Чому черниці залишають монастирі
ЗАВЖДИ було кілька черниць, які виходили з монастирів. Але ще ніколи не було такого виходу, як сьогоднішній, коли десятки тисяч черниць залишають черниче життя, і ніколи не було такого великого числа, ані тривожних наслідків. А чому так багато залишають монастирі?
Тут є включено кілька важних факторів. Одначе, головна причина знаходиться в самій будові й діянні Католицької Церкви. Колишня черниця Мерсідіс Алонсо зауважує: “Збільшаюче число посвячених жінок, які щоденно виходять із жіночих монастирів не витворює кризи, але лише виявляє її”.
А які обставини в Церкві так дуже турбують черниць, що вони тисячами залишають монастирі?
Головна причина на відхід
Черниці головно обурюються проти того, що вони кажуть є марні традиції і обмеження. Один приклад цього маємо церковний закон, що забороняє черницям виходити заміж.
Провідники Церкви наложили цей закон про безшлюбність кілька століть тому назад; вони признають, що він не є Біблійний закон. По суті, недавній Папа Іван 23-ий сказав: “Церковна безшлюбність не є догма. Писання не накладають її. І цей закон було б навіть дуже легко змінити”.
Тисячі черниць і священиків нагально просили такої зміни, деякі навіть наводили авторитет Святої Біблії. Католицький теолог Ганс Кюнґ, наприклад, сказав: “Петро й апостоли були і залишалися одружені навіть коли служили, як учні Ісуса, і так поставили приклад провідникам суспільства на багато наступніх століть”. (Мат. 8:14; 1 Кор. 9:5) Однак, Церква таки не хотіла змінити свій закон про безшлюбність.
Таким способом відчуваючи, що їх несправедливо змушують коритися людському закону, багато черниць залишили монастирі. Деякі цілком покинули Католицьку Церкву, яких рішення правдоподібно підкріпило відкриття Біблійної перестороги: “Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, . . . одружуватися забороняє”.— 1 Тим. 4:1—3, Католицький Дуя Переклад.
Обмежувальні закони
Однак, безшлюбність є лише один із Церковних законів, які пригнічено впливають на черниць. Закони, якими накидають моду одежі, яку черниці мусять носити також дратує багатьох. Багато вважали, що такий звичай є непридатний і невигідний, а особливо під час гарячої погоди.
Коли черницям обголювали голову і змушували їх носити складний головний убор, то вони вважали, що цим непотрібно соромили їх. “На протязі усіх років мойого черничого життя”, сказала одна колишня монахиня, “я ніколи не привикла до обголеної голови; коли знімала чепчик, то старалася не дивитися в дзеркало, якщо було можна обминути”.
Вони також мають закони регулювати дисципліну. Мідж Турк, яка на протязі вісімнадцять років була черницею, пояснює в своїй автобіографії 1971 року Погребленне Життя: “Для дисципліни був дванадцять дюймовий батіг, від якого то держака розходилося кілька пасів, які мали чотири ґудзи на кожному. Нам наказували вживати його лише в середу і п’ятницю пополудню, згідно написаним законом, і вживати тільки по спині, ногах або по сідниці”. Але не тільки така “сувора дисципліна тіла” не знаходить жодної підтримки в Писанні, але багато вважають, що ця практика є принижуюча і походить із середньовіччя.— Кол. 2:20—23.
У додаток цього, деякі закони змушують час тиші, регулюють період для молитви і розмірковування, і тому подібне. Дуже багато законів, з яких є дуже багато несправедливих і примхливих, дуже розстроюють черниць. Навіть Ліо Кардинал Сюненс у своїй 1963 книжці Черниця у Світі признає, що в багатьох випадках, черниці є невільниками застарілих законів, які руйнують їхній потенціал та ефективність.
“Нам забороняли навіть говорити до співчерниць, без дозволу”, пояснює одна черниця, що служила більше як сімнадцять років в Бруклинському Нью-Йорк, монастирі. “По суті, Святий Закон навіть забороняв дотикатися один до одного. Цей закон накинули через обвинувачення жіночоложством між жінками, яке дуже шаліло по середньовічних релігійних суспільствах”.
