“Опійова війна” — наука для нашого дня

ЧЕСНИЙ розгляд минувшини поможе нам зрозуміти теперішнє. І справді, що так є з багатьма сьогоднішніми світовими подіями.

Багато з наших сьогоднішніх напрямів походять із колишньої історії. Між багатьма прикладами такої історії маємо “Опійову Війну”, яка відбулася в Китаю більше як сто років тому.

А як це є, що такі події є зв’язані з нашим часом? Щоб зрозуміти це, то треба перше звернути увагу на сьогоднішню течію світових подій.

Світові події дуже турбують великі народи так званого “Християнства”. Безперечно, на протязі кількох десятиліть комуністичні народи, під Радянським Союзом, представляли зростаючий виклик Заходові. Але інший напрям також розвивався.

По різних частинах Азії, Африки, навіть Латинської Америки, багато провідників з їхніми державами і людьми все більше і більше стають в опозицію проти економічних, політичних та релігійних практик Західних народів. Дії цих менше розвинених країн підтримує комуністичний Китай.

Наприклад, багато з цих країн із дорогоцінними природними багатствами тепер вимагають багато вищої ціни за свою сировину — переважно за Китайською підтримкою. Це не виходить на користь Західним індустріальним країнам.

Також, багато країн відкидають Західну “культуру”. Особливо це є правда про релігії, що представляють так зване Християнство з його церквами. Місіонерів таких церков часто виганяють з розвиваючих країн, або принаймні обмежують їхню активність. У Китаю такий звичай є майже загальний.

Такий напрям проти Західних народів також можна зауважити в організації Об’єднаних Націй. Все більше і більше з її членів тепер виступають і голосують проти володіння, якого Західні країни колись мали. І тут комуністичний Китай підтримує цю зростаючу більшість протилежних країн.

Цей напрям дуже турбує Сполучені Штати і різні європейські країни.

Чому це стається?

А чому такий напрям виринає навіть в організації Об’єднаних Націй? Чому великі країни так званого Християнства втратили так багато впливу?

Основно це є тому так, як Біблійний принцип каже: “Що тільки людина посіє, те саме й пожне”. (Гал. 6:7; Йова 4:8) Це є наслідок відчуження, не людей і провідників, але важніше, від самого Бога Всемогутнього.

І напрям світових справ не розвився раптом. Він уже розвивався на протязі довгого часу. Вже кілька сот років перед Другою Світовою Війною, народи так званого Християнства, розділювали між собою більшість частин Азії, Африки і Латинської Америки. Хоч у цих країнах уже було велике місцеве населення з власними культурами, то вони були змушені приймати володіння і культуру своїх завойовників.

Правда, європейські народи зробили цим країнам деяке добро. Але вони також вчинили багато зла, часто використовуючи місцевих людей й їхні природні багатства. Отже більшість тих людей з часом почали вважати європейців за небажаних чужинців.

Після Другої Світової Війни особливо, багато з цих країн стали незалежні. Але вони не забули про колишнє принижування. Більшість із них постановили стати панами своєї власної долі замість бути колоніями європейських сил.

Тому, сьогодні в організації Об’єднаних Націй є 138 членів народів, найбільше число за всіх часів. Більшість із них стали сильно незалежні і вимагають контролі над своїми природними багатствами, культурою і політикою.

Приклад

Китай є гарний приклад як чуже панування обурило різних народів проти так званого Християнства. На протязі тисячі років, Китай мав свою власну культуру. Він розвинув свою власну економію і політичні системи. З часом Китай розвинув цивілізацію, яку жодна країна не могла перевершити в тому самому часі.

Володіння царських династій в Китаю тривало століттями. Часами їхнє володіння було страшно жорстоке і зіпсоване, спричиняючи велике страждання. У всякому разі, китайці не мішалися до інших народів. Тому то, аж до минулих двох століть Китай мав дуже мало дотику з зовнішнім світом, і майже ніякого з Західними народами.

Але тоді, коло двіста років тому, Західні сили почали входити в Китай. Ці країни, а головно європейські, накидали великий натиск на Китай у 17-му столітті намагаючись зломити опір. Вони перемогли той опір, і у 18-му столітті їхній вплив витворив дуже серйозну проблему китайцям. Енциклопедія Британіка (анг. мові) каже:

“Під режимами, які часто були незграбні і зіпсуті [Китай] залишався безпомічний, як чужі сили відкушували маленькими шматочками його територію та природні багатства так, що принижені люди мусіли боротися за своє існування.

