Чи О.Н. має розв’язання?

Чи О.Н. може заткати течі?

ФРАНЦІЯ

КИТАЙ

С.Р.С.Р.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

С.Ш.А.

ТЕРОРИЗМ

НАЦІОНАЛІЗМ

СЕБЕЛЮБСТВО

НЕНАВИСТЬ

НАРКОТИКИ

ЗЛОЧИН

ВІЙНА

ДРУКАРСЬКІ помилки є загибель друкарського підприємства. У газетній статті кілька років тому про організацію Об’єднаних Націй, випадково переставили букви „i” і „t” в англійському слові United (укр. Об’єднані”). Отже, замість, щоб сказати United (укр. Об’єднані”) Нації, то сталося, що стаття помилково надрукувала Untied (укр. Розв’язані або Роз’єднані’’) Нації.

Певна річ, щоб насміхатись хтось може казати, що це не була помилка. Хоч організація О.Н. уже існує 30 років, то однак бували часи, коли здавалося, що нації були більш „роз’єднані”— кожна робила, що їй хотілося, стараючись поширювати свої власні справи — замість зв’язуватися або об’єднуватись взаємним зацікавленням та зусиллям.

Похвальні цілі

Цілі організації Об’єднаних Націй справді є похвальні. „Цілі О.Н.” так, як каже її хартія, „є затримати міжнародний мир і безпеку”.

Стаття 55 у хартії каже: „Маючи намір витворити стійкий добробут, який є потрібний для мирного та дружнього споріднення між націями, засновуючись на принципі, щоб шанувати рівне право та самовизначення людей, то О.Н. буде допомагати націям здійснити: а) вищі рівні для життя, досить роботи, економічний і суспільний поступ та розвиток; б) розв’язувати міжнародні економічні, суспільні, охорони здоров’я та споріднені проблеми; і співпрацювати у міжнародній культурі та освіті; і в) всесвітню пошану, і дотримування прав та основних свобід усіх людей незважаючи на їхню расу, стать, мову, чи релігію”.

Це є дуже гарні цілі, але до якої міри вони були здійснені? До якої міри вони можуть здійснити їх? Стаття у журналі Frankfurter Аllgemeine Zeitung з 1965 р., звернула увагу на деякі факти, які ще сьогодні, 14 років пізніше пристосовуються: „20 років історії О.Н. і довгий список примирення та посередництва показує, що О.Н. успішно розв’язували справи, які не включали ,дуже сильних держав’ ”.

Стаття звернула увагу на гарне діло, яке виконують такі органи в організації Об’єднаних Націй на своїх полях, як Світова Організація Здоров’я, Організація Освіти, Науки та Культури Об’єднаних Націй, Дитячий Фонд Об’єднаних Націй та багато інших.

Наприклад, в О.Н. є відділи, що мають справу з вживанням для мирних користей зовнішній простір, атомну енергію, та морське дно. Справи відносно розвитку оточення, індустрії та економії також обговорюють. Організація Об’єднаних Націй має фонд, щоб контролювати зловживання наркотиками. Також дають велику допомогу в часі природного нещастя. Одно дуже чудове досягнення було допомога мільйонам біженців з Бангладеш після війни з Пакістаном.

Комітет, щоб запобігати і контролювати злочин, також досягнув добрі діла. Ця організація влаштувала першу головну міжурядову конференцію у Мексіко Ситі у 1975 р., щоб головно обговорювати жіночі справи.

Основна проблема

Проте, ці гарні успіхи переважно не є основою судити або оцінювати цю організацію. Організація О.Н., продовжує стаття, „мусить призвичаїтися до ідеї, що її успіхи будуть розмірювати політичною тасьмою”.

Проте, вживати політичну тасьму є дуже тяжко. Організація О.Н. не є собі звичайний політичний уряд. Вона є щось інше. Вона не є світовий уряд, вона не була створена, щоб бути таким урядом, хоч Курт Вальдгайм, теперішній загальний секретар признає: „Спочатку боялись, що організація О.Н. буде порушувати народну незалежність та суверенітет”.

Але, як вона може зробити це? Організація О.Н. не має сили вкладати або проводити в життя закони. Її рішення не зобов’язує членів націй. Всі члени є суверенні й їх вважається за рівних. Саме, цей брак дійсної влади, який то стан шанують та приймають усі члени, здається є одна головна вбудована вада О.Н.