Правда, у минулому десятилітті, деякі зміни у вищезгаданих законах були зроблені. Але такі зміни не було легко завести. Було багато розпачливих суперечок між церковними владами, і закони поправляли лише тоді, коли здавалося, що то був єдиний спосіб спасти громаду черниць. Тому багато черниць залишили монастир через велике розстроєння кожного разу, коли старалися змінити закон.
Наприклад, так сталося в 1970 р., в Лос Анжелос, Каліфорнії. Там масою вийшло 315 до 380 черниць з монастиря Сестриць Бездоганного Серця Марії. Їхньою провідницею була настоятелька монастиря, Аніта Каспарі, яка вже раніше була зріклася своєї релігійної назви, Матір Гюміліата (пониження).
Проте, черниці не покидають монастирі тільки через застарілі закони і розстроєні зусилля поправити їх. Сам дух по монастирях можливо є головною причиною.
Відношення і поводження
Часто черниці зауважують брак теплоти і дружб по монастирях, і через це багато вирішили виходити. Так як можна уявити собі закони, що забороняють говорити, дискутувати, а навіть дотикатися до когось, додають до холодної формальної атмосфери в монастирях.
Часто зауважують, що в них бракує людського відчуття. “Вони знеохочують нормальну здорову дружбу, а навіть дивляться на неї з підозрінням”, пояснила колишня черниця. “Я прагнула близькости”, додає інша, “близькість, яку відчувається у великій, близько-зв’язаній родині”.
Черниці також зауважують, що в Церкві ніхто не журиться добробутом інших. Мідж Турк, яка вже була адміністраторкою між черницями, нарікала: “Під час мітинґів з керівниками єпархії ані разу не згадували про вартість людей з якими я працювала”. Правдоподібно це було відношення, яке один католицький редактор мав на думці коли писав, що черниці “відступали від релігійного життя, бо їхня громада замість помагати, перешкоджала їм у християнському житті”.
Також, багато черниць відступають, бо їм придушують ініціативу і нововведення. У 1967 р. Джакелін Ґрінан, славна вчителька в Сполучених Штатах, покинула свій релігійний орден, пояснюючи: “Під присягою покірности . . . я побачила, що не могла жити як відповідальна і продуктивна людина”.
Черниці також часто відчувають, що з ними поводяться як з дітьми — їм наказують кожне рішення і крок. Будова Католицької Церкви додає до цього. Наприклад, настоятельці дають велику силу над життям черниць, і вона почуває, що є щось спеціального. Одна жінка, яка покинула монастир після сім років служби в Аргентині й Чілі, каже:
“Настоятельки вимагали цілковитої покори. Дійсно, це було подібне до ідолослужіння, бо так як вони сказали, Бог призначив їх на ті посади, отже всі мусіли незаперечно коритися їм. . . . Покора була така строга, що ми все мусіли припадати перед ними без жодних питань”.
Католицький священик Лука Ділейні, який на протязі чверть століття організував місії каже, що через таке відношення старшенства багато черниць залишали монастирі в Ірландії. Він сказав:
“Деякі настоятельки є страшно вперті і зарозумілі. . . . Вони приймають дуже обмежувальні практики. . . Сьогоднішні молоді жінки не будуть терпіти такому жіночому диктаторству по монастирях. Вони лишають їх”.
Одначе, треба пам’ятати, що всі ці обставини вже на протязі століть існували — безшлюбність, обмежені закони, нелюбовне відношення старшенства, і так далі. “Чому ж”, питають багато осіб, “тепер, на протязі минулого десятиліття, так дуже багато черниць залишали монастирі?”
Чому масовий вихід тепер
Друга Ватиканська Нарада, від 1962 до 1965 р., з її наголосом на відродження, є основно відповідальна. Папа Іван 23-ий сказав, що ціль Наради була “провітрити Церкву”. Тут релігійним особам було дано запрошення переглянути своє покликання, думати про себе самим. А з якими наслідками?
У свойому відступному листі 1972 р., після майже вісімнадцять років служби в монастирі Святої Марії в Бейрідж, Бруклині, одна черниця пояснює: ‘Багато черниць дуже розчарувалися коли ми старалися поправити наші звичаї та традиції. Ті, що противилися такому поправленню також противилися і нам. Не дивно, що так багато залишають монастирі’.
