У контакті з „Середнім Царством”

ПРОТЯГОМ років я мріяв відвідати те „Середнє Царство”. ,А де є те царство?’ ви питаєте. „Середнє Царство” це китайська назва Китаю. Воно відбиває традиційний погляд китайців, що Китай є центром світу, а всі інші країни в окружності.

Більше людей як думають були зворушені тим „Середнім Царством”. Китайці були перші винахідники паперу й друкування. Паперові змії, які так дуже потішають дітей у вітряні дні, перший раз літали над Китаєм. Макаронні вироби перший раз задовольняли китайських їдців, у той час як якісні гончарські вироби й те що почали вживати за порох, вибухова речовина, теж були внески „Середнього Царства” зовнішньому світові.

На протязі чотирьох років я з дружиною служили як місіонери в Тайвані, але я завжди цікавився материком. Врешті трапилась нагода задовольнити ту цікавість, коли при кінці 1978 р., китайський уряд телеграфом передав мені візу на торговельну подорож у їхню країну. Я вибрав довгий політ через Тихий океан і як літак приземлявся в Пекіні, то моє серце почало битися трохи швидше з думки, що незабаром буду їсти Пекін качку в Пекіні, прогулюватись вздовж Великої Китайської Стіни, і —до малої міри — ознайомлюся з країною, яка складає одну чверть людської раси. Нарешті, я вже встановлю контакт з „Середнім Царством”.

Один більйон людей

Уже минуло кілька років від того першого прибуття в Китай. Але моїх кілька днів у Мін Могилі й Забороненому Місті — незабутні. Плавання по Янцзи ріці й лазіння по скалах в Гімалайських горах, також є видатні події мого життя. Проте, у цій древній країні, я знайшов щось багато більше видатного від гори Евересту на півдні або великої Китайської Стіни на півночі. Це було щось між цими двома пам’ятниками: одна тисяча мільйонів людей „Середнього Царства”.

На протязі років, китайці рідко коли говорили з тими кількома чужинцями, яким дозволяли входити в країну. Це не значить, що вони не хотіли говорити з ними. За природою китайці є товариські й гостинні люди. Проте, через політичне становище вони стали сповнені передчуттям побоювання. Щасливо, загалом кажучи, та ера вже закінчилась. Звичайна після-полуднева прогулянка по вулицях, скоро обертається в велику подію. До кількох хвилин люди товпляться, щоб подивитись й поговорити з чужинцем. Відвідувач оглядаючий визначні місця, сам скоро стається предметом огляду.

Нічого так не зачаровує натовп нових друзів, як знімки з них фотокамерою (Polaroid). Якщо вам не вистачить плівки, то будьте готові пояснити коло 400 розчарованим китайцям що сталось.

Одного вечора в Чжецзян області, мої друзі й я вирішили піти подивитись на оперу — як звичайно, китайську. Прибувши до театру, я знайшов, що вже бачив ту оперу раніше. Знаючи, що увага всіх глядачів буде прикована до сцени, то я вирішив сісти при самому заді на низькій, тимчасовій стіні й тільки спостерігати місцевих людей як вони будуть задовольнятись оперою. Дивлячись на їхні веселі, усміхаючіся обличчя я не міг не задумуватись про їхню пружність. Вони вже переживали дуже трудні часи, і ще досі є дуже вбогі. Однак, вони є сповнені життєрадісністю. Вони відчувають, що є багаті у порівнянні з кількома роками тому назад.

Незабаром до мене приступив студент колегії й запитав: „Пане, чи можу запитати вас звідкіля Ви є?” Я відповів йому, а він сказав що дуже тішився, що ми могли прибути до Китаю й як китайці люблять бачити нас у їхній країні. Він сказав, що це було їм честь коли ми цікавились їхніми звичаями й культурою.

Звичайно, я стисло викладаю дещо довгу й цікаву розмову, але щирість цього молодого чоловіка була приваблива. Наша дискусія закінчилась зовсім рано, але перш він наполягав принести мені чашку гарячого чаю.

Незабутні дискусії

Хоч відвідувачеві „Середнього Царства” не завжди легко глибоко розмовляти з людьми, то це таки можна зробити. Як звичайно, найкращі нагоди трапляються під час обідів — не на формальних бенкетах, але на тих оказіях, коли ви неформально обідаєте тільки з кількома людьми в якомусь відлюдному місці.

Я пам’ятаю незабутню розмову одної зими високо в горах центрального Китаю. Наш малий гурток цілий день лазив по скелях, і на ніч ми знайшли захисток у напівпокиненому буддистському храмові. До храму заходили випадкові тібетські мандрівники з далеких околиць для поклоніння, в якому то храмі були останки, яких уряд залишив у ньому. Сторож привітав нас, і зараз приготовив простий, але смачний обід і наша група почала вести розмову.

Ми обговорювали багато тем, але найбільше натхненна дискусія була про Біблію. Один молодий студент нашої групи виражав багато політичних цитат, коли розмова змінювалась від „ортодоксальності”. Врешті, коли йому не стало цитат, тоді решта з нас мали нагоду розмовляти й ставити запитання.

Це дуже хвилювало говорити цим людям про Єгову. Старші люди знали, що Єгова було ім’я Бога з часу докомуністичної революції. Чому? Тому що китайська Біблія вміщає Боже ім’я тисячі разів в Єврейському Писанні. Це було дуже гарно дивитись як їхні обличчя палали, коли ми відверто обговорювали теми про яких вони вже на протязі років не говорили.

Я знайшов що з іноземцями в Китаї, особливо з тими які дійсно живуть тут, можна проводити подібні цікаві розмови. Багато цих жителів є дипломати. Декотрі є „чужинницькі” яких уряд наймає. Преса має свій добір репортерів, і як звичайно, є різні комерсанти.

У Пекіні й Шанхаї є кілька кафе в готелях для чужинців, і тому що тут нема нічних розваг, то багато чужинців кожної ночі збираються по цих кафе. Вечором такі кафе є неначе наповнені акторами якогось кіна! У ньому ви майже завжди знайдете нафтовика з Техасу, в ковбойському капелюсі й чоботах. Там ви знайдете індійських Sikhs (учні галузі індуїзму) в їхніх турбанах і африканців убрані в різноманітних народних костюмах. Одного разу я мав цікавий досвід, коли став частиної такої сцени в славному шанхайському Peace готелі.

Готель Peace — це елегантний готель, старий але прикрашений оздобленнями мистецтва, пригадуючи нам ранішу добу, коли своєю чарівністю Шанхай порівнювався з Парижом, Римом і Нью-Йорком. У кафе ввійшло два великих росіяни, і оскільки було тільки два стільці поруч мене, то я запросив їх сідати. Як виявилось, вони були верховні радянські дипломати на посаді в Китаї. Ми всі знали китайську мову, отже почали цікаву розмову.

Довідавшись трохи про мене, вони цікавились моєю релігією через те, що я колись служив як місіонер у Тайвані, а пізніше торгував з країною, яка, вони вважали, була ворогом Тайвану. З досвіду вони знали, що більшість людей з сильним релігійним переконанням теж мали сильні політичні переконання й вони не могли так легко пристосовуватись.

Я сказав їм, що я був Свідком Єгови й цілком нейтральний в політичних справах. Я пояснив їм, що любив людей Тайвану й також решта Китаю. Вони відповіли: „повторіть нам назву вашої релігії, але по-англійськи”. Я повторив, а вони продовжували, „Ох, так, в нашій країні є багато ваших людей. Давайте, розкажіть нам більше. Поясніть нам різницю між вами, а баптистами”.

Після двох годин розмови, включаючи довгу дискусію про християнську любов і нейтральність, ці дипломати сказали: „Ви не знаєте які вдячні ми є за те, що ви пояснили нам усе це. Це є перший раз, що ми повністю зрозуміли переконання Свідків Єгови”. Вже була майже північ. Після щирого запрошення, щоб прийти на обід до посольства Радянського Союзу, я попрощався і пішов покликати таксі назад до мого готелю.

„Більше вражаюче від Великої Стіни”

Це трудно багато розказати про сучасний Китай, і щоб не обороняти або критикувати уряд. Звичайно, я ні похвалюю ні критикую. Проте, є принаймні двоє безперечних речей про яких варто згадати.

Хоч на протязі тисячі років Китай був сільськогосподарська країна, то це гарно бачити як він збільшив свою спроможність постачати своїм людям харч, і таким чином уникати великий голод, який колись охоплював Китай. У додатку, привчили тисячі „сільських” або „босоногих” лікарів, щоб ці подавали масам людей медичного догляду. За моєю думкою ці двоє досягнень у харчах і здоров’ю, є найбільші китайські завершення в сучасних часах, багато більше вражаючими від Великої Стіни, і певно важливішими від винаходу паперу або паперових зміїв.

Китай є заразливий. Ще від часу Марко Поло, він заманював жителів Західного світу. Нарешті, я мав нагоду відвідати „Середнє Царство”, але я знайшов, що як на винагороду та велика, густонаселена країна справила на мене великий вплив. Вона заглибила моє розуміння людської природи. Я не є певний, чи мій погляд на речі вже буде такий як колись.— Внесок.

[Ілюстрації на сторінках 20, 21]

Більше людей як думають були зворушені тим „Середнім Царством”