Наприклад, крім справ, що включають міжнародний мир та безпечність, то в організації О.Н. нема жодного забезпечення на право вмішуватись у внутрішні справи особистих націй. Але це, безперечно, можна тлумачити в різні способи, що становить міжнародні справи, а що властиво внутрішні справи.

Президент Джимі Картер з Сполучених Штатів Америки дуже строго виступає на користь людських прав і дуже протестував, коли декотрі держави нарушують хартію Об’єднаних Націй і заперечують людям ці права. Інші країни обвинувачують Сполучених Штатів тим, що вони невідповідно втручаються в їхні внутрішні справи. В дійсності, це значить, що кожна нація приймає лише те, що хоче приймати і відкидає те, що вважає за порушення її прав, як суверенної держави. Це є та сама проблема, що зустрічає „Сполучені Штати Європи”, але лише у багато більшому масштабі!

Сильний націоналізм

Цю думку підтримує брошура організації О.Н. відносно її Міжнародного Суду: „Статут цього суду є частиною хартії Організації Об’єднаних Націй, і дає кожному членові автоматичний доступ. Держави, які супроводять цей статут можуть оголосити коли-небудь, що вони признають його примусову владу розв’язувати законні суперечки. Але більшість членів ще не прийняли цієї примусової влади”. [Курсив наш.] Отже, це значить, що це суд без дійсної влади, і ,паперовий тигр’!

Керт Вальдгайм, переглядаючи 30 років історії О.Н., сказав, якщо хочемо розвити якусь застосовну міжнародну систему, то мусимо обмежувати особистий суверенітет. Він сказав, що хоч в деяких ділянках такі обмеження вже були досягнені, то однак на протязі минулих 30 років по цілому світі були „сильні твердження або обстоювання за націоналізмом”.

Через ці „сильні твердження або обстоювання за націоналізмом” з’єднати світ є багато тяжче. Вальдгайм говорив про великий виклик, який О.Н. зустрічає, кажучи: „Підкріпляти ролю нашої організації, щоб підтримувати мир загальною пошаною до рішень її головних органів, можливо є найтрудніша задача за всіх”.

Щоб досягнути таку „загальну пошану” за загальним визнанням не є легко. Н. Й. Паделфорд і Л. М. Ґудріч, в їхній книжці The United Nations in the Balance — Accomplishments and Prospects (Організація Об’єднаних Націй на Вазі — Досягнення і Надії), кажуть про О.Н.: „Від неї вимагають, щоб вона тримала мир де не було миру в серцях людей. . . Організація не може відвернути атомної війни, коли держави є схильні до війни, Вона не може примушувати великі держави, щоб вони виконували її накази або наслідували її пропонування. . . . Вона постачає засіб, щоб державні представники дискутували і обмірковували разом, якщо хочуть. Вона може пропонувати досяжні запобіжні кроки дипломації, примирення, і тримання миру, допомагаючи залагодити незгоди, і тримати міжнародний мир та безпечність. Але держави мусять бути готові приймати та користуватись цим засобом, іначе їхні зусилля будуть безкорисні”. [Курсив наш.]

Тут маємо утруднення справи. Щоб досягнути єдність, то всі мусять мати бажання співпрацювати на взаємне добро. Це бажання мусить походити від серця, а не лише від розуму. Коротко сказати, любов є ключ до з’єднання світу.

Але націоналізм, найбільша проблема, що стоїть на перепоні до світової єдности, не є виявою любови. Замість любити, то він ставить наголос на особисті, самолюбні справи якоїсь одної держави, замість шукати загального добробуту всіх націй.

Правдива любов вимагає, щоб ми розширяли наше зацікавлення, включати людей, не лише людей нашої власної нації, але людей цілого світу. Це вимагає міжнародного думання.

Але любов не може бути примушена законодавством. Як, же, тоді її можна розвити? Чи є якийсь доказ, що держави, ті, що задумуються про „Сполучені Штати Європи”, або 150 членів О.Н., погоджуються з тим, що любов є цей ключ і чи вони вживають його розімкнути двері, щоб нарешті досягнути світову єдність?