Дослідження черницями відкрило, що багато законів, які керували їхнім життям, не мали ніякого значення і замість помагати їм вести християнський спосіб життя непотрібно обмежували їх. Наприклад, їхні звичаї або одяг, який кажуть мав святе джерело, вони віднайшли був одяг, якого селянки носили століття тому назад. Також, завіси навколо їхніх ліжок, які вони думали мали якесь святе значення, були тільки для теплоти, і цілком непотрібні в теперішній добі центрального огрівання!
Друга Ватиканська Нарада запросила дослідження, які довели до розстроєння і конфлікти, коли старалися поправляти церкву. Але є ще один чинник, що додає до такого масового відступлення черниць. Цей чинник є змінливе відношення, як і становище жінок у світі.
Дух визволення жінок, дух жіночої свободи, який розквітнув серед 1960-го десятиліття захопив також і черниць. Набравшись нового незалежного духа, черниці були заохочені відступати від монастирів, коли вони ставали розчаровані. Це заохочувало інших також залишати монастирі, і таким чином відступлення пожвавлювалося.
Інша важна причина
Проте, зусилля поправляти Церкву довело до ще іншого відкриття, що розстроювало багато черниць. Святі були відкинуті, у п’ятницю вже можна було їсти м’ясо, ікони і образи були забрані з церков. І це не все. Одна колишня черниця зауважила: “Я також довідалася, що такі основні католицькі науки, як Трійця, безсмертність душі, чистилище, лімбо і вогненне пекло не є Біблійні, але походять з поганського Джерела”.
Цей факт стається ясний: Католицька Церква не вчить Біблійної правди про Бога і його наміри! Не дивно, що так багато черниць знеохочуються. “Я відчувала, що вмирала з голоду духовно, сказала колишня черниця з Адамс, Масачузетс. “У нашому монастирі не було розмови, ані надії про Боже царство. Ми дуже рідко коли самовільно говорили про Бога”. Навіть католицькі авторитети почали ясно признавати бездуховність. Наприклад, католицький священик Андрій М. Ґрілі, недавно писав:
“У церкві є релігійна криза енергії, яка є ще поважніша від нафтової. Дуже багато людей прагнуть релігії, освітлення і проводу відносно критичних питань життя і смерти, добра і зла, любови і ненависти, єдности і різниці, Бога і людини.
“Останнє місце де вони можуть шукати такого освітлення в 1974 р. є Римо-Католицька Церква (і їм нічого не поможе шукати його по інших церквах)”.— The National Catholic Reporter, з 11-го січня, 1974 р.
Чи ви можете винити черниць, які покидають церкву, яку навіть її власні священики описують у цей спосіб? Але якщо всі інші церкви також є духовно порожні, то куди хтось може звернутися, щоб навчитися Біблійної правди про Бога і Його наміри?
Черниці знаходять задовольняючі відповіді
Але є джерело вірогідної духовної науки. Залишивши монастир у 1969 р., колишня черниця з Адамс Масачузетс, зауважила: “Я перестала ходити до церкви. Я зробила заключення, що Католицька Церква не навчала правди, але я не знала де шукати її. Пізніше два свідки Єгови відвідали мій дім, і я запросила їх до середини, щоб поговорити з ними.
“Я зробила досліди над тим, що Свідки навчали мене, бо хотіла бути певною, щоб мене знову не звели. Проте, після двох або трьох студій я переконалася, що свідки Єгови навчали правду з Біблії. Їхня наука була дуже розсудлива і не могла бути неправдивою. Я особливо тішилася наукою, що Бог не є Трійця”.
Взнати правду про Бога та Його чудові наміри не тільки є задовольняюче, але також потішаюче відчути правдиву любов, що існує між свідками Єгови. “Це привабило мене навіть більше від їхньої Біблійної науки”, сказала черниця з десятилітнім стажем, яка охрестилася на свідка Єгови минулого січня в Парагваї.
Чи ви є або колись були черницею? Чи ви колись належали до якоїсь релігійної організації? Чи ви хочете служити Богові так, як Христос і Його перші послідовники служили? Чи ви хотіли відчути теплу любу дружбу сучасних християнів, які справді наслідують християнів першого століття? Свідки Єгови були б дуже раді допомогти вам. Поговоріть із ними коли вони будуть відвідувати вашу дільницю або напишіть до редакції цього журнала.