Чи мочарі варта зберігати?

ВИ МОЖЛИВО називаєте їх мочарі, драговини або трясовини. Це є околиці, які є постійно вогкі або мокрі, часто цілком покриті свіжою або солоною водою. По берегах Сполучених Штатів є тисячі квадратових миль таких берегових мочарів.

Чи варта зберігати такі мочарі? Це є питання над яким горожани багатьох громад дуже сперечаються. А чому? Тому що багато хочуть цієї землі для різного вжитку.

Як громади розростаються, то їм треба більше місця для будування домів, для позбуття відпадків, повітряних та силових станцій, засобів для розривок, і так далі. Мочарі переважно забирають для цих цілей. Але тепер являються голоси вимагаючи, щоб зберігати такі мочарі. Отже, вибух гніву палахкотить, а судові боротьби шаліють.

Боротьба продовжається

“Ви називаєте їх мочарі”, нарікав один відставний горожан Нью Джерзі. Я називаю їх пустище”.

Земля над якою так сперечаються є 186 акрів морської трави і піскові мочарі понад берегом Джерзі. Спеціалісти оточення кажуть, що ця земля є дуже важною частиною 1.000 акрів мочарів при берегах Реритан Затоки. Тут Jersey Central Power and Light Company хоче будувати станцію. Багато горожанів похвалюють такий проект.

“Ми потребуємо електричну силу і ми потребуємо роботи і податків, які поможуть нам зберегти і відновити наше місто”, пояснював робітник хімікального заводу.

Інший житель додав: “Ми вже досягли доброго життя, а тепер нам кажуть ‘стримуватися’, щоб зберігати пташки і рибу. Ми журимося своїми родинами. . . Тут не є справа тільки заводу, але нашого життя”.

В іншому випадку на початку минулого року, American Dredging Company з Філадельфії було сказано, що їй вже було невільно зсипати драгу на її власних 149 акрів мочарів у Ґлоцестер окрузі. Компанія поставила на виклик конституційність закона регулювати мочарі в Нью Джерсі та його пристосовання.

1-го вересня, 1973 р., Tidal Wetlands Act у штаті Нью-Йорку став законом, щоб зберегти мочарі в тому штаті. Майже зараз почалися законні боротьби. “ПЕРША ЗАКОННА СПРАВА ПРОТИ МОЧАРНОГО ЗАКОНУ” проголосив заголовок на першій сторінці часопису Нью-Йорк Times з 15-го листопада, 1973 р. Кілька днів пізніше, будівельники почали накидати ще інші виклики проти цього закону.

І так боротьба продовжається. У громаді за громадою вона шаліє понад східними берегами Сполучених Штатів. По одній стороні, деякі заявляють, що мочарі є дуже важні в різні способи. Але по другій стороні, є ті, які вважають їх бути як “пустище”, і кажуть, щоб їх уживати поширювати індустрію.

Ця боротьба є відносно нова, бо тільки недавно багато законів хоронити мочарі були перепущені. Колись звертали дуже мало уваги на збереження цих частин.

Зникаючі мочарі

Багато з міста Нью-Йорку колись були мочарі. Одначе, до 1900 р. колишні Мангатен мочарі вже були майже засипані і цілком забудовані. У 1900 р. по міських районах було коло 42.5 квадратових миль мочарів, але тепер лишилося тільки коло 6. І по інших околицях засипали мочарі та розбудували міста.

Від 1954 до 1965 р. понад берегами Атлантичного океану від Мейн до Делевер знищили коло 45,000 акрів солончаків. Лонґ Айленд у Нью-Йорку загубив майже 30 процент своїх мочарів у цім часі. Тисячі акрів мочарів у Нью Джерзі, і Меріленд уже зникли. Кажуть, що за минулих тридцять п’ять років знищили майже одну четверту мочарів у країні через забруднення, засипання або розкопування!

Але чи це дійсно є так зле? Чи ж більшість цієї землі не була вжита для кориснішої цілі? Наприклад, чи Нью-Йоркські ЛаҐвардія і Кенеді повітряні станції, велике Кооперативне Місто в Східному Бронкс і гарний Шей Стадіон не мають більшої вартости від мочарів, які існували на цих місцях? Чому перепустити закони, щоб зберігати мочарі?

