Кому можна довіряти?

КОЖНА нормальна особа хоче друзів і сусідів, яким вона може довіряти. Вона також хоче, щоб урядові авторитети були такі, яким можна було б вірити.

Однак, в історії, довір’я багатьох людей ще ніколи не було так страшно потрясене, як за нашого часу. Це є правда в багатьох частинах світу, але головний приклад маємо в Сполучених Штатах.

Така втрата довір’я прийшла через “Вотерґейт”. Про цю справу, сенатор Сем Ервін, сказав: “Я вірю, що Вотергейт є найбільша трагедія, яку ця країна коли перенесла”— навіть ще більша від Цивільної Війни. Це є справа, яка дістала дуже багато міжнародного розголошення.

Вотерґейт є назва групи будинків, яка включає готель, апартаменти, крамниці і бюра. Знаходячись у Вашінґтоні, Д.К., демократичний Народний Комітет уживав їх за центр у часі виборів президента в 1972 р.

17-го червня 1972 р., одного ранку зловили п’ять чоловіків, які незаконно входили в Демократичний Центр Вотерґейт. Урядовий начальник поставив цей випадок як грабіжництво “третьої категорії”.

Але цей випадок доказався багато більший. Він був лише вершиною величезної льодової гори.

Один із арештованих чоловіків вирішив розказати федеральному судді все, що знав. Пізніше виявилося, що ці “злодії” були найняті Республіканським Комітетом для вибору Президента. Швидко, ця справа розвилася в найбільшу ганьбу за цілу історію уряда Сполучених Штатів.

Значення цієї справи дійсно є багато більше від того, що ви читаєте в газетах або чуєте по радіо чи телевізії. Це глибше значення має великий вплив на вашу майбутність.

Але перше побачимо, що інші кажуть про цю справу.

Поповнені злочини

Слідчі відкрили те, що вони кажуть є великий ряд злочину. Ці позорні злочини чинили багато високих начальників уряду.

Сенатор Ловел Вікер, республіканський член спеціяльного Сенатського Комітету, який був призначений дослідити справу, проголосив ті злочини по народній телевізії. Він твердив, що вже нарушення сімнадцять різних законів були “доказані або признані”. Крім цього, він зауважив, що начальники поповнили багато “великих” або неморальних вчинків.

Таким чином, “Вотерґейт” стало словом, якого вживають поміщати різноманітність доказаних ганебних, незаконних, неконституційних і таких великих вчинків, як грабіжництво, слідкувати за горажанами, обман, брехню під присягою, і зраду, щоб чинити та прикривати злочин. Те слово включає змаг зловживати або перекидати різні урядові агентури. Також поміщено було незаконне вживання виборчих грошей підкупувати тих, що перше прорвалися у Вотерґейт, щоб вони не виявили правди.

Що робить цю справу іншою?

Через те, що там відкрилося, часопис Нью-Йорк Times назвав Вотерґейт ганьбу “найбільшим політичним землетрусом, який напружить які-небудь інституційні розпорядки”.

Але чому ця ганьба вважається серйознішою від інших минулих? Редакторська стаття у видавництві Express із Істон, Пенсільвенії, відповідає:

“Вотерґейт стала зовсім інша від якої-небудь іншої ганьби Білого Дому за цілу історію держави. . . . Те, що робить Вотерґейт небувалим є спосіб і ціль зловживання сили. Майже без жодного винятку, минулі ганьби включали зраду публічного довір’я ради грошей або майна.

“Але Вотерґейт здається має намір підрити сам політичний процес, щоб ‘вирішити’ вибір президента. І з тим злочином прийшла гуртова зневага до федеральних та штатових законів”.

Також, у видавництві Істотні Промови за нашого Часу (анг. мові), коментатор новин, Волтер Кронкайт сказав:

“Це було зусилля, державного розміру, повалити двох-партійну систему, яка лежить при корінні нашої системи. Це був відкритий змаг уживати силу увічнювати силу, і таким шляхом диктаторство процвітає, але демократія не зможе залишитися.

“Це було відкрите зусилля обманути демократичну законну систему, яку її захисники присягнули підтримувати і охороняти.

Багато людей стали потрясені

Виявлення Вотерґейт ще дальше роз’їло довір’я багатьох людей до уряду.

Дуже рідко коли в американській історії так багато людей відчували таку зраду. Один високий адміністратор оплакував: “Я не бачу жодної причини, чому будь-який горожанин повинен вірити в те, що урядові начальники мають казати”.

