Заболочені ділянки планети. Екологічні скарби в критичному стані

ІНДІАНЦІ називають її «батьком води». Географи називають її Міссісіпі. Але хоч би як її називали, вона мстить усім тим, хто стискував її у лещатах гребель та дамб, грабуючи в неї усі її заболочені терени. Ця річка, набухши від заливного дощу, що тривав декілька тижнів, вийшла з берегів, її не змогли стримати навіть 75 мільйонів мішків з піском, що їх нагромадили проти неї, вона прорвала 800 з 1400 дамб, які були не в стані витримати її навалу. Швидкі потоки води позносили будинки і мости, змели дороги і деякі ділянки залізничної колії та повністю затопили багато містечок. «Мабуть, це був найбільший потоп у Сполучених Штатах Америки»,— повідомлялося у газеті «Нью-Йорк таймс» за 10 серпня 1993 року.

Ця газета підсумовувала деякі збитки: «Протягом двомісячного лютування великий середньозахідний потоп 1993 року був жахливої руїнницької сили. Тоді загинуло 50 чоловік, майже 70 000 чоловік залишились без притулку; було затоплено територію за розмірами вдвічі більшу, ніж [штат] Нью-Джерсі, що, за приблизними підрахунками, завдало збитків приватній власності та сільському господарству на 12 мільярдів доларів США, й у зв’язку з цим знову було відновлено дебати про систему національного контролю повеней та напрям її роботи у майбутньому».

Якщо б не чіпати природної системи контролю повеней — заболочених теренів подовш берегів Міссісіпі, то це врятувало б життя 50 чоловікам та зекономило б 12 мільярдів доларів. Коли ж людина зрештою збагне, що ліпше співпрацювати з природою, а не намагатися завойовувати її? Заболочені землі, які межують з річкою, служать як заплави, які відводять і зберігають надлишок води річок, що через заливні дощі переповнюються водою.

Але понад 8 500 000 квадратних кілометрів заболочених ділянок планети, служачи природними механізмами контролювання повені, виконують чудову службу, і нині ці ділянки по цілому світі у критичному стані.

Заболочені землі — розплідники планети

Великі простори берегових солончакових боліт, малі прісноводні драговини, болота, трясовини і багно, що віддалені від моря, та улоговини прерій Сполучених Штатів Америки і Канади — всі ці заболочені землі були головним чином сформовані водою. Заболочені ділянки — це ті терени, де земля вкрита водою цілорічно або лише під час повеней. Є й інший тип заболочених земель — узбережні, або припливно-відпливні. Позаяк більшість заболочених теренів відзначаються буйною зеленню — трава, осока, очерет, дерева та чагарники, то по цілому світі вони підтримують життя різноманітних видів рослин, риб, птахів та тварин.

Заболочені терени стали домом для багатьох сивкових і водоплавних птахів. Понад сто видів тих птахів залежні від цих мілководних оазисів під час своїх весняних міграцій. Багато заболочених земель є розплідниками величезної популяції диких гусей та качок — чирки і північноамериканського нурця. Ці ділянки землі також постачають їжею і сховком таких тварин, як алігатори, бобри, ондатри, норки та американські лосі. Там живуть також інші тварини: ведмеді, лані, єноти. Ці ділянки служать місцем нересту і розплідником для більшості риб, за рахунок котрих діє американська зі щорічним тримільярдним прибутком рибна промисловість. Підраховано, що 200 видів риб і велика кількість різних м’якунів усе своє життя або певний проміжок життєвого циклу залежні від заболочених земель.

Заболочені терени, крім того що являють собою винятковий розплідник життя, відіграють важливу роль у багатьох екологічних процесах. Вони є природними фільтрами, що усувають відходи і забруднення з річок та струмків й очищають підземний водоносний горизонт. Вони збирають воду протягом повноводдя і дощових сезонів, а пізніше повільно звільняють її в потоки, річки та водоносні шари. Припливно-відпливні заболочені ділянки захищають берегову смугу від ерозії через дію хвиль.

