Від „святого скарабея” до професійного удобрювача

Від кореспондента Південної Африки

ВСЮДИ є мільйони різноманