Синод (з’їзд) єпископів — що він досягнув?
ЯКА була ціль майже 210 єпископів та інших католицьких сановників, які з’їхалися до Ватикану від 30-го вересня до 5-го листопада минулого року? Ціль цього збору була повідомити Папу Павла про стан його ‘стада’ і порадити, що можна зробити, щоб поліпшити його. Теми в яких він шукав поради були “Священство” і “Світова Справедливість та Мир”.
Головний принцип цього синоду, спадок Другої Ватиканської Ради, був “колегіяльність”. Це значить, що єпископи Римо-Католицької Церкви вже не мали бути лише агентами папи, але мати владу разом із ним.
Здається, що єпископи мали мало успіху, коли розбирали першу тему про “Священство”, тому що не мали нічого нового сказати папі Павлові. З одного боку, вони наново потвердили його стан про безшлюбність, але не дуже погоджувалися з ним про висвячування одружених священиків у спеціяльних обставинах. Так як сказав один католицький тижневик: “З’їзд старався навчити Папу деяких принципів про які він завжди був певний”.— Commonweal, з 26-го листопада 1971 р.
Ці наслідки легко пояснити. Папа Павло вибрав теми і як їх мали висловлювати. Він мав сильний вплив на членів синоду. Сановники, яких він призначав також хитро орудували ходом розмов. Дальше, під час відкриття з’їзду він дав сильну пересторогу єпископам, щоб не піддавалися чужим натискам. Так як один католицький дописувач сказав, “він представив єпископів немов вони були обкружені зграєю хитрунів, що старалися змусити їх рішати проти своєї віри, проти поваги до традицій заплямованих секуляризмом (світськими справами)”.
Тому то карикатура в одному американському журналі показала папу, що дає помічникові шматок паперу, кажучи: “Тут маємо заключення до якого цей з’їзд прийде”. І так як сказав один єзуїтський спостерігач, дух цього синоду був, “Не хитайте човном; а понад усе, не хитайте його прилюдно”. Факт, що при закінченні синоду, папа дуже сильно підтвердив безшлюбність для римо-католицьких священиків очевидно попирає такі заключення.
“Світова справедливість і мир”
Дискусія єпископів під час другої теми збору була над різними точками. Були деякі єпископи, які доводили, що Римо-Католицька Церква повинна показати свою щирість своїми власними вчинками, коли говорить про справедливість. Кардинал Гінан, архиєпископ Англії був один із них. Він просив, щоб “церкви, чоловічі і жіночі монастирі, облічили який скарб вони могли б продати”, і грішми з цього дати допомогу вбогим. “З великою повагою”, він пропонував, “я піддаю думку, щоб Рим сам взяв провід у цьому. . . . Тут певно є тисячі чаш, столиків та інших святих речей, які вживаються дуже рідко”.
Філіппінський єпископ сказав: “Той, що говорить про справедливість перше повинен сам бути справедливий”. На його думку, коли церква накопичує велике майно, то “цим вона показує, що стає по стороні заможних та сильних і зменшує свою гідність, коли виступає проти несправедливости, а сама не старається робити її”. Делігація з Канади так далеко пішла, що навіть заохочувала, щоб “виявити фінансовий стан Ватикану, народних зборів, парафій, релігійних орденів та споріднених інституцій”.
Сам Ватикан був скритикований в трьох пунктах. Перше, тому що він збирає майно, замість віддавати його в “спадщину вбогим”. Друге, тому що він мало платив своїм робітникам і створив їм дуже погані умовини для праці. А третє, Ватикан був обвинувачений тим, що він придушував висловлення своїх членів і засуджував без відповідного суду тих, яких він підозрівав у поганій поведінці. “Лікарю, виліч сам себе”, один делегат висловив своє почуття.
Згідно висновку одного єзуїтського спостерігача, кілька промовляючих священиків-прелатів зрушили свої нерви, коли деякі з їхніх слухачів вимагали, щоб вони не говорили невизначно про несправедливий суспільний стан, але, щоб виявили винних урядів. Хоч кілька єпископів хотіли, щоб церква втручалася більше в суспільні справи, то були деякі, які виступали проти цього, кажучи, що Христос не мав наміру “заснувати твердий союз з менш привілейованими особами немов Він був бунтівником стараючись перекинути існуючі суспільні обставини”.
Українська делегація обвинучувала Ватикана, що він вів політику з комуністами, ціною їхнього власного обряду. Африканські делегати виступали проти політичного, як і церковного колоніялізму та зневаги до чорної раси. Делегати з Анголії та Мозамбік сильно старалися представити політики своїх португальських урядів у кращому світлі, а інші старалися дуже ганьбити їх. І кажуть, що єпископ із Чілі “закрутив голови старшим”, коли дав думку, що так зване Християнство може значити соціялізм.