Більше ніж здається за першим поглядом

Зрозуміло для багатьох осіб морські мочарі виглядають, як пустище. Велика, груба і широка трава виглядає дуже одноманітна. Однак, ці мочарі, зв’язки між морем, а землею, постачають дуже важні служби.

Наприклад, мочарі охороняють землю, щоб великі хвилі не роз’їдали береги і людські селища. Коли вони є знищені, то виринає велика проблема. Наприклад, коли засипали мочарі південного Бруклину і Квінс у місті Нью-Йорку, то військові інженери пропонували збудувати бар’єру від ураганів у горі Ямайка Затоки, коштом 55.5 мільйон доларів!

У мочарях також є багато дикого життя, яке приносить людям задоволення. По солончиках Нью-Йоркської Ямайка Затоки, які ще залишилися можна ще бачити, як рибаки, з хмарочосами у віддалі, ловлять різну рибу, так як морський окунь. Розкопувати устриці також є приємне проведення часу. Або можна бачити, як тисячі канадських гусей харчуються по мочарях або наповняють небо великими полетами над Чесапік Затокою. Коли мочарі нищуться, то качки і чаплі та інші птахи і тварини мусять залишати цю околицю або здихати.

Особи, які не є обізнані з мочарями не знають про ці користі. А навіть, коли вони довідуються про них, то вони можуть сперечатися, що мочарі можуть вживатися на більш корисні речі. Податки з колишніх мочарів на яких будуються нові доми або індустрію, вони кажуть, мають більшу користь для громади.

Але, чи це дійсно є так? Зрозуміння мочарів і недавніх світових подій є потрібно, щоб відповісти на те питання відповідно.

Оцінення ціннностей росте

Признають, що є напрям зменшати цінність деякої землі — наприклад, плодотворне поле, яке родить пшеницю або кукурудзу. Ця земля можливо не виглядає дуже корисна. По суті, акер такої землі коштує лише частину землі у місті. Але коли ви є голодні, то що є цінніше — земля, що родить їжу, чи земля на якій стоїть новий дім, фабрика або якийсь інший будинок?

Відповідь до цього питання, безперечно, є очевидна. “Але”, ви можливо будете питати, “що це має до діла з морськими мочарями?” Дуже багато. Бо було знайдено, що ці мочарі дійсно видають більше їжі від навіть найкращого поля на якому росте пшениця або кукурудза! У книжці Life and Death of the Salt Marsh, яку написав Іван і Мілдред Тіл, є написано:

“Кожний акер мочарів видає майже десять тонн органічної речовини на рік. У порівнянні з цим, звичайне поле може народити коло одну або пів тонни пшениці на акер за рік, включаючи стебло і листя. Найкращі сіножаття в цій країні видають коло чотири тонни на акер за рік, а найкращі пшеничні поля у світі знаходяться у північній Європі, де хлібороби з великим зусилля можуть мати сім тонн пшениці на акер землі”.

Отже мочарі видають дуже багато їжі. Але хтось може зараз сперечатися, що люди не можуть харчуватися мочарними травами, головні з яких по східних Сполучених Штатах є Spartina alterniflora і Spartina patens. Це правда. Але так як ми споживаємо яловину, овече або свиняче м’ясо, то так і можна їсти тварини, які пасуться рослиною по мочарях.

Більшість мочарних тварин пасуться на високій Spartina alterniflora траві. Деякі тварини прямо харчуються цією травою, але багато їдять залишки трави, яка розгнивається. Трава засихає і розходиться у маленькі органічні частинки наповняючи воду рясним живленням для морського життя.

Це живлення можна використовувати постачанням дуже багато харчів. Деякі мочарі і морський рукав або гирло можна вживати для сільського господарства (воднорільництва). У деяких країнах Далекого Сходу плодять рибу у мочарях де кожний акер мочаря видає більше як 1.000 фунтів креветок і 2.000 фунтів риби на рік. І чудово, Японська Ірошіма Затока, видає так багато як 50.000 фунтів устриць на кожний акер мочарів.

Через морське господарство і збереження мочарів Сполучені Штати можуть видавати багато більше харчів. Але навіть коли б і не розвивали господарство по мочарях, то деякі мочарі понад Атлантичним берегом видають більше їжі на акер у формі устриць ніж найкраща земля на якій плодять худобу. Наприклад, мочарі при затоці Ніянтік Ріки видають щороку коло 300 фунтів гребінців (двостулковий молюск) на кожний акер. І в одних мочарях у Масачузетс, збирають більше як 300.000 доларів вартости устриць на рік.