Заболочені ділянки планети, де часто буяє рослинне життя, виконують значні і важливі функції. У процесі фотосинтезу, наприклад, усі зелені рослини поглинають вуглекислий газ і повертають у повітря кисень. Це необхідно для життя. Проте рослини у заболочених теренах унікальні у тому значенні, що вони особливо ефективні у цьому процесі.

Протягом сторіч люди багатьох країн усвідомлювали незрівнянну цінність вмілого поводження з заболоченими землями — джерелами їжі. Приміром, Китай та Індія були ведучими у світі у вирощуванні рису, хоча деякі інші азіатські країни не дуже відставали від них. У заболочених землях вирощують рис, що є одною з найважливіших харчових культур світу. Близько половини світового населення споживає рис як головний харчовий продукт. Сполучені Штати Америки та Канада з бігом часу почали усвідомлювати важливу роль заболочених ділянок землі та драговин у вирощуванні рису і журавлини.

Дикі тварини, птахи і риби також харчуються з багатого столу заболочених земель. Велика кількість насіння і комах є кормом не тільки для птахів, але також для риб і ракоподібних, що нерестяться і досягають дорослого віку в заболочених теренах. Качки, гуси та інша водоплавна птиця у свою чергу кормляться цими підводними істотами, які плавають у достатній кількості в тих оазисах життя. Поточний екологічний баланс залежить до певної міри від корму для різноманітної дикої птиці, яка служить їжею чотириногим тваринами, що приходять у заболочені місця у пошуках їжі. Там завжди є щось для кожного. Такі терени дійсно є розплідниками планети.

Гонитва за знищенням заболочених земель

У Сполучених Штатах Америки чоловік, який став їх першим президентом, проклав шлях масовому знищенню заболочених земель, коли у 1763 році він організував кампанію по осушенню 16 000 гектарів Дисмал-Свампу — незайманої заболоченої місцевості, притулку дикого життя, що на кордоні між штатами Вірджинія і Північна Кароліна. Після того на американські заболочені ділянки землі дивилися як на прикрість, перешкоду для розвитку, джерело нездужань та хвороб, вороже середовище, котре потрібно підкорити і знищити будь-якою ціною. Фермерів заохочували осушувати заболочені терени і вирощувати на них культури; за те їм виплачували компенсацію. Посеред заболочених ділянок, які кишіли екзотичним життям, почали будувати автостради. Багато таких земель було перетворено на міські поселення і торговельні центри або їх просто використовували як зручні мілководні низини для скидання сміття.

За минулі декілька десятиліть цього сторіччя у Сполучених Штатах Америки заболочені ділянки знищувалися зі швидкістю 200 000 гектарів за рік. Нині їх там залишилось лише 40 000 000 гектарів. Наприклад, звернімо увагу на регіон улоговин Північної Америки. Дуга землі площею 800 000 квадратних кілометрів, що простягається від Альберти (Канада) до Айови (Сполучені Штати), містила тисячі заболочених ділянок прерії, які були місцем гніздування для мільйонів і мільйонів диких качок. Кажуть, що коли вони здіймалися в небо, то затьмарювали землю, наче густі хмари. Сьогодні їхня кількість катастрофічно зменшилась.

А втім, довгострокова проблема полягає в наступному: коли заболочена місцевість знищена, то вже немає місця харчування. Без достатньої кількості їжі дикі качки відкладають менше яєць, а це дуже впливає на численність виводка. Коли їхні місця поселень знищено, то до залишених заболочених ділянок злітається більше качок і, таким чином, вони частіше стають жертвами лисиць, койотів, скунсів, єнотів та інших тварин, що поїдають їх.

У Сполучених Штатах Америки 50 відсотків улоговинного регіону заболоченої місцевості зникло. У Канаді вже знищено понад 40 відсотків такої землі, але руїнницький процес триває. Заболочені місцевості Північної Дакоти, що в Сполучених Штатах Америки, були осушені на 90 відсотків, як повідомляється у журналі «Спортс іллюстрейтед». Багато фермерів, не знаючи справжньої екологічної цінності заболочених земель, дивляться на них як на непродуктивні — як на перешкоду, що стоїть на заваді ефективності їхнього сільськогосподарського знаряддя.

