Що є позаді клопотів долара?
А ЧОМУ все це сталося з американською сплатою? Чому вона зазнала таку велику недостачу на протязі минулих двадцять років?
Так як ми вже бачили, відповідь є, що Сполучені Штати все витрачали більше грошей за океаном, ніж заробляли.
Але, чи це значить, що Америка колись продавала менше товару, ніж купувала? Ні, до недавна Сполучені Штати все мали надвишок у торгівлі з іншими країнами.
То чому ж вони мають таку велику недостачу? Тому, що Сполучені Штати витрачають, або дають свої гроші на те, що не має нічого до діла з купуванням та продаванням товару в світовій торгівлі.
У цьому відношенні, головний пункт є грошова допомога чужим країнам. Після Другої Світової Війни Америка давали тисячі мільйонів доларів іншим країнам. І коли американські туристи їдуть до позаморських країн, то вони там також витрачують свої гроші. Вони витрачують більше грошей ніж чужинці, які приїжджають до Сполучених Штатів, і це витворює недостачу.
Є ще інші місця де Америка витрачує багато доларів. Багато американців, які вже перестали працювати вибираються до інших країн. Вони дістають пенсію і витрачують гроші в країнах де вони живуть. Також, американська торгівля витрачує багато грошей на фабрики і засоби, яких вони хочуть проводити по інших країнах. Крім цього, американці вкладають свій капітал у чуже майно.
Найбільший злочинець
Одначе, найбільша одна річ, яка виснажує американські долари не є жодна з вищезгаданих. А яка ж є головна причина? Журнал Industry Week із 3-го травня 1971 р., сказав: “Найбільша причина торговельної недостачі . . . є військові витрати за океаном”.
Це включає гроші, які вживаються купувати воєнну зброю від інших держав і платити воякам, які витрачують гроші в цих країнах. Це також значить покривати кошт підтримування та живлення чужого війська, яке є союзником Сполучених Штатів.
Про такі військові витрати, часопис Нью-Йорк Times сказав: “У 1960-их роках у Сполучених Штатах було 12 більйонів доларів недостачі у військових справах. Так як сказав колишній секретар Скарбниці Генрі Г. Фаулер, такий напрямок неможливо стерпіти в наступному десятилітті”.
Ще одна точка такої витрати грошей на військові справи є, що з того не дістається ніякої користі. Війни і приготовлення до війни дуже руйнує націю (податковця). Коли два протилежні народи будують літаки і танки для війни, то вони не додають нічого до сталої економічної користі. Коли ця зброя вживається нищити будинки, фабрики, міста й землі, то скільки добробуту це дає народові? Чи кошт і вживання воєнної зброї робить народи багатими чи убогими? Ви добре знаєте відповідь.
Правда, приготовлення до війни значить, що треба виробляти машини для війни. Це витворює праці. Але ті праці не приносять людству економічного добробуту, або щось корисного. Чи земля, доми, дерева, парки, школи та лікарні поліпшилися? Якщо б ті гроші, яких витрачується на підготовку до війни були вжиті для поліпшення цих речей, то це принесло б дійсні і сталі економічні користі.
За далекосяжним поглядом, коли народи витрачують гроші на війну, то вони не збільшують свій добробут, але псують його. Тому, що Сполучені Штати тратили так багато грошей на позаморські війни, то це є головна причина, чому вони тепер мають таку недостачу в міжнародних рахунках.
Зловісне розвиття
Недавно появилося ще одно зловісне розвиття за американським поглядом. Великі надвишки, яких вона колись мала в своїй комерційній торгівлі з іншими народами вже зникають.
Сучасно Америка купувала більше товару ніж продавала. Інші країни вже виробляють товар, який кілька десятиліть тому лише Сполучені Штати були в позиції виробляти дешево. Але тепер багато цих країн виробляють його дешевше.
Через зменшення вартости долара, кошт американського товару дуже швидко піднісся. Це робить американський товар більш коштовний в світовій торгівлі. Чижинці радо купують від інших країн, які фабрикують подібний товар, але продають його по нижчій ціні.
Американські споживачі також додають до клопоту. Тому, що американський товар так багато коштує, вони купують від чужих країн. Цього року дві пари з кожних п’ять пар черевиків, яких продалося в Сполучених Штатах, походили від інших країн. Шість із десятьох телевізійних апаратів тепер привозять із інших країн, як і дев’ять із кожних десяти радіо приймачів. Такі чужі автомобілі, як німецький Фольксваґен та японський Тойота і Датсун зменшують місцеву продукцію американських автомобілів.
Отже чужий товар скрізь наповнює крамниці. Це дуже зменшує продажі до інших країн, як і в самих Сполучених Штатах. Якщо б цей напрям далі продовжувався, то незабаром Америка буде заходити в довг навіть як би і не витрачувала грошей на заморські воєнні справи.
Розбиття рівноваги доводить до крізи
З кожним роком Сполучені Штати заходили все глибше і глибше в борг. Одначе, політичним натиском або іншими способами, американські урядники могли знеохотити інших держав, не вимінювати їхні долари за золото. Америка перестерігала, що коли будуть ‘виснажувати’ її золото, то це заведе всі народи, які є членами Фонду в клопіт, тому що вони всі є дуже близько зв’язані.
Однак, приходить час коли навіть приязний банкір не має іншого вибору. Він мусить сказати боржникові: ‘Більше ні!’ Так сталося весною 1971 р. Такий крок спонукав стан, що розвився протягом 1970 і на початку 1971 р.
У 1970 р. Америка потерпіла від завернення економії. Між різними способами, якими старалися завернути цей напрям було зниження процентів. Переважно такий крок збуджує торгівлю, тому що тоді є дешевше позичати грошей. Ті, що хочуть купувати автомобілі, будувати доми або поширити своє підприємство правдоподібно будуть позичати й вживати гроші, коли проценти є нижчі.
Проте, коли проценти є нижчі, то ті, що вкладають капітал дістають менше доходу. Отже багато людей вибрали свої гроші з американських банків чи підприємств і почали вкладати їх в європейську торгівлю де проценти були вищі.
Весною 1971 р. американці сипали долари в Європу. Не лише вкладники шукали вищих процентів, але через слабість американського долара багато хотіли позбутися їх і купували сильніші європейські гроші, а головно німецькі марки. Вони відчували, що ці сильніші гроші збільшують свою цінність і принесуть їм великий дохід.
Але, коли так багато грошей сипиться в якусь країну, то це значить, що та країна має більше для витрати й позички, отже підпалює інфляцію (знецінення). Хоч американська недостача вже була у поганому положенні, то цей потік доларів в Європу, а особливо в Німеччину, була остання крапля. Центральні банки різних європейських країн раптом сказали: ‘Більше ні!’ Тимчасово вони перестали приймати долари і дозволили своїм грошам зростати у вартості на фінансових ринках.
Це значило, що держави не будуть дотримувати угоди, яку вони зробили з Грошовим Фондом, щоб дозволяти своїм грошам лише один процент коливання. Вони дозволили грошам знаходити свій власний рівень згідно з постачанням та попитом. Тому що попит на долари був слабий, а на європейські гроші сильний, то вартість тих грошей збільшилася на кілька процентів.
Ради всіх практичних цілей долар був знецінений. Тому що Америка сама не хотіла зменшити його ціну, то інші народи зробили це для неї коли піднесли цінність своїх власних грошей. Наслідки були однакові. Тепер треба платити більше доларів, щоб купувати ті самі чужі продукти і служби.