Єпіскопи наново стверджують безшлюбність — чому?
У 1971 р. відбувся синод (з’їзд) римо-католицьких єпіскопів у Місті Ватині від 30-го вересня до 5-го листопада. Багато католиків із великими надіями сподівалися наслідків, яких цей синод із 210 єпіскопів і 40 священиків досягне. Це ставало ясним із таких заголовків по католицьких видавництвах, як: “Надія для Синоду”. Чи Синод Зробить Несподіванку? “Синод 1971 р: Поклик до Служби”. Також було сказано, що “Римський Синод 1971 р. мусить бути важною подією”.
Чи ці надії були здійснені? Відповідь є ні, згідно із заголовками в католицькій пресі при закінченні збору: “Синод розбив його надії”. “Синод є нещастям?” “Ідіть, і не скликайте більше Синодів”. “Синод замотався в своїм власнім формалізмі”. “Священики в Іллінойс роздратовані синодом”. “Кюньґ: Синод був невдачою”.
Буквально синод значить “зібрання” релігійних провідників, отже можна сказати, що зібрання апостолів і старших в Єрусалимі коло 49 р. З.Д., яке зібралося розбирати питання про обрізання також було синодом. (Дії, 15-ий розділ) Вживання заходів для римо-католицьких єпіскопів зійтися був наслідок 2-ої Ватиканської Ради, і попередніх з’їздів, які відбулися в 1967 р., і в 1969 р. Кажуть, що ці синоди були “головні зміни у будові другої Ватиканської Ради”. Для цього важного зібрання Папа Павло поставив дві важні теми, яких мали розбирати: “Священицька Служба” і “Правосуддя в Світі”.
В той час коли католицькі єпіскопи і священики дуже цікавилися цим з’їздом, то цього не можна було сказати про звичайного католика. Так як сказав редактор National Catholic Reporter: “Щоб не забувати про майбутність, ми мусимо пригадувати собі, що більшість католиків у світі ані знають, ані дбають про те, що тут [у Римі] відбувається Світовий Синод Єпіскопів. . . . Але на нещастя, тут можна бачити, що багато єпіскопів мають те саме почуття до людей. Здається, що вони відокремлюють себе”. Інший католицький тижневик, Коммонвіл, сказав у редакторській статті: “Ми знаємо, що для багатьох із наших приятелів та читачів зібрання єпіскопів є таке важне, як конвенція продавців Едзел [Едзел є назва авта, якого вже не виробляють, помилка Форд Компанії через яку вона стратила багато мільйонів доларів]”.
Скандал через безшлюбність
Тема “Священицька Служба” включала справу про безшлюбність. Тому, що Папа Павло недавно дуже сильно підтримував безшлюбність священиків, то здається думали, що на з’їзді вже не буде потрібно порушувати цю справу. Але скандал про безшлюбність був завеликий для єпіскопів, щоб обминути і не обговорювати його. Наприклад, один французький священик із маленької й бідної парафії, якого виключили з церкви за те, що він жив собі без подружжя з місцевою дівчиною сказав, що архієпископ Руону, монсіньйор Паллієр, не звертав уваги на подібний стан в якому священики, з важних і заможніх парафій також жили з жінками без одруження.
А головно єпіскопи Сполучених Штатів були дуже поінформовані про цю тему, тому що запити 6.000 єпіскопів і священиків, яких провів Центр Дослідження Народної Опінії показав, що 54 проценти похвалювали необов’язкову безшлюбність. У деяких країнах Латинської Америки єпіскопи вирішили не тратити більше енергії відносно безшлюбности, а дозволити священикам одружитися і щоб вони далі служили в церкві так довго, як громада не буде противитися.
Один єзуїтський теолог, Й. МекКензі каже: “По багатьох околицях де багато [священиків] не живуть безшлюбно, то заснування безшлюбности може виглядати просте лицемірство. . . . Деякі передбачують великий скандал у священицькім перелюбі та розводі; з причин, яких не легко встановити, вони не бачать такої ганьби у священицьких наложницях”.