“Хоч Китай називали ‘незалежною країною’, то в дійсності, його стан був подібний до чужої колонії”.

Спочатку, в 1715 р. Велика Британія заснувала в Кантоні лише торговельну репрезентацію і це було початком втручення Західних народів. Пізніше, до Британії прилучилися французькі, голландські та американські торговці.

Західні покупці прагнули китайських багатств. Вони також хотіли продавати китайцям європейські продукти. У цей спосіб, торговці мали гроші купувати китайські товари. Але, Китай переважно не дуже цікавився західними речами. Кажуть, що при кінці 18-го століття китайський Імператор Манчу сказав британському цареві Юрієві 3-му:

“Так як ваш амбасадор може сам бачити, ми посідаємо всі речі. Я не оцінюю те, що виглядає дивне або дотепне, і нам не треба ваших виробів”.

Але тоді Західні покупці знайшли щось, що могли продавати китайцям; наркотик опій. Незабаром опій став головним товаром, якого відсилали до Китаю.

Бачучи поганий вплив, який опій мав на своїх людей, китайський уряд заборонив імпорт. Хоч цим вчинком цей наркотик став незаконним, то це не спинило його довозу. Багато продавців почали контрабандою привозити опій у Китай, тому що з нього був дуже великий прибуток.

До 1839 р. кількість опію, якого контрабандою привозили до Китаю дуже побільшилась. Коли перед тим продавали лише кілька тонн опію на рік, а тепер торгівля розширилася на кілька тисяч тонн щороку. А хто вів цю незаконну торгівлю? Книжка Історія Далекого Сходу у Сучасних Часах (анг. мові) каже:

“Вартість самого імпортованого опію був більший від усіх інших експортованих речей. Більшість опію походив із Індії, трохи з Персії, і наостанку, американці імпортували трохи турецького опію.

“Усі національности в Кантоні . . . брали участь у цій торгівлі, хоч тут, як у всій іншій торгівлі англійці брали провід”.

Це видавництво додає: “Можна сказати, що куріння опію не було природною хибою серед китайців, але було внесено до цієї країни. . . . Відповідальність чужих країн за те, що вони заохочували куріння опію між китайцями неможливо недобачувати, або применшувати”.

І то не є трудно бачити чому китайці кажуть, що Західні країни є варварські. Хоч європейці заявляли, що вони вносили вищу культуру у Китай, разом із місіонерами своїх різних церков, то китайці вважали їх за чужих завойовників.

Усі ці події, які досі відбувалися розлютили Східний розум проти народів так званого Християнства з їхньою культурою, економією, політикою і релігією. Однак можна було ще щось більше сподіватися — багато більше.

Оголосили війну

Китайський уряд тепер почав брати дальші кроки стараючись припинити цей незаконний продаж опію. Вони висилали військо проти чужих продавців. Від британських й інших продавців відбирали опію вартости на мільйони доларів і на чужинців накладали різні обмеження.

Ці кроки дуже розлютили продавців, а особливо британських. Вони боялися, що загублять дуже прибуткову торгівлю опієм й іншим товаром. Отже, у 1839 р. одна з найбільш химерних війн за історії людства почалася. Британія оголосила війну на Китай, вимагаючи права продавати китайським людям опій. Вони вимагали інших привілеїв також.

Китайці не мали успіху у війні. Китай не був приготований боронити себе проти британської зброї. Отже, Британія легко виграла “Опійову Війну”. Війна закінчилася в 1842 р. з підписанням договору Нанкінг.

Це був перший договір, якого силою накинули на Китай. Але це не був останній. Договір почав ланцюг подій, яких китайці назвали “погано дібрані договори”.

Договір Нанкінг дав Британії право вести торгівлю по різних китайських портах. Він дав Британії територію Гонконг, яка пізніше стала британською колонією. Китай також змусили сплатити Британії кошт війни. Він навіть мусів заплатити вартість опія, який був відібраний від британців.

Інші європейські країни і Сполучені Штати, незабаром почали вимагати концесій. Китайці не мали сили ставити опір проти них. Війни інших народів з Китаєм довели до нових договорів. Китай змусили відпустити більше портів і привілеїв: Британія додала Кавлун до Гонконг; Росія дістала територію на північ; інші країни стали відрізувати свої власні околиці.

