Мій розвід — друга нагода на життя?
СИДЯЧИ біля адвоката в судовій палаті, у мене перебігали думки про свободу. За кілька годин, я буду вільна йти з ким схочу, ходити куди мені захочеться, робити свої власні рішення — вільна робити, що мені забагнеться!
Того часу в грудні 1974 р., я не бажала багато від життя лише свободу. Мені було 29 років, і я мала двоє синів. У мене був гарний дім у тихому передмісті північного Охайо з забезпеченою роботою в асекураційній компанії де я працювала ще від закінчення школи. Я думала, що мала більшість речей, яких кожна жінка бажає — діти, дім і добру роботу. Найбільшу помилку цілого мого життя, моє подружжя, суддя зараз зітре розчерком пера.
Інтрига (цікавість) нашого розпусного суспільства збільшила моє бажання до свободи. Від часу, коли я віддалася ще у 1966 р. моральні рівні дуже змінилися. Тепер я зможу випробовувати все те про що молоді дівчата говорили на роботі — робити все по своєму і не перед ніким не відповідати. Тепер справді використую з цієї другої нагоди. Було так багато місцевостей, яких я хотіла відвідати і так багато речей, яких прагнула робити.
Я була певна, що могла зустріти будь-які обставини. Я вже прочитала багато книжок про розвід. І з цією інформацією, як і з великим “знанням” телевізійних вистав та пліток на роботі, я вже була готова йти і втішатися дійсним життям.
Чому таке рішення
Моїх вісім років одруженого життя лише лишили мені нещасливі і неприємні спогади. Наш дім став, як мотель, місце в якому ми лише їли й спали. Мій чоловік й я обоє працювали, щоб дати нашим синам нібито доброго життя. Коли ми не працювали, то ми сварилися. Ми відкладали дуже мало часу нашим хлопцям, тому що ми були дуже зайняті — мій чоловік старався заробити ‘великі гроші’.
Однак, рішення дістати розвід не було легке. У більше, як п’ять поколіннях нашої родини не було розводів. Але, одного разу, коли ми дуже посварилися, я вирішила, що вже не могла жити під такими обставинами.
Коли я вирішила розвестися з чоловіком, то спочатку нікому не говорила, лише близькому другові й родичам. Я думала, що сама зайшла в такий клопіт і тепер якось мусіла вийти з нього. Незадовго новина розійшлася. Багато з наших близьких друзів давали мені моральної підтримки. А безплатної поради? Певно, що її не бракувало. Проте, пізніше я довідалася, що більшість цієї поради була неправильна. Проте, їхні наміри були щирі, але коли я дуже сумувала, то прагнула поговорити з кимось.
Коли родичі довідалися про мій розвід, то віднеслися багато краще ніж я сподівалася. Я завжди була близька з ними, але не так, щоб аж обговорювати секретні справи подружнього життя. Вони ніколи не мішалися в наші справи, хоч знали, що чоловік бив мене та знущався наді мною.
Я не виходила заміж аж поки мені не було 21 років, і більшість моїх дитячих літ я провела на фермі в Охайо. Хоч мої родичі ніколи не казали явно, ні братові, ні мені, скільки вони любили нас, то вчинками показували нам їхню любов; нам не треба було слів. Коли я вже була вдалася до суду за розводом, то довідалася, що родичі знали про невірність мого чоловіка, але ніколи не сказали мені. Вони не хотіли дати мені смутку.
Пристосовування
Тому що взяло майже цілий рік часу провести розпорядки на розвід, то це дало мені нагоду помало пристосовуватися. Одно таке пристосування треба було зробити у зв’язку з моєю роботою. Тому, що вже не мала чоловіка, то треба було заробляти більше грошей. Я дискутувала про це з моїми наставниками, під заохоченням від друзів, які були замішані в рухові для визволення жінок.
Я сказала роботодавцям, що могла виконувати роботу чоловіка; отже тому мені належалося більшої платні. Вони вирішили дати мені нагоду доказати це. Вони призначили мене наглядачкою над трьома дівчатами з якими я колись працювала.
Але з більшою платнею прийшла і більша відповідальність, і зміни, які не були завжди приємні. Я вже не могла сидіти з дівчатами і слухати, як вони розказували про їхнє цікаве нічне життя. Тепер я мусіла доглядати, щоб вони добре виконували свою працю. Близьке споріднення, яке ми колись мали, почало розпадатися. Вони вже не уважали мене, як довірену особу.
І вдома не було великої зміни. Я далі мала ту саму рутину, а саме, ходила до роботи кожного дня, брала дітей до доглядача і доглядала домашні фінансові справи. Єдина велика зміна була, що вечорами я мала нагоду робити те, що мені забагнеться. Часами я брала дітей зі собою, особливо, коли ходила грати в теніс, або коли вчилася якогось нового ремесла. Я планувала щось нового майже кожного вечора.
Мої приятелі помагали мені планувати мої суботи та неділі. Вони робили розпорядки для мене познайомитися з чоловіками, і представляли мене до інших розведених приятелів. Незадовго я дізналася дуже важного факту — я не відрізнялася від інших розвідників. Одного вечора ми сиділи при столі в корчмі, з шістнадцятьома іншими розвідниками. Продовж п’ять годин я слухала, як вони розповідали, які морально зіпсуті і огидні їхні колишні чоловіки або дружини були й як їх дуже використовували. Така бесіда була подібна до стрічки магнетофону тільки з зміненими іменами. Вони дуже жалували себе або впивалися і не дбали, що з ними станеться.
Одну річ, яку всі розвідники мають спільного є самотність. Але, чи сидіти в корчмі, пити й плакати в своє пиво є відповідь? Багато з цих верталися додому з партнером закінчити “значний” вечір . . . у ліжку. Після шістьох місяців такого життя, моя мати мило звернула мені увагу, що моє життя тепер не було інакше від мого колишнього чоловіка.
Нарешті я зрозуміла, що життя мусіло мати важніший намір, ніж те, що я робила. Дивлючись на моїх синів, я запитала себе: “Коли б я була на їхньому місці, то чи могла б гордитися своєю матір’ю? Чи ж це є життя, яке я бажаю їм?” Я брала їх до сусідки або брала доглядачку до хати, коли сама ходила на гулянки.
Цікавлючись добробутом синів
Я вирішила більше цікавитися моїми синами. Хоч їм було лише сім і п’ять років віку, то вони були більш прозорливі, ніж я думала. Одної неділі, я сказала хлопцям, що візьму їх до церкви; вони ще ніколи не були в церкві. Тому що мій чоловік був іншої релігії, як я, то ми ніколи не могли вирішити до якої церкви будемо ходити. Тому цілком не ходили до жодної.
Я дуже здивувалася, коли одного дня мій молодший син запитав мене: ‘Чи Бог має сина?’ Це дуже вразило мене, що мої діти нічого не знали про Бога, однак, коли пригадала вісім рокім мого подружжя, то могла бачити чому. З чоловіком ми були такі зайняті зарібками, щоб дати їм ‘добре життя’, що ми навіть ніколи не подумали про релігію. Вони лише чули про Бога й Христа, коли ми сварилися, і вживали їхні імена проклинати.
Одного вечора в школі я зустріла сусідку, яку не бачила якийсь час. Коло п’ять років тому назад ми студіювали Біблію зі Свідками Єгови, але я перестала студіювати лише після двох студій, тому що чоловік дуже противився. Я запитала її, як Свідкові поводилося, пояснюючи їй, що турбуюся тим, що маю два сини, які нічого не знають про Бога або про Біблію. Вона зараз постаралася, щоб Свідок-жінка відвідала мене. Два дні пізніше вона відвідала наш дім.
Дістаємо допомогу
Одну годину на тиждень ми сідали говорити про мої проблеми. Свідок-жінка показувала, як застосовувати гарні принципи Біблії до мого життя. Наприклад, я не дисциплінувала моїх хлопців. Тому що я позбавила їм батька, і бувши їхнім єдиним родичем, не хотіла постійно кричати на них. Чи я показувала їм любов, коли не дисциплінувала їх?
Я довідалася, що такий погляд не сходився з Біблією. Свідок показала мені Приповістку 13:24, де є сказано: “Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання”.
Я дуже полюбила знання, яке тепер набирала. Я ніколи не знала, що Біблія мала головну тему — Боже царство — Царство, якого просимо і за яким молимося, коли декламуємо Господню Молитву, “Отче наш”. (Мат. 6:9, 10; Луки 4:43) Це царство буде царювати над цілою землею і його підданці не будуть вмирати і лишати любимих рідних або друзів позаді. Наука таких речей давала мені бажане щастя, яке я тепер могла передавати своїм синам.
Незадовго я почала ходити на зібрання в Залі Царства Свідків Єгови, і це давало мені задоволення. Там я зауважила, що діти не були збиточні, ніхто не штовхався, не вживав брудної мови, а жінки не займалися плітками про інших. Мене ще ніде так щиро й тепло не привітали. Тут були люди, яких я з роду не бачила, але які дуже цікавилися мною й моїми синами. Шість місяців пізніше я охрестилася на символ свого посвячення служити правдивому Богові, Єгові.
“Якби я знала тоді”
Не думайте, що я не цікавилася знати чи була б зберегла своє подружжя якби знала тоді те, що тепер знаю. Я навчилася, що щоб зберегти подружжя, то треба — любови, співпраці й сполучення через розмову і дискусії.
Ні чоловік, ані я не розвивали цих рис. Ми так зайнялися нашим особистим життям, що не показували уваги один до одного так, як належалося. Певно, ми були зайняті, так як думали собі, заробляли на ‘добре життя’ для нашої родини, але ми не звертали уваги на почуття і дійсні потреби родини. Замість співпрацювати, ми почали розходитися. І це дуже впливало на наше сполучення.
Незважаючи на те, що деякі люди говорять, одружені люди не можуть розв’язати своїх проблем у спальні. У них може бути дуже приємне статеве споріднення, але що з цього, коли вони не можуть сісти і обговорити своїх проблем? Багато людей думають, що тому що вони вже є одружені довгий час, то точно знають, що інша особа думає. Але це не завжди є правда, так як я довідалася з власного тяжкого досвіду. Ви не можете помагати комусь, коли не знаєте, що турбує його, і ані здогади, ані розвід, не є завжди відповідь на цю потребу.
Однак, мільйони осіб сьогодні шукають відповідей у розводах. Вони поводяться з подружжям, як з якоюсь матеріальною річчю — коли їм не подобається, то вони відкидають її і шукають щось кращого. Такі лише думають про себе самих — про те, що лише їх задовольняє і є приємне для них. Самозадоволення є найважніше для них. ‘Ви маєте право до щастя’, каже пропаганда. ‘Ви живете лише раз, отже вам належиться найкраще’.
Такий самолюбний дух вплинув на мене. Я цікавилася лише своїм власним щастям — свободою робити лише те, що мені забагнеться. Багато разів я дивилася назад і питала: ‘Дійсно, що я шукала?’ Чи лише, щоб мати добрий час? Але незадовго я пізнала, що в житті мусить бути щось більшого від гулянок та ‘веселощів’ по нічних корчмах. Чи я шукала когось, щоб поділитися моїм життям? Якщо так, то чи я дійсно сподівалася знайти його в корчмі?
Тоді було тяжке питання: Чи я лише шукала любови без відповідальностей? Але треба зустріти факт, що це не була дійсна любов; лише самозадоволення. Таке задоволення не приносить правдиве щастя. Я є така рада, що схаменулася і почала думати про інших замість лише про себе — про дітей. І яка вдячна я є, що мене спрямували до джерела, від якого я могла отримати правильної допомоги!
Значне життя
Я почала оціняти, що правдива любов значить. Біблія в 1 Коринтян 13:4, 5, описує, як вона виявляється: “Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого”.
Так, любов значить щиро цікавитися іншими! Вона є дієва; вона робить щось. І я знайшла, що виявлення такої любови є ключ до дійсного щастя, так як Сам Ісус Христос сказав: “Є більше щастя давати, ніж брати”.— Дії 20:35, НС.
Щоденно я бачу, як християнські люди з якими регулярно товаришую виявляють таку християнську любов. Вони не вживають брудної мови, не впиваються, не принижують інших і не говорять неморальних жартів, щоб звертати увагу на себе. Навпаки, там є дружній та люблячий дух, що зосереджується навколо родини.
Виховувати двох синів без чоловіка не є легко, але гарним прикладом і при допомозі християнських друзів та надхненого проводу з Божого Слова, то наслідки є дуже потішаючі. Хлопці розвивають добре сумління до Бога, і починають перше думати про інших, а тоді про себе. Хоч вони виростають без батька, то вони знають, що є Бог, Який дбає — Єгова. Моя найбільша радість є, коли бачу, як вони виростають у знанні й оціненні Того, Який ніколи не покине Своїх слуг, але поблагословить їх вічним життям. (Пс. 133:3) — Внесок.
[Вставка на сторінці 8]
“Продовж п’ять годин я слухала, як вони розповідали, які морально зіпсуті і огидні їхні колишні чоловіки або дружини були”.
[Вставка на сторінці 8]
“Вони чули про Бога і Христа лише, коли ми сварилися, і вживали їхні імена проклинати”.
[Вставка на сторінці 9]
“Незадовго я пізнала, що в житті мусить бути щось більшого від гулянок та ‘веселощів’ по нічних корчмах”.