Однак ґвалт, щоб зберегти мешкання дикої природи заболочених земель, сьогодні здіймається все гучніше і чіткіше; його здіймають як окремі люди, стурбовані станом справ, так і організації охорони дикої природи. «Улоговинна місцевість відіграє вирішальну роль,— сказав один діяч, котрому не байдуже майбутнє екології.— Якщо ми маємо якісь далекосяжні плани, щоб врятувати диких качок, то мусимо врятувати заболочені землі». «Водоплавна птиця є барометром екологічного «здоров’я» континенту»,— сказав один діяч з організації «Необмежні дикі качки», що діє при заповіднику. Журнал «Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт» додає свій голос: «Зменшення чисельності [диких качок] свідчить про нищення навколишнього середовища різними чинниками: кислотним дощем, пестицидами, але найголовніша роль у цьому належить знищенню мільйонів гектарів безцінних заболочених земель».

«Було знищено дев’ятнадцять відсотків солончакових боліт каліфорнійського узбережжя,— повідомляється в журналі «Каліфорнія» (англ.),— і щороку зникає 7000 гектарів. Лось [Cervus nannodes] тепер проживає лише в декількох окремих місцях. Дикі гуси і качки щороку повертаються у менших кількостях до своїх місць зимівлі, котрі поступово зменшуються площею. Багато видів тварин, що живуть у заболочених ділянках землі, на порозі вимирання». Ті, чиє життя залежне від заболочених ділянок планети, мовчазно волають за допомогою.

Криза з водою

Щось жахливе трапилося через нищення людиною заболочених теренів землі. Людина псує найцінніший і найважливіший природний ресурс — воду. Вода життєво необхідна кожній живій істоті. Багато світових вчених передрікають той час, коли чиста вода стане дефіцитом на планеті. «Або ми обмежуватимемо марнування води, або до 2000 року ми помиратимемо від спраги»,— було проголошено на Світовій конференції ООН про водні ресурси в 1977 році.

У зв’язку з цим зловісним попередженням про потенціальний брак цінної води звичайна розважливість повинна спонукувати розсудливо ставитись до природних ресурсів землі. Швидко знищуючи заболочені терени, людина піддає серйозній небезпеці цей найнеобхідніший ресурс. Заболочені землі допомагають очищувати воду, що на поверхні землі,— воду річок та струмків. Деякі водоносні шари вже не наповнюються чистою водою, але стали забруднені відходами та нечистотами — все це лише на шкоду людині. Вода, котрої було вдосталь у заболочених місцевостях, висихає, і це тільки ускладнює проблему.

Чи людина, що має почуття відповідальності, прислухатиметься до несамовитого крику про допомогу усіх тих, чиє життя залежить від заболочених земель? Чи будуть зроблені кроки, щоб зберегти таке життя, ще перед тим, як вже буде запізно? Чи людина залишиться глухою до того лементу і прислухатиметься лише до голосу своєї пожадливості?

Проблема стосується усього світу

На початку кампанії, з ініціативи Організації Об’єднаних Націй, мета якої врятувати заболочені терени, показували як приклад загрозу Пантаналу — бразилійській екосистемі. Це найбільша у світі заболочена ділянка землі. У журналі «БіоСаєнс» говорилося: «Пантанал з унікальним різноманіттям та багатством незайманого життя тепер є під загрозою. Вирубування лісів, розширення сільського господарства, браконьєрство та забруднення води гербіцидами, пестицидами та побічними продуктами горючих алкогольних продуктів спричиняють поступове знищення навколишнього середовища, загрожуючи найважливішій екосистемі Бразилії».

Газета «Нью-Йорк таймс» вказує на загрозу заболоченим землям, що здовж узбережжя Середземного моря. «Втрата заболочених місцевостей прискорилася за минулі три десятиріччя, коли узбережжя Середземного моря стало бажанішим, ніж колись, і великі смуги узбережжя почали покривати бетоном для вигрівання людей на сонці, комфорту та прибутку. У дослідженнях Організації Об’єднаних Націй зверталось увагу на головні втрати заболочених земель в Італії, Єгипті, Туреччині та Греції».

Заболочені землі іспанського казкового 50 000-гектарного національного парку «Доньяна» були весною пташиним аеропортом, коли сотні тисяч птахів зупинялися по дорозі з Африки в Європу на болотах і в лісистих місцевостях, щоб збудувати гнізда, вивести малят та прогодуватися. Але багато готелів, гольфових полів та сільськогосподарських ділянок, що довкола парку, споживають настільки багато води, що це загрожує життю фауни того парку. За минулі 15 років реалізації тих проектів було випомпувано стільки води, що рівень підземних вод знизився від 2 до 9 метрів і через це висохло декілька лагун. «Будь-яке розширення людської діяльності тут,— говорить ведучий групи дослідників екологічних процесів цього парку,— стане смертним вироком для «Доньяни».

У «Звіті про стан світу за 1992 рік» (англ.) говориться: «Мангри, один з найцінніших типів заболочених теренів, у найбільшій небезпеці, бо їх було дуже знищено в Азії, Латинській Америці та західній частині Африки. Наприклад, майже половину цих захисних болотистих лісів Еквадору було вирубано здебільшого для того, щоб зробити ставки́ для вирощування креветок, а в майбутньому планується вирубати територію таких самих розмірів. Індія, Пакистан і Таїланд втратили принаймні три четверті усіх своїх мангрових лісів. Індонезія, здається, має таку саму проблему, в Калімантані, її найбільшій провінції, планується вирубати 95 відсотків усіх мангрових лісів для виробництва балансової деревини».

На цінність мангрових лісів наголошувалось у таїландській газеті «Бангкок пост» за 25 серпня 1992 року: «Мангрові ліси складаються з різних видів дерев, котрі процвітають у верхніх припливно-відпливних зонах суші тропічного узбережжя. Ці дерева [процвітають] у суворих умовах солонуватої води і постійних припливів і відпливів. Їхнє особливе повітряне коріння й головний корінь, що відфільтровує солону воду, сформували багату і комплексну екосистему. Окрім того що вони захищають велетенську територію узбережжя від ерозії, вони також дуже важливі для прибережного рибальства, деревообробної промисловості і природного середовища.

Мангрові ліси кишать життям. Там можна побачити сивку, крабоїдних мавп [Macaca fascicularis], котів-рибалок [Felis viverrina] і мулистих скакунів [Periophthalmus], що ковзають по болоті, пробираючись при відпливі від одної водяної ямки до другої».

Який буде наслідок?

Ця криза є всесвітня. У журналі «Інтернешнл вайлдлайф» говориться: «Трясовини, драговини, заболочені рукави річок, мангрові болота, солончакові болота, прерійні улоговини та лагуни, що колись вкривали 6 відсотків земельних масивів, тепер у великій небезпеці. Їх вже настільки багато висушено під вирощування культур, знищено забрудненням або заселено людьми, що близько половини заболочених ділянок планети зникло».

Чи людина житиме мирно із землею? На даний час ситуація не зовсім обнадійлива. Однак дехто героїчно бореться за існування землі і твердить, що матиме успіх. Єгова, Творець Землі, говорить, що вони не матимуть успіху. Він обіцяв, що сам втрутиться у ці справи і припинить руйнування цих чудових куточків землі. Він ‘знищить тих, хто нищить землю’, а замість них житимуть ті, хто «доглядатиме» її. Він таким добрим людям зробить подарунок: «Благословенні ви в Господа, що вчинив небо й землю! Небо,— небо для Господа, а землю віддав синам людським!» (Об’явлення 11:18; Буття 2:15; Псалом 115:15, 16).

[Ілюстрація на сторінці 21]

Заболочені землі у Швейцарії.

[Ілюстрації на сторінках 22, 23]

У верхньому лівому кутку та вгорі: Заболочені землі у Сполучених Штатах.

[Відомості про джерело]

H. Armstrong Roberts

Ліворуч: Мангровий ліс у Таїланді.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу the National Research Council of Thailand

Мешканці заболочених земель: крокодил, жаба-віл, бабка та коробчаста черепаха, яка викопує ямку, щоб відкласти яєчка.