Тасадеї — Чи вони є люди з “кам’яного віку”?

Від „Пробудись!” кореспондента Філіппінських Островів

„СУЧАСНІ залишки Кам’яного Віку”; „Знайдено найбільш примітивних людей”; „Перші знані ,печерні люди’ ”. Такими заголовками звернули світові увагу на двадцять п’ять членів племени, що живе в джунглях Мінданао південних Філіппінських Островів. Через це відкриття сформували кілька експедицій складаючись з філіппінських й американських антропологів, журналістів, телевізійних фотографів Народного Географічного Товариства, міністра філіппінського уряду, й американського консерватора (людина, яка прагне зберегти природні багатства), небіжчика Чарлса А. Ліндберґа.

А чому така маленька група людей, як Тасадеї, захопила таку велику цікавість та увагу? Що робить їх такими спеціальними? Чи сучасне, цивілізоване суспільство може навчитися щось від цих первісних людей?

Розкриття лісових людей

Розкриття цих Тасадейських людей було цілком несподівано. Десь у 1966 р., мисливець з міста натрапив на цих людей, коли ставив капкани ловити дикі свині у горах південного Котабато. Пішовши слідом за дивними слідами, він натрапив на трьох маленьких смуглявих чоловіків з стегнами покритими листяною пов’язкою. Гострими патиками вони розкопували великий корінь. Настрашившись, вони почали втікати. Але, мисливець погнався за ними, з криком: „Я є добрий! Я є добрий”. Наостанку, ці чоловіки зупинилися біля річки, тремтячи.

Хоч мова мисливця була споріднена з мовою Тасадеїв, то він мусів говорити жестом, бо не могли зрозуміти один одного. Плем’я цього мисливця живе у сусідстві, але різницю між їхніми мовами можна порівняти до давньої німецької з сьогоднішньою англійською. Науковці кажуть, що це відбиває відокремлення коло тисячу років. Таж саме ім’я Тасадей (якого вимовляється Тав-савдей), єднає малайське слово садей („покинений”) з малайо-полонізійським словом таво („чоловік”)! Тасадей також є назва лісистої гострокінцевої верхівки, що зноситься над їхньою захованою долиною. Ці люди були так цілком відокремлені, що навіть не чули про народи, що називаються філіппінці.

Люди довідалися про це плем’я через Панамін, урядове агенство, що цікавиться зберігати культуру меншостей на Філіппінських Островах. Коли мисливець перше зустрів цих людей на краю ліса, то не було знано, що вони жили у печерах, а ніхто не старався входити глибоко в джунглі. Пізніше рішення піти глибоко в джунглі і печері було для того, щоб охоронити Тасадеїв від лісорубів, рільників, скотарів та гірників, які в’їдалися в їхню зменшаючу країну. Незадовго пізніше президент Філіппінської Республіки підписав офіціальну об’яву, щоб зберегти коло 200.000 гектарів (майже 500.000 акрів) землі для них.

Входячи у світ Тасадеїв

23-го березня, 1972 р., перший раз сторонні люди ввійшли — і це в двадцятому столітті — у світ Тасадеїв. Гелікоптер був єдиний спосіб, яким можна було спуститися недалеко печер. Тому що ліс був дуже густий і спуститися на землю було неможливо, то мусіли побудувати дерев’яну платформу, яку прив’язали до дерев. Члени експедиції мусіли скакати з гелікоптера на хитку платформу, яка хиталася, як човен на неспокійній воді від руху пропелера гелікоптера. Ліндберґ сказав, що коли скочив, то ніби „летів мимо дзеркала” від сучасної до стародавньої доби.

З гори дерева, група спустилася сімдесят п’ять футів (23 метри) до землі внизу. Там їх зустрів молодий Тасадей чоловік підперезаний лише листяною пов’язкою. За годину подорожі гребінем гори попри блискучої річки вони прибули до дому Тасадеїв: три печери з вапняка влаштовані 15 футів (5 метрів) від землі 4.500 футів (1.370 метрів) висоти. Вони опинилися глибоко в дощових тропічних джунглях, які є вогкі і кишіли рослинністю. Кругом росли великі папороті, орхідеї, індійська тростина, в’юча бамбука, дикі банани і пальми, з великими деревами, що зносилися до небес, поширяючи свої запони сто футів (30 метрів) або більше вгору по боках спускаючої долини.

З уступів печер виглядали голови з допитливими очима критично розглядаючи перших чужинців, які зайшли до їхньої захованої долини. Хлопчик вийшов з одної печери, обвив свої ноги і руки навколо тонкої берези і спустився п’ятнадцять футів (5 метрів) до землі. Він прилучився до інших, що кричали і бігли стежкою товпитися навколо гостей. Сторонні люди стали безмовні! Тут перед ними були чоловіки, жінки і діти з сережками, підперезані лише пов’язками і в спідницях з листя, вродливі люди з засмаленою шкірою і чорним волоссям. Вони зовсім не були подібні до волохатих, незграбних мавпоподібних тварин, яких малюють художники еволюції. Ні, чоловіки не б’ють своїх жінок ціпками і не тягають їх за волосся. Правдоподібно вони є найлагідніші люди на поверхні землі.

Спосіб життя Тасадеїв

Коли віднайшли плем’я, то між ними було п’ять родин і тринадцять дітей. Тасадеї мають лише одну дружину, без жодних прав на розвід. Одружені живуть ціле своє життя разом — „аж поки наше волосся не побіліє”, сказали Кулатав й Сікал, одна одружена пара Тасадеїв. На шлюбну церемонію сходиться ціле плем’я при отворі їхньої головної печери, де вони обступають пару і лише кажуть: „Мафеон, мафеон” (що значить „добре, добре”). Вони також дружилися з дівчатами Тасафанґ і Сандука гірських племен, з якими Тасадеї мають мало до діла.

Ближчий огляд печер, найбільша з яких була тридцять футів глибока і тридцять три фути широка (9 на 11 метрів), був дуже цікавий. По стінах нема малюнків або рисунків, а підлогу чисто замели галузками, не лишаючи сміття. У них нема меблів, крім кількох матів із кори. Також, під руками є кілька кусків сухого дерева для палива, деякі бамбуки, дерев’яні і кам’яні приладдя. Стіни печери блищать, як лаковане або полисковане вугілля, вкриті сажою з вогнів багатьох літ, якими варять їсти і огрівають печеру холодними вечорами.

Збирання їжі є головною активністю дня, і це вимагає співпраці всіх. Переважно три години тратиться на шукання їжі, залежачи, що вони можуть назбирати: раки, рибу і пуголовки, яких Тасадеї ловлять своїми голими руками навколо каміння в ріці. Ці люди нічого не знають про сільське господарство, збираючи лише те, що є їм потрібно і коли воно є досяжне. Вони їдять фрукту, ягоди, квіти, паростки бамбуки, ямси (солодка бараболя) і серцевину дикої пальми, яку приправляють у крохмальний корж називаючись натак. Їжу варять всередині бамбукового тюбика або завивають у листя і кладуть просто на гаряче вугілля. Між іншим, вони роблять вогонь, коли долонями дуже скоро труть дерев’яне свердло аж поки воно не почне тліти. Тоді додають сухе гниле дерево або сухого моху, і коли це загориться, то вони роздувають, щоб горів. Цілий процес бере коло п’ять хвилин.

Тому що їжі не бракує, то Тасадеї не „готуються до виїзду”, так як роблять бродячі племена, коли їм забракне харчів. Джунглі є „крамниця” Тасадеїв. Кажуть, що вони не йдуть більше, як п’ять миль (8 кілометрів) від свого дому. „Наші батьки й діди наказували нам, що ми могли йти в джунглі лише дньом, але мусіли завжди вертатися до печер вечером”, сказав один із них. Загальна думка є, що можливо через непорозуміння, війну або страх чуми віспи (фуґу) Тасадеї відрізалися від Манобо племен від яких вони походять.

Після обіду вони відпочивають, сплять або вичищують волосся один одному, вибираючи сухе листя, патички або воші. Для забави, один хлопчина приручив метелика, прив’язав його ниткою і тоді поганяв ним так, як паперового змія. Їхні потреби є нескладні і вони не мають слова на риж, сіль, цукор, голку або тютюн. Хоч діета Тасадеїв має мало калорій (1.000 до 1.500 на день), то між ними немає недоїдання, малярії або сухоти й їхні зуби не псуються. Коли відвідувачі запитали їх, що вони хочуть, то вони відповіли: „Що це значить, ,хотіти’?”

Вістка Тасадеїв

Тасадеї також не мають слова на бійку. Вони навіть не мають поняття, що війна є і не мають жодної ідеї, що це значить насильство або шаленість. Мануїл Елізалде, панамінський, голова і член парламенту, який вів експедицію, сказав: „Вони не знають про всі проблеми через які відсилають людей до притулків для божевільних і які починають війни та боротьби і цьому подібне. Все це є чуже для них”.

Прихильники еволюції думали, що відкриття Тасадеїв підтримає їхню розпадаючу теорію. Але, незважаючи на те, що багато століть ці люди були відрізані цілком від цивілізації, то дисципліна і праведність Тасадеїв єднаються доказати, що людина не є собі лише вища форма звірини. Не так, як тварини людина має сумління і також прагне поклонятися. Цікаво зауважити, як це бажання поклонятися виявилося в їхньому поводженні до міністра Елізалде (член експедиції). Вони вірили, що він був „білий бог”, який колись мав відвідати їхній дім.

Також цікаво зауважити, що люди, цілком відрізані від сучасної технології і всіх її вигод, можуть вийти з їхнього відокремлення у доброму психічному і фізичному здоров’ю, з добрими моралями, тоді як сьогоднішню „цивілізовану” людину тиснуть проблеми психічного і фізичного здоров’я, всесвітнє забруднення, моральний занепад — неморальність та постійний страх війни.

Деякі жалують Тасадеїв, тому що вони не мають світських вигод та софістики (світської хитрости). Однак, здорово думаючі люди можуть заздрити їм за їхнє нескладне життя, пригадуючи собі те, що Боже Слово, Біблія говорить: „Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маємо поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того”.— 1 Тим. 6:7, 8.