Таким чином, китайський суверенітет над його власною землею, містами і людьми був зменшений. Один договір вимагав, щоб Китай збирав дуже малий податок із чужинців від їхньої торгівлі, і не міг збільшити його без дозволу чужої сили, якого то дозволу правдоподібно не було можливо дістати. Китай також загубив судову владу. Наприклад, коли б американський горожанин вчинив злочин проти китайця, то лише американська влада могла покарати його.

А яке було відношення місіонерів й інших представників церков так званого Християнства до всього цього? Римо-католицький журнал Америка, якого видають єзуїти, признав, що церкви схибили китайських людей. Журнал розказував про їхній “помилковий союз, у минувшині місіонерства, з імперіалістичними силами і з їхньою канонерською дипломатією, і несправедливими правами у договорах”. Журнал закінчив: “За невдачу місіонерства в Китаю головно відповідають самі місіонери і/або Західні християни”. Так, церкви часто поводилися дуже зухвало з Китаєм, і підтримували зловживання Західних сил.

Більші втрати

Не дивно, що The World Book Encyclopedia говорить слідуюче про відношення китайців до чужинців:

“До 1890-го року багато китайців дуже зненавиділи всіх не-китайців і націй, винуючи їх за несправедливі договори. Китайські бунтівники формували таємні товариства і присягли закінчити західний вплив у Китаю. Ці товариства діставали велику підтримку від китайських людей”.

У 1899 р. ці товариства почали шалену кампанію проти Західних чужинців. Цю кампанію також вели проти китайців, які пристали до церков так званого Християнства. Кампанію назвали “Боксер Революція”, тому що, так як дехто говорив, одна з головних з цих таємних товариств називаючись Боксери виконувала церемонійний обряд подібний до боксування з тінею.

Одначе, наступного року міжнародне військо, включаючи американських вояків прийшло і покрушило “революцію”. На Китай накинули великі кари. Наприклад, у серці Пекіну велику частину призначили лише для чужих іноземних місій. Жодному китайцеві не дозволяли мешкати там. Чужі війська стало вартували цю околицю. Крім цього, Китай мусів сплачувати мільйони сотень доларів кари тринадцятьом чужим країнам.

Гіркий досвід

До великої міри, те, що сталося з Китаєм через “Опійову Війну” і споріднені події витворило напрям, якого Китай вибрав у сучасних часах. Ворожість китайців проти Заходу сьогодні є прямо споріднена з колишнім поводженням так званого Християнства проти нього.

Багато інших радикальних сил, які тепер збільшуються силою і числом в організації Об’єднаних Націй також повинні пригадувати так званому Християнстві правду Біблійного принципа, що ‘посієте, те й пожнете’. Такі народи тепер вибирають шлях політичного й економічного розвитку, який не є корисний так званому Християнству.

Також, китайці відкидають багато моральних і релігійних західних цінностей з їхніми церквами, які пригадують їм їхній гіркий досвід з колоніалізмом. Так як каже Крейтон Лейсі в Christianity amid Rising Men and Nations:

“Ціла спадщина західної колоніалізації раптом повстала ударяти своїх винуватців так, як націоналістична само-свідомість розвивалася в Африці, Азії та Латинській Америці.

“Наслідком цього тепер є широка тенденція (напрям) відділяти технічні користі Західної культури . . . від духовних й ідеологічних чинників, що визначають ‘спосіб життя’. . . .

“Взагалі вірять, що Західні соціальні і моральні принципи — і таким чином релігійна віра в якій ці є вкорінені — не є вищі від інших суспільств. По суті, їх уважають за нижчі”.

Справді, що так зване Християнство відчужило сотки мільйонів людей. На жаль, через це вони відвернулися від Християнства. Вони не усвідомляють того, що те, що так зване Християнство представляє не є правдиве Християнство, а що в Бога воно є лицемірне і огидне. Щодо Китаю, це відчужило країну з 800.000.000 населення і наставило його проти Християнства.

За все це, так зване Християнство мусить відповісти перед Богом. Тепер маємо ясний доказ у сповненню Біблійного пророцтва, як можна бачити в сьогоднішніх світових подіях, що той час уже швидко наближається, коли Бог буде вимагати, щоб вони відповіли перед Ним.— Мат. 7:15—23; Об’явлення, 17-ий розділ.