ла Пренза було сказано: “Говорити про тих, які є винні у викраданні і вбивстві . . . ‘що ця жертва служить за приклад людям’ значить підбурювати людей до шалености і злочину, хотячи представляти найогидніші вчинки як пристойні й похвальні. Таке небезпечне роздратування значить підтримувати або похвалювати злочин”. Часопис додав: “Несподіванка доводить до здивування, коли такі похвали походять від тих, що прийняли релігійну кар’єру давати душам мир, вкорінювати справедливість і проповідувати любов до ближнього”.

Хоч деякі відчували, що то не було справедливо судити цілий Третій Світовий рух по вчинках кількох його членів, то інші відчували, що то трудно подумати іначе. А чому? Тому що його головний промовець та інші священики намагаються єднати себе з партизанською організацією, яка гордо заявляє відповідальність за холоднокровне вбивство.

Все це витворило кризу в церкві. Між священиками прийшло дуже серйозне розділення. Монсіньор Арамбуру признав це, бо в листі до священиків у країні він сказав: “Це є нерозсудливо, ані вчасно, коли буря вже на зовні руйнує хату, щоб рух також був і всередині . . . потрясаючи її фундамент”. В дійсності, він сказав, що там було багато сил, які також розривали її назовні, але тепер були величезні сили всередині церкви, які також потрясали фундамент церкви.

Коли урядові чинники старалися примусити церковну ієрархію покарати і відпустити бунтівничих священиків руху Третього Світу, то висока курія вирішила очевидно не карати їх на підставі, що цим вони ‘розколять церкву на двоє’. Але здається, що церква вже є розколена.

Реакція аргентинських людей

А яка є реакція пересічного аргентинського католика до цієї справи?

Навіть ще до теперішньої кризи, багато католиків уже відчужувалися від священиків. Тепер це відчуження стало ще глибше для збільшаючого числа осіб. Деякі кажуть: “Я є католик, але в мій спосіб”. Інші: “Я є католик, але не вірю, що я мушу ходити до церкви”. Ще інші кажуть: “Я є католик, але не маю нічого до діла з священиками”.

Одна жінка, яку відвідали свідки Єгови, сказала: “Церква дуже образила мене. Я походжу з традиційно католицької родини. Моя мама померла в дивний спосіб; ми ніколи не могли довідатися причину її смерти. Через те, священик не хотів дати благословення на її похорон, хоч вона і була бездоганною людиною. Одначе, на похорон терористів прийшло аж двоє священиків і вони величали їх і ставили їх як приклад для молоді. Після цього, я вже ніколи більше не вступлю ногою до Католицької церкви”.

Та сама жінка має тітку, яка є черницею. Ця черниця вже є старша і вона призналася племінниці, що почуває себе “дуже пригноблена через відношення, яке люди показували священикам”. Вона також відчуває, що за останні кілька років ця ворожість погіршалася. Наприклад, вона зауважує, що тепер рідко коли хто дасть їй сидження коли вона подорожує публічною транспортацією тому, що вона є жінка, вже старша людина, або є черниця, як то було кілька років тому, коли рідко можна було бачити, щоб черниця стояла. Вона також нарікала: “Тепер є дещо нестерпно солідаризуватися (брати участь) з католицьким духовенством”.

Певно, багато аргентинців далі ходять до церкви і підтримують її. Але чим раз більше людей перестають ходити до церкви. І зростаюче число висловлює своє бажання говорити про Біблію зі свідками Єгови, коли вони відвідують їхні доми. Багато тепер добре слухають і студіюють Біблію безплатно по своїх домах зі свідками Єгови.

Немає сумніву, Католицька церква має багато клопоту в Аргентині. Та трудність відбиває світоширокі проблеми, яких церква тепер зазнає. Кругом її доктрини, методи організації, й її відношення до урядових та суспільних справ кладеться на виклик. Ці клопоти не приходять тільки від чужих, від не-католиків, але тепер церкву роздирають зсередини її власні священики і люди.