Додаючи до “скандалу” священицької безшлюбности також є факт, що Римо-Католицька Церква дозволяє принаймні два винятки. Таким чином протестантські священики, які навернулися до римо-католицької релігії стали висвячені на священиків хоч були одружені. Тепер служить принаймні шістдесят таких священиків. І знову, Ватикан дозволяє священикам Східних церков, — які мають свої власні обряди, але, які признають суверенітет Папи — одружитися. Це тому, що ті церкви знаходяться в країнах де процвітає грецька або російська Православна церква і в яких парафії дозволяють своїм священикам одружитися. Це значить, що у часі висвячення священик рішає чи він буде одружуватися чи ні. А коли одружиться, тоді він не може добиватися вищої посади. Справді, що в цій справі Ватикан не є стійкий, так як обвинувачують провідники Східної церкви. Що стан Ватикану спочиває на політиці замість на принципові, можна бачити з того, що Ватикан забороняє священикам Східної церкви одружитися, коли вони будуть служити в Західних країнах.
Голоси, що противляться безшлюбности
Очевидно, що “скандал” безшлюбности не був дуже важний для єпіскопів тому, що лише 10 голосували, щоб не робити її обов’язковою, 168 хотіли затримати безшлюбність, 21 голосували застережено, а 3 цілком не голосували. Але в іншому голосуванні більше, як половина єпіскопів, що не мешкали у Ватикані голосували, щоб висвячувати одружених під спеціяльними обставинами. Загалом це єпіскопи того, що католики називають “Третього Світу”, тобто, з латинської Америки, Африки і Азії хотіли висвячувати одружених мужчин. В тих країнах є 4.000 римо-католиків на кожного священика, а в Європі і в Сполучених Штатах є чотири рази більше священиків, один на кожних 1.000 людей.
Між голосами, які противилися змушеній безшлюбности були такі:
“Що є краще — проповідувати Євангелію при допомозі одружених священиків, чи цілком не проповідувати її?” — Кардинал Алфріньк, прімат Голландії.
“Ми єпіскопи не лише маємо силу висвячувати, але маємо обов’язок постачати досить священиків, щоб зустріти потреби Людей Бога”.— Кардинал Суненс із Бельгії.
“Це було б небезпечно так дуже цікавитися теперішньою дисципліною безшлюбности, щоб рискувати розпадом самої природи священства, замість приймати одружених священиків до Святих Орденів”.— Єпіскоп Александер Картер, із Сю Св. Марії, Канада.
“Чи синод не повинен застановитися над правом християнських громад мати священиків, замість виставляти придатності безшлюбности для священства?” — Єпіскоп Самуїл Лувіс Ґауман із Чад, Центральна Африка.
Іван Ґран, єпіскоп в Осло, Норвегії, сперечався, щоб не робити безшлюбність обов’язком через людяні і моральні причини. Він сказав, що багато священиків живуть у “жалюгідній самоті, а головно молоді”. Він дальше звернув увагу на приклад одружених лутеранських священиків, кажучи: “Більшість цих священиків здається . . . не є нижчі від католицьких священиків”.
Безшлюбність наново потверджена — чому?
Але вкінці єпіскопи голосували, щоб зробити безшлюбність обов’язком. Їхнє відношення було, що 40 процентове зменшення студентів по семінаріях і зменшаюче число священиків, які покидають священство — 11.000 лишило від 1963 до 1969 р.— не відпали через закон про безшлюбність. Вони відпали через брак віри, і лише мале число священиків відпали і загубили віру через чинники, як телевізія, журнали і часописи.
Впливаючи на єпіскопів голосувати навіть проти винятків в спеціальних випадках, були аргументи кардинала Конвея з Ірландії. Він доказував, що це не було б добре дозволяти священикам одружитися в одній європейській країні, а не дозволяти в іншій; що вони не могли дозволяти одруження в далеких країнах, а забороняти в Європі. Він дальше перестерігав, що допустити порушення цього закону цілком знищить його. Він також перестерігав, що треба було розбити всякі надії священиків або семінаристів, що безшлюбність колись стане необов’язковою.
Коментуючи про цей пункт розмови, один католицький редактор сказав: “Синод не витримав випробовування. Не . . . тому, що . . . майже зачинив двері до висвячування одружених, але через неймовірно низький рівень доводів. Над аргументами панували підозріння і страх: страх наслідків, . . . страх, що сама святість священства стане ‘забруднена’ подружжям, так як сказав один єпіскоп”.
