Шукання тотожности

Від “Пробудись!” кореспондента в Нігерії

ЛЮДИНА завжди цікавилася своїм родоводом. Біблія сама поміщає цілковитий родовід Ісуса Христа сягаючи назад до першого чоловіка, Адама. (Луки 3:23—38) Євреї, як народ, дуже уважно зберігали родоводні записи, і це була одна з їхніх головних трагедій, що ці записи були знищені, коли римляни знищили Єрусалим у 70 р. З.Д.

Коли євреї вернулися назад до Палестини і заснували сучасний Ізраїль, то це була виява їхньої потреби на тотожність — у цьому випадку національної тотожности. Остільки шукання євреїв за своєю тотожністю могло мати сильні політичні підстави, то родини по інших країнах часто є зловлені таким шуканням, щоб мати право успадкувати майно, доказати царське походження, або походження від якоїсь славної історичної особи або щоб лише віднайти хто вони є.

Люди цілого світу тепер звертають увагу на те, що назвали “Шукання чорної людини за тотожністю”. Недавній Фестиваль Мистецтва і Культури чорних і африканців (ФМКЧА), який відбувся в Нігерії був добрим прикладом цього шукання.

Африканська тотожність

Фестиваль ФМКЧА ’77 р. відбувся в Лаґос, Нігерії, від 15-го січня до 12-го лютого. Це було друге таке зібрання в Африці. Перше відбулося в Дакар, Сенегалі, у 1966 р. ФМКЧА ’77 р. привабив делеґатів з усіх країн Африки, чорних громад в Америці, Європи й Австралії, і чорних штатів межами Африки. Коло 17.000 мистців, танцюристів та інтелігентів з’їхалися з п’ятдесят шістьох країн. Цікаво зауважити, що представники приїхали з арабських штатів Північної Африки і з-поміж тубільців та маорисів Австралії — всі приєднуються до “спроби чорних [і африканських людей] відновити їхню культуру, щоб приєднатися до світу співпраці й суперечної дипломатії”.

Різноманітність представлень на цьому фестивалі поміщали культурні й традиційні танці, музику, співи, драми, кіно і літературні твори чорних і африканських письменників. Там були виставки мистецтва, літератури й різні вироби, як і виставки моди та семінарі, на тему “Чорна Цивілізація й Освіта”. Місце цього фестивалю було дуже модерний Народний Театр у Лаґосі. Гарні парусні перегони привабили великі натовпи до річок у Лаґосі, щоб дивитися на змагання човнів і штучних битв. І Grand Durbar, виявляючи чудову кінську виставу племен північної Нігерії, взяв фестиваль до Кадуни, 500 миль (800 кілометрів) від Лаґосу.

Підсумовуючи ціль фестивалю, д-р Еміко Атімомо сказав: “Ці мети натякають, що Африка і Чорний Світ мусять відбудовувати свої суспільства, щоб відновити загублену спадщину їхніх предків, бо лише таким чином можна набути кращої співпраці між чорними людьми у світі та іншими суспільствами всесвіту”. Ця проголошена мета мала поширяти краще міжнародне і міжрасове розуміння, яке з часом просуватиме між чорними громадами по чужих країнах “поворот до походження”. Чорні суспільства по чужих країнах називаються Діаспора.

Бажання “повороту до походження” виявлялося на фестивалі в драмах, танцях, піснях і промовах через відкинення засуд колоніалізму та вихваленням африканської культури й політичного визволення. Типовим прикладом цього можна було бачити в музичній п’єсі під назвою “Барабан”, яку представили актори з Сомалії. Ця п’єса дослідила досвід чорної людини від її нібито примітивного спокійного життя, через торгівлю невільниками і колоніальне підкорення, до її здобуття незалежности. Цей “бунт проти європейської цивілізації” вважають потрібним через переконання, що “час і колоніалізація відрізали Чорну Африку від її минулої автентичної культури” і що “традиційну культуру підривають чужа релігія, чужа технологія, чужа культура і чуже володіння”.

З цієї причини наукові учасники цієї конференції зробили заклик до “єдности та солідарности чорних людей незважаючи на їхні ідеологічні різниці і різноманітність їхніх географічних та історичних станів”. Вони трималися погляду, що загальний чинник між долею чорних людей світу є їхнє прагнення визволення, набути їхньої культурної тотожности й їхнього законного стану у світі. Тому, рекомендації були представлені на співпрацю різних ділянок, як освіта, уряд, мови і релігія, з африканською орієнтацією. Чорні люди Діаспори висловлювали погляд, що Африка є основа їхньої племінної і культурної тотожности, і отже це навколо Африки їхня ціль є відбудувати своє з’єднання.

Признані перепони

Хоч пропонували, щоб прийняти мову Свагілі за африканську lingua franca, щоб відновити африканську традиційну релігію й культуру і щоб прийняти ідеологію африканського Соціалізму, то деякі бачили потребу обережности. В свойому аналізі ФМКЧА д-р Опеємі Ола сказав, що “деякі точки традиційної культури не годиться тримати або відновляти . . . тому що вони є або негативні або застарілі”. Він пропонував розвити африканську технологію, щоб “Чорна Африка могла швидко пристосуватися до теперішньої сучасности і надто-модерної майбутності”. Тому, д-р Ола пропонував заснувати Пан-Африканський Університет Науки і Технології.

Д-р Ола дальше перестерігав “усе, що ФМКЧА може сьогодні записувати, як свої перемоги то політика завтра може розпустити”. Можливо це тому, що він пізніше написав, що деякі провідники по “їхніх маленьких країнах були більш жорстокі та більш невірні до чорних під своїм володінням від білих колоніальних панів!” Такі провідники стоять між Чорною Африкою, а перетворенням.

Одначе, держави і суспільства в ФМКЧА відчували, що вони заснували основу на підтвердження африканської культури, як світову культуру для досягнення поступу до цивілізації, яка то культура буде рівнятися з вже розвитими країнами.

Нерозв’язані проблеми

Однак, на загал сучасна цивілізація не усунула суспільних, культурних та політичних напружень, що існують між людством. Навпаки, вона збільшила та напружила їх. Справді, що технологія цивілізації була скерована у більшій частині у негативний спосіб, у виробленні і розповсюдженні сучасної зброї нападу й оборони. Крім цього, занепад споріднення між людьми став дуже критичний, з збільшенням злочину, неморалности і наркоманії і послаблення родинної структури. По суті, кажуть, що деякі точки збільшаючого злочину у розвиваючих країнах є спадщина сучасної цивілізації.

Нігерські журналісти тепер говорять, що “загроза їхній державі є із середини”. Вони оплакують збільшення жорстокого злочину між горожанами, між якими “святість майна й особи не мають жодного значення”. Незважаючи на великі суми грошей, яких тратять для перебудовання міст і будування битих шляхів, то горожани живуть у страху, що стануть жертвами буйного злочину. Навіть публічне страчення озброєних грабіжників не припиняє такого насильства.

Вертаючись назад до суспільного стану, який існував у Нігерії перед добою колонізації й появою сучасної цивілізації, письменники пишуть про час у “якому щоденне життя не було таке поквапне. . . Родичі, діти і ціла родина . . . всі були свідомі про свої родинні обов’язки. Було менше поліції й в’язнів”.

Вірять, що тривожна зміна до морального розпаду головно є економічна проблема. Збільшаюче зіпсуття й нечесність між тими, які хваляться своїм майном збуджують заздрість і пожадливість між людьми, які відчувають, що вони також мусять ставати нечесними, щоб нагарбувати майно і маєтків сучасної цивілізації. Цей матеріалістичний погляд дальше виявляє себе в ‘новій моральності’, яка приносить розпусту, що загрожує будові родини у більшости країнах, роблячи венеричну хворобу головною епідемією. В Нігерії деякі кажуть, що гонерея (венерична хвороба) є “хвороба дворянина”, бо для них виглядає, що безладність більше поширюється між заможними і вченими, які є під найбільшим впливом суспільних способів і матеріалістичної філософії сучасної цивілізації. Не дивно, що гонерея і сифіліс так дуже поширюються в цій країні”.

Чи “поворот до походження” є відповідь?

Безперечно, що взагалі цілий світ зустрічає ці грізні суспільні, політичні, расові та інші проблеми. Отже, що держави і особи мають робити? Чи треба покидати сучасні наукові допоміжники і приладдя, що полегшують працю і ‘вертатися назад до свого початку’ кілька століть тому назад, коли люди не мали цих речей, дуже трудилися, і було більше загроз проти життя?

Чи ж не було б краще ‘вернутися до початку’, якого Бог Єгова дав людській расі? Бог дав людині досконалий початок з надією на вічне життя на земному раю. Найважнішим, перший чоловік, Адам, був “Син Божий”. (Луки 3:38; 1 Мойс. 1:26—28; 2:7—15) Але, Адам, вибравши згрішити, загубив свою позицію, як син Божий, і передав смерть та гріх своїм потомкам. (Рим. 5:12) Лише коли хтось буде користати з викупної жертви Ісуса Христа, то тоді може знову мати надію на вічне життя у відновленому раю на цій землі. (Ів. 3:16; 17:3; Луки 23:43) Що за чудовий “поворот до початку” це буде!

Незабаром, під володінням Божого небесного царства, на землі розквітне нова цивілізація. Тоді людина буде мати повну нагоду вживати свою мудрість у різних ділянках. Але це не буде нова цивілізація. Це буде правдивий “поворот до початку”, тому що покірне людство стане дійсними дітьми Божими. “Бо”, писав християнський апостол Павло, “створіння покорилось марноті . . . в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю синів Божих”.— Рим. 8:20, 21.