Я була католицькою черницею

Так як було росказано “Пробудись!” кореспондентові в Бельгії

“Я ХОЧУ стати черницею, щоб навіки належати до Ісуса. Лише Він буде важним у моєму житті”. Так рішила одна семирічна дівчинка одного дня в 1916 р., після того як прийняла Причастя.

Я була тією маленькою дівчинкою. Народившись від ревних католицьких родичів у Ньюшато, Бельгії, 28-го серпня 1909 р., я розвивала те бажання ще за мого дитинства.

Не забуваючи про те бажання, я набирала задоволення в молитві, у малих жертвах та у службі іншим. Тому я проводила багато годин в молитві в церкві в Ньюшато! Кожного вечора коли церковні дзвони почали лунати я прилучувалася до кількох парафіян декламувати чи повторювати молитви на чотках, під проводом священика.

По суті, часами я повторювала молитву по чотках одинадцять разів на день! Для мене Служба Божа і Причастя були щоденні церемонії. А під час вакацій я ходила на Службу Божу кілька разів на день, і перебувала довгий час у молитві.

На протязі вакацій, другого року мого навчання на вчительку я пішла в ліс, біля Ньюшато одного дня, щоб поміркувати на самоті. Я ще можу бачити себе лежачи на траві і читаючи книжку Життя Молодої Терези з Лісею. Я хотіла бути такою як вона, бо вірила, що вона виявила глибоку любов до Ісуса. Я постановила стати вірною черницею, люблячою дружиною Ісуса, без різниці, що мало мене коштувати.

Отже одного дня в серпні 1926 р., перебувши багато годин у молитві, на колінах із розпростертими руками мов хрест, я чекала, щоб родичі прийшли додому. Коли вони прийшли додому я повідомила їх про моє рішення. “Тато”, я сказала: “Прикро мені, що мушу засмутити тебе, але Бог покликав мене до жіночого монастиря”. “Моя дитино”, відповів батько, “ти ще така молода. Добре роздумай над тим, що хочеш робити”. Я відповіла: “Тато, я вже більше як десять років роздумувала про це”. Після довгої розмови він висловив своє заключення: “Моя дитино, коли це є Божа воля, то я не буду перешкоджати тобі. Ти маєш мій дозвіл”.

Я лишаю дім

Священик написав листа до Dames Louise Institute і мене запросили до Лувейн на переговори. Мати пішла зо мною, 5-го вересня 1926 р. Там нас привітала фундаторка, пані Луіс, яка, хоч лежала хвора в ліжку, була дуже згідна та приємна.

Коли мати згадала, що я ще мала два роки ходити до школи і хотіла знати чи воно не було б краще перше закінчити школу, засновниця відповіла: “Ні, вона зараз мусить вписатися, а ми доглянемо за тим, що вона закінчить свою освіту”. Я з жалем можу сказати, що вони не дотримали тієї обітниці.

День запису був 16-го вересня 1926 р. Тому що на той день ми вже попередньо вложили плани поїхати на прощу до Лурду, мати запитала: “Чи б було можливо трошки відложити цей вхідний день, тому що ми хотіли поїхати до Лурду?” “Ні”, була відповідь, “ваша донька мусить вибрати; або вступити до монастиря, або їхати до Лурду”. Я відповіла: “Вступаю в монастир”.

Отже прийшов той день коли з плачем я лишила свою родину. Батько пішов зо мною до замку в Ецерінген, де постулантки (кандидатки, що хотіли стати черницями) мусіли відбути шестимісячну пробу. Попрощавшись з батьком, на мене, як і на інших двадцять молодих дівчат наділи плащ і хустку випробовуючих кандидатів. Так я стала випробовуючою кандидаткою Каноністів Місіонерів св. Августина. Я чулася дуже щаслива.

[Ілюстрація на сторінці 3]

З фотографії взята у березні 1928 р.