Єпіскопи наново потвердили закон про безшлюбність тому, що не мали співчуття до священиків, які служать під ними; співчуття, яке виявив єпіскоп Ґран із Осло. Факт є, що 72 проценти єпіскопів були старші від п’ятдесят років віку, можливо впливав на їхнє рішення. Їм також бракувало прихильности, співчуття і любови до мільйонів католиків між якими був лише один священик на 4.000 осіб населення. Вони не мали в серці співчуття Ісуса Христа, який заохочував своїх послідовників молитися, щоб вислати більше робітників на жнива через жалюгідне становище його людей.— Мат. 9:36-38.
Папа Павло не лишив жодного сумніву в думках єпіскопів відносно його стану до питання про безшлюбність. Крім того, він регулярно ходив на зібрання і на конференції, цим показуючи, як він почуває себе відносно того, що відбувалося на з’їзді. І коли прийшов час голосувати, то хоч кілька головних єпіскопів хотіли щоб голосування було таємне, папа таки вимагав відкритого голосування, щоб знати, як хто голосував.
Але чому папа так твердо держиться священицької безшлюбности? Чи це тому, що вона є ‘найкращий камінь у священицькій короні’, виставляючи священиків іншими від звичайних мужчин? Чи це тому, що це є економічно вигідно мати справу з неодруженими ніж із священиками в яких є родини? Або, чи тому, що все вноситься нову кров у священство? Може бути; може бути.
Страх перед людиною, а не боязнь Бога
Але в останньому аналізі треба сказати, що єпіскопи потвердили закон про безшлюбність тому, що більше бояться людини, ніж Бога. І “страх перед людиною пастку дає”. (Прип. 29:25) Коли б єпіскопи боялися Бога, то вони були б дозволили Божому Слові провадити їх. Під Мойсейовим законом, священикам не лише дозволялося одружитися, але вони мусіли одружитися, щоб тримати священство живим, тому що воно було спадкове. І між пророками, лише Єремійові наказувалося не одружуватися, а це тому, що його був спеціяльний випадок. Це мало бути як знак кінця його народа.— 3 Мойс. 21:1, 7, 13, 14; Єрем. 16:2-4.
А що ми знаходимо коли звернемося до Християнського Грецького Писання? Правда, Ісус сказав, що було краще не одружуватися ради Царства Божого, але разом з тим Він усунув усяке поняття про безшлюбність засноване на присязі, кажучи: “Не всі можуть прийняти цю науку, лише ті, кому дано. . . . Хто може вмістити, — нехай вмістить”.— Мат. 19:10-12, Нова Американська Біблія, Католицьке видавництво.
Ще докладніші є слова апостола Павла: “Добре було б чоловікові не дотикатися жінки. Але, щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка. Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я. Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися”.— 1 Кор. 7:1, 2, 8, 9.
Також маємо надхнені слова до Євреїв 13:4: “Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог”. Ясно, що ці слова не показують, що подружжя буде ‘забрудняти’ вісника Божого, так, як сказав один єпіскоп!
Дійсно, хоч Ісус показав, що є краще, ради християнської служби, не одружуватися, то виглядає, що подружжя було загально прийняте між апостолами, бо апостол Павло писав: “Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа?” Так, правдоподібно, що всі апостоли крім Павла, були одружені.— 1 Кор. 9:5.
Християнські Грецькі Писання, наукою і прикладом, не лише дають дозвіл для християнських вісників одружуватися, але показують, що один із знаків відступу буде заборона одружуватися: “Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє”.— 1 Тим. 4:1-3.
Це варто зауважити, що в католицьких, як і в не-католицьких звітах про дебатування під час синоду над необов’язковою безшлюбністю і висвячуванням одружених чоловіків у спеціяльних випадках, не було жодного відношення чи звернення до Писання. Це може бути тому, що там не були присутні теологи. Славний шведський теолог Ганс Кюньґ признав, що в Писанні не було нічого, щоб мало зробити безшлюбність законною: “Ми все більше і більше усвідомляємо, що противимося свободі, яку нам дає Новий Заповіт. Чи ми маємо право встановлювати цей всесвітній закон? Ісус не хотів цього”.— Окленд Стар, вересня 22-го 1971.
Чи ви далі будете триматися релігії, яка просуває науку, що так ясно й явно противиться Божому Слові? Над цією справою всі католики, що справді бажають угодити своєму Творцеві, повинні добре застановитися.