А ще один єпископ перестерігав: “Часами люди, які живуть дуже близько жахливих обставин та мук скажуть вам, що краще не мішатися в чужі справи. Також, нам всім треба пам’ятати, що дивлячись на стан із далека то для Церкви є легше осуджувати, але часто тяжко знайти спосіб розв’язання”. Після цих та інших дискусій про справедливість для жінок, екологію, контролю населення, і таке інше, припинили синод без останнього тексту про “Світову Справедливість і Мир”.
Пишучи про цю дискусію один американський тижневик сказав: “ ‘Справедливість у світі’ обмежувалася до загальних висловів на такі теми, як економія й екологія, яких відсилали до Папи, але, яких він не виявляв публіці. Він виступав проти ‘несправедливости від якої голос був позбавлений’, але не наводив таких точних прикладів, як стан у Бразілії та Південній Африці”.— Time, 15-го листопада 1971 р.
Вкоротці, тут знову синод дуже старався, щоб не наводити нічого, що буде соромити Папу.
Яке почуття мали єпископи
А яке почуття мали індівідуальні єпископи щодо способу, яким розбирали справи на цьому синоді? При одній оказії коли подали єпископам те, що мало бути поправлені заяви, але, які відкидали сотні поправлень, яких вони пропонували, то африканський єпископ Ндаєн сказав: “Я не подорожував тисячі кілометрів з дому лише, щоб танцювати тарантелу. Де ж є ті поправки?”
На думку єзуїтського тижневика, Америка, “то світ взагалі, і ми всі, хто старався наслідувати процес синоду докладніше, ділимося з почуттям єпископа Ндаєна”. У пізнішому числі, той самий тижневик сказав: “Римський Синод закінчився, перше для самих делегатів, як лекція хаотичної процедури і вираженого розстроєння”.
Уроджений в Англії єпископ із Малазії оплакував: “Тут єпископи зовсім не довіряють одні одним. А коли немає довір’я, то краще залишити справу”. А кардинал Сюненс із Бельгії сказав дописувачам, що з’їзд був нудний і нездатний. . . . Священики, принаймні ті, яких я знаю в Бельгії, сподівалися щось іншого. . . . Я дійсно не знаю, що відповідати їм. . . . Тепер Папа Павло може казати, що після великого дебатування, ціла церква, як представлена цим синодом похвалює його стан затримати дисципліну безшлюбности так, як вона вже існувала багато століть”.
Що було досягнено?
Відносно того, що цей з’їзд досягнув католицький журнал Commonweal сказав: “Цей третій з’їзд закінчився великим замішанням та гірким розстроєнням. Єпископи роз’їхалися без нічого. . . . Останнього дня їм було сказано, щоб вони не говорили ні до священиків, ні до світу, . . . але лише до Папи, як його приватні дорадники. . . .”
Продовжаючи, він сказав: “Що сталося на з’їзді? Майже все, що могло бути недобре. Там був великий брак техніки для дискусій, і безглуздий порядок процедури, дві теми завеликі для часу, який вони приділили, але понад усе самі єпископи, вибрані з різними характерними рисами, крім тих, що є потрібні, щоб бути добрими провідниками своїх людей”.— 26-го листопада 1971 р.
Відносно цього третього з’їзду релігійний редактор журнала Newsweek, Кенет Л. Вудвард писав: “Третій світовий синод єпископів закінчився у Ватикані минулого тижня і лишив своїх делегатів у такому самому замішанні в якому вони приїхали. . . . [Він був] з’їзд, що якось не міг нічого доброго досягнути. Коли 211 єпископів, патріярхів та сановників релігійних орденів прибули до Риму на кінці вересня, вони знайшли, що документи, яких приготовляли ватиканські сановники не були ті самі, яких вони отримали раніше того року. . . .
“Більшість отців на з’їзді ретельно намагалися не говорити Папі Павлові 6-му те, чого він не хотів чути. Тому що Папа вже висловив свій твердий стан відносно безшлюбности для священиків, то ця тема була відкинута без серйозного застановлення. . . . Коли з’їзд звернувся до того чим Папа особисто дуже цікавився, до справедливости і миру в світі, то делегати знову говорили лише те, що він хотів чути. Єпископи, які не відважувалися говорити вдома . . . раптом знайшли свої голоси в Римі. Але проба відваги єпископів, признався один делегат, ‘не є те, що ми кажемо урядам, але те, що ми робимо, щоб впровадити справедливість в церкву’ ”.
Подібно Майо Могс писав у журналі Time, 15-го листопада 1971 р.: “Може дійсне питання цієї осени не є, що єпископи зробили або не зробили, але чи католики по цілому світі серйозно дбають про те, що вони роблять. Більшість єпископів, можливо далі будуть слухати Папу, але менше і менше священиків слухають Папу і своїх єпископів — і багато мирян також уже починають не слухати нікого”.
А чому це так? Могс далі каже: “Це не так уже церковні науки приходять під сумнів . . . як будова. . . . Здається, що міфічне тіло Христа [Римська Церква], постраждала від нервового випадку”.