Але чи їжа справді є така цінна, щоб такі мочарі, які так рясно постачають їжу, повинно зберігати? Який є ваш погляд коли почуєте, що десятки тисяч людей кругом світу вмирають з голоду? І що ви думаєте, коли ви читаєте такі звіти, як-от цей в Ітика Journal з 22-го березня, 1974 р.: “Дослідники енергії, господарства, населення і всесвітньої економії, які переважно стримувалися, тепер починають передсказувати банкрутство, суспільний занепад, і голод для так багатьох, як більйон людей при кінці цього року або на початку 1975 року”. Цей брак харчів навіть загрожує Сполученим Штатам.

Приймаючи до уваги це, то чи ж людина повинна нищити землю, що видає деяку найкращу їжу у світі? Багато людей вірять, що її повиннося зберегти. А те, що впливає на їхнє мислення є краще розуміння, який вплив мочарі мають на рибу по океанах.

Господарства і сажалки

Мочарі постачають їжу не тільки тваринам, що живуть у них, але також для риби по берегових водах океанів. Кажуть, що 80 до 90 процент риби, яку продають по світових ринках походить із цих вод. А їжа на яку більшість цієї риби над Атлантичним берегом надіється, походить із цих мочарів, які в дійсності, є господарства для океанської риби.

Крім цього, багато цієї океанської риби плодиться або виростає по таких мочарях. Кажуть, що коло дві третіх комерційної риби, яку ловлять над Східними Берегами Сполучених Штатів плодиться по мочарях. А що станеться, коли ці мочарі зникнуть?

Наприклад, подумайте про місто Нью-Йорк. Колись у ньому процвітала корисна рибна індустрія. Але тому що більшість його мочарів були знищені, а води забруднені, то рибна індустрія вже зникла. Виглядає, що такий є напрям. По суті, кажуть, що від 1955 до 1965 р., кількість риби, яка плодиться по мочарях східних Сполучених Штатів упала на більше як 100 мільйон фунтів!

Науковці дуже журяться такими напрямами. Іван Ґотшалк, як директор U.S. Interior Department’s Bureau of Sport Fisheries and Wildlife, співчуває: “Я не маю жодного сумніву, що знищення мочарів змінює екологію континентальної полиці”. “Збереження наших мочарів вже не є для розкошів”, каже д-р Євгеній П. Одум, як директор Інституту Екології в Джорджія Університеті. “Це є наукова необхідність”.

У числі журнала National Parks & Conservation Magazine з березня 1974 р., натураліст Іван Гей писав: “Якщо б ми подумали про мочарі ‘реалістично’, то ми мусимо признати, що ця земля є більше продуктивна, як колиска моря, ніж як будування приміщення. Без мочарів, то морська риба не буде мати де плодитися, щоб давати морським рибакам доходу. Комерційні рибаки над берегом Атлантичного Океану не заробляють дуже багато цими днями, але вони все таки заробляють коло 75.000.000 доларів з риби, яка плодиться по берегових мочарях. Але спорт із морської риби та індустрія устриць залежать від сажалок по берегових мочарях”.

Розумні закони

Деякі люди хочуть мати фінансову користь через засипання та вживання мочарів для інших цілей. Але, як більше знання про цінність мочарів вийшло, то перепустили закони для збереження цих околиць. Однак, люди у суспільстві за суспільством, таки змагаються проти цих законів, шукаючи знищити мочарі. Часопис Нью-Йорк Times з 21-го лютого, 1974 р., помістив цікаву редакторську статтю про цю справу, заключаючи:

“Перепускають закони, щоб зберегти мочарі ‘ради публічного добробуту’. Але будівельники часто виступають проти цих законів ради свого власного економічного прибутку. Чому хтось старається використовувати такий вчинок? Чому? Тому що більшість людей не знають чому природа витворила мочарі та драговини і не розуміють їхню величезну цінність для людини”.

Так часто, люди діють без знання про чудові способи, якими земля є приспособлена, з її багатьма чудовими взаємно залежними функціями. Справді, що ми були б мудрі коли б навчилися скільки можемо про цей чудовий наш дім, і старалися доглядати його так, як є намір нашого Творця.