Мільйони голодуючих у світі — Чи їх є можливо нагодувати?

Від „Пробудись!” кореспондента з Філіппінських Островів

ГРУПА присутніх на зібранні, що відбулося на Філіппінських Островах у червні 1977 р., застановлялися над проблемами голодуючих селян Азії та Африки. Голодуючі мільйони були б тішилися, коли б чули оптимізм, якого висловлювали у деяких промовах.

Конференція була третя сесія Всесвітньої Ради Харчів. Цю Раду рахують, як „найбільше політичне тіло харчових справ в організації Об’єднаних Націй”. А яка є її мета? „Щоб до десятьох років ані одна дитина не лягала спати голодна, щоб жодна родина не журилася харчами наступного дня, і щоб не притупляти майбутність та можливості жодної людини через недоїдання”.

А що спонукало нас прибути на конференцію у ролі спостережника? По-перше, голод разить одну восьму людства, і кожна жаліслива особа повинна цікавитися цим станом. По-друге, проблема під дискусією є споріднена з біблійним пророцтвом. Ісус передсказав, що ці дні будуть відзначені „голодом”. (Марка 13:8) Сама потреба цієї конференції показує сповнення Його слів.

Остаточно, ми взнали, що багато людей вважають Організацію Об’єднаних Націй бути найкращою надією людства на майбутність. Вони думають, що лише всенароднім підходом вони можуть розв’язати світові труднощі. Отже, ми цікавилися побачити, як ця організація буде працювати, щоб розв’язати проблему, яка була така серйозна, що один делегат Сполучених Штатів сказав: „Якщо ми, як люди і народи не будемо працювати разом, то не зможемо запевнити досить харчів усім людям і всі інші економічні та політичні мети стануться беззначні . . . ,спокійний світ не може довго існувати, коли одна третя є багата, а дві треті голодують’ ”.

Міжнародний підхід

У понеділок рано, 20-го червня, 1977 р., разом з делегатами 36-ох країн, відвідуючими сановниками, спостережниками та іншими, ми прибули на початкові церемонії конференції в охолоджених розкошах Маніли Центрі Конференцій. Обзираючись навколо залу можна було бачити делегатів з заможних та вбогих країн, зі Сходу та Заходу. Справді, це було міжнародне зусилля пробувати розв’язати проблему з харчами.

Безперечно, Рада не мала сили ухвалити закони накладати обов’язки на члени країн. Правильніше сказати, ми дивилися на політичну інституцію, яка старалася вкладати плани, які вона думала будуть ефективні. Тоді, під політичним впливом Організація Об’єднаних Націй буде старатися впливати на різні уряди, щоб вони наслідували ці плани.

Підстави на оптимізм

Наповнений оптимізмом, делегат з Філіппінських Островів, якого вибрали на президента Ради, сказав: „У світі, де є звичайно сумувати, сьогодні ми маємо надію. Ми зійшлися у часі доброго урожаю та запасу. Можемо тішитися, що відкрили мільйон-доларовий Фонд для сільсько-господарського розвиття. Все більше і більше провідників світу признають факт, що убогість та голод є головною журбою нашої доби”.

Так, незважаючи на деякі посухи, то через добрий урожай зложилося на запас коло 50 мільйонів тонн харчів більше від теперішніх потреб. По суті, хоч населення дуже збільшилося, то здається, що пересічно тепер є одна п’ята більше харчів для кожної особи ніж було у 1950 р.

Великі проблеми

Одначе, там були похмурі застереження. У середньому, стан виглядав добрий. Але мільйони над мільйонами голодуючих або недоїдаючих людей не отримували своєї частки досяжного харчу. Тут пригадуємо собі приклад чоловіка, який запхав свою голову у піч, а свої ноги у холодильник. У середньому його температура була досконала!

Отже, хоч є досить багато харчів, то люди таки можуть бути голодними через проблеми роздачі, які існують між країнами або по особливих країнах. Наприклад, перед конференцією, д-р Бігар з Всесвітньої Організації Здоров’я зауважив, що по деяких країнах люди дуже недоїдали, бо їхня країна вивозила харчі. Вбогі по тих країнах не мали грошей купувати харчові продукти, навіть хоч харчів не бракувало.

Канадійський делегат перестерігав про надвишку, яка збуджувала оптимізм. Він пояснив, що рільники не будуть засівати більше їжі, ніж можна продавати. Наприклад, коли завалять ринок пшеницею, то ціна дуже знижиться. Цим знеохочується рільників засівати багато їжі і таким чином можна витворити нестачу. Тому потрібно упорядкувати цю справу, щоб захистити рільників від низької ціни у часі достачі і охороняти країни, які мусять імпортувати харчі, щоб не забракнуло в часі поганого урожаю.

Беручи до уваги те, що сталося від того часу, то пересторога канадійського делегата справді була придатна. Наприклад, небувалий урожай у Сполучених Штатах довів до пропонування, щоб у 1978 р., рільники засівали 20 процентів менше пшениці.

Криза 1972 р.

Дивлячись назад більшости делагатам пригадувався 1972 р.— рік кризи через яку створили Всесвітню Раду Харчів. До того року запаси харчів світу стало збільшувалися. Хоч були деякі відокремлені проблеми, то поганий врожай одної країни можна було винагородити достатнім уражаєм десь інше. У 1972 р., проте, через погану погоду був дуже поганий врожай у Китаї, Радянському Союзі, Південній Азії й околиці Сагалу в Африці. Раптом світові забракнуло 33 мільйони тонн харчів. Ціна пшениці майже потроїлася. Ціна перевозу кораблями також дуже піднеслася вгору. У багатьох країнах люди страшно голодували, і всі страждали через високі ціни. Перший раз можна було бачити критичність світового стану з харчами.