Без сумніву, що такий погляд є перебільшений, але він таки відбиває гіркість, яку багато відчувають, включаючи самих начальників. Стаття в National Observer оголосила: “Розмови з бюрократами по всіх рівнях уряду відкривають загальне моральне зіпсуття”.

Не є нічого нового

У Сполучених Штатах, ще не було такої ганьби, як Вотерґейт. Однак корупція в уряді не є нічого нового. Часопис Лос Анжелос Times оголосив, що на початку 1950-го десятиліття, 42 проценти виборців президента казали, що спірна справа корупції найбільше впливала на їхнє голосування.

І корупція є поширена майже в кожному рівні уряду. U.S. News & World Report сказав:

“Не лише Вотерґейт. По цілій країні обман виходить на верх — по федеральних, стейтових і місцевих рівнях. А наслідок цього, так як показує. . . перегляд, є зростаюче недовір’я до політиканів взагалі.

“Багато людей кажуть, що політика є ‘сумнівне зайняття’, і взагалі розвивається зневажливе відношення до політиканів. Виглядає, що деякі вважають погану поведінку за правило, замість виняток. . . .

“А сукупний наслідок цього: зростаюче розчаровання до всіх політиків”..

Але зростаюче недовір’я до уряду не є лише американський клопіт. Воно розцвітає майже в кожній країні. Наприклад, в Англії, минулого вересня, два урядові начальники, один старший міністр, зріклися посади через їхню неморальність із розпусницями. З одного зробили фотографію з двома проститутками в ліжку.

У Радянському Союзі, уряд недавно признав, що говорив людям неправду про економічні справи. Він признався, що великий Сибірський генератор, якого ‘пустили в рух’ п’ять років тому ніколи не був заложений, але згорів на підлозі фабрики. Однак, у той час із урочистою церемонією, з музикою і промовами “установили” його.

Урядова нестійкість також дуже поширюється. У половині 1973-го року, італійський прем’єр із його міністрами зріклися своїх посад. Те представляло занепад тридцять четвертого італійського уряду від повалення фашизму! В Японії, прем’єр колись утішався ласкою 65 процентів людей. Але, по середині року, досліди показали, що його популярність упала лише до коло одної третини того.

Невдача людських урядів створювати довір’я тепер майже є всесвітня. І це всупереч тому, що вже випробовували різні форми людського уряду. Але жодні з цих не задовольняли потребам людей. Вони не могли завести правдивий тривалий мир і безпечність. Корупція, злочин, економічна нестійкість, забруднення, переповнені міста, страх та ненависть поступають наперед немов припливна хвиля. У звіті з Вашінґтону, Д.К., редактор Яків Рестон сказав: “Ніхто в цьому місті в котрій-небудь [політичній] партії не має жодної ясної відповіді до всіх складних та тривожних проблем, що тиснуть народ вдома і за морем”.

По інших країнах є те саме. Так як сказав National Observer: “Кожний великий промисловий народ переходить через ‘кризу довір’я’, його люди стаються розстроєні наполегливістю проблем, яких здається їхні уряди не можуть розв’язати”. Менші народи доказують, що вони також не можуть розв’язувати своїх проблем, так як показує прихід і занепад урядів.

Різного роду інституції занепадають

То не лише уряди не можуть розв’язати людських клопотів. Різні інституції зустрічають подібну невдачу. І через це вони приходять під напад.

Лос Анжелос Times сказав: “Сьогоднішні родини не дістають дуже багато допомоги від своїх інституцій навколо них, включаючи уряд, школи і церкви”. Тому що ціна так дуже підходить угору та через недостачі, тепер довір’я до комерції та індустрії також занепадає.

Д-р Філіп Конверс з Мічіган Університету сказав: “Відбувалося дуже поступове, тривожне роз’їдання довір’я в нашій інституції. Дійсно можна відчувати розпач коли на ввесь цей величезний занепад ще накидається Вотерґейт”.

Те, що робить стан таким розстроюючим для людей є, що колись коли одна інституція обманула людей, то вони могли повернутися до іншої за потіхою та проводом. Але тепер можна бачити всесторонню невдачу. Не дивно, що д-р А. Спілгаус, колишній предсідник Американського Товариства для Поступу Науки, зробив заключення: “Тепер маємо основне недовір’я, що сам співгорожанин або якесь товариство може розв’язати свої клопоти”.