Нарешті криза довела до відкриття Всесвітньої Конференції Харчів, яка відбулася в Римі в листопаді 1974 р., під керівництвом організації Об’єднаних Націй. На конференції ухвалили кілька резолюцій, і Всесвітня Рада Харчів була заснована, щоб допомогти здійснювати наміри резолюції і зменшити всесвітню проблему харчів.

Відтоді, однак, було мало поступу. Було трошки основного поліпшення. Мета допомогти біднішим країнам дістати харчів не була досягнена. Пропонований ріст продукції у бідних країнах не був досягнений. У розв’язанні проблем з недоїданням був малий поступ. Здається, що міжнародні торговельні політики далі діють проти бідніших країн.

Загальна спрямованість на серйозне турбування

Делегатів зустрічала ще одна похмура дійсність. У сорок трьох країнах були великі проблеми. Цих назвали „країни з найбільшою потребою”. Перед Другою Світовою Війною, проте, багато з цих країн продукували так багато харчів, що вони експортували (вивозили) свої надвишки. Навіть до 1950 р., у цих країнах було досить харчів для їхніх потреб. Але тоді стан змінився і їм забракнуло харчів. А чому? Частинно це було через дуже збільшаюче населення. Також, ці країни почали вкладати капітал в індустрію замість сільське господарство, і багато сільськогосподарських робітників почали перебиратися до міст.

Отже, країни, які колись експортували або вивозили харчі почали самі імпортувати або купувати від інших країн. Спочатку не було труднощів. По заможних країнах було багато збіжжя. Часто вони продавали свої надвишки біднішим країнам за низьку ціну або дарували харчі. При кінці 1960-го десятиліття ці вбогі країни мусіли імпортувати від 25 до 30 мільйонів тонн збіжжя. У 1975 р., те число піднеслося до понад 50 мільйонів тонн і до 1985 р. може бути так багато, як 85 або навіть 100 мільйонів тонн! Це витворить дійсну проблему, тому що бідніші країни не зможуть купувати так багато харчів. Крім цього, навіть коли б вони могли купувати, то є сумнівно чи було б досить кораблів перевозити їх.

Дальше ускладнюючи цю проблему є величезна витрата грошей на озброєння, які то гроші могли б вживатися годувати мільйони голодуючих людей у світі. Варта зауважити, що в першій резолюції Всесвітньої Конференції Харчів вимагали, щоб витрачувати менше грошей на зброю. Проте, на цю резолюцію, теж, не звертали великої уваги після 1974 р.

План дії

Після п’яти днів дискусій, Всесвітня Рада Харчів уложила об’ємистий план з 22 пунктів. Деякими засобами старалися підбудувати продукцію харчів по бідніших країнах, так, щоб у майбутності вони мали досить їжі і не купували їх. Інші змагалися з невідкладними проблемами по країнах де люди дуже голодують з наміром давати їм більше регулярної допомоги. Також застановлялися над труднощами недоїдання та нестійкістю торгівлі.

Ще інша рекомендація була створити міжнародний запас збіжжя. Цим розпорядком мали намір забезпечити світові харчів, щоб запобігти катастрофу 1972 р. Це буде заохочувати фермерів сіяти багато збіжжя навіть у часі достачі. Таким чином, можуть робити запаси харчів у часі багатого врожаю, якого можна вживати у часі недостачі.

Усі ці кроки були дуже важні. Делегат з Югославії сказав, що це було „критично важним для Ради дійсно подолати цю проблему”. Про пропонування робити запаси харчів, стаття одної преси сказала: „Те, що станеться з тими від 40 до 50 мільйонами тонн пшениці цього року, буде мати більший вплив на безпечність світового харчового стану від якої-небудь одної події під контролею людини або в силі впливу Всесвітньої Ради Харчів”.

Голодуючі будуть нагодовані

Лише час виявить наслідки цієї конференції. Безліч мільйонів голодуючих людей можуть скористати з неї. Але багато перепон стоять на дорозі. Наприклад, є такі чинники, як можливість поганого врожаю, продовжаюче збільшення в населенні, нездатність деяких національних урядів і повільна ерозія або роз’їдання орної землі, яку можна вживати для сільського господарства. Над такими справами Всесвітня Рада Харчів не має контролі.

Слухаючи знавців на цій конференції, ми знали, що люди, яким делегати старалися помагати навіть не знали про їхні дискусії. Також було ясно, що ці знавці, які тут зібралися або не знали, або не хотіли застановлятися над постійною відповіддю на проблеми, яких вони старалися розв’язувати на цій конференції. Біблія говорить, що це Бог Єгова робить, щоб „зеленина [росла] для праці людини”. І це Він обіцяє дати „хліба голодним”. (Пс. 104:14; 146:7) Цей самий голод над яким Рада застановлялася становить доказ, що незабаром через Своє царство Бог Єгова заснує нову систем, в якій не буде таких проблем, як голод. У той час Бог „відкриває Свою руку, і все, що живе, зичливо годує”.— Пс. 145:16; Мат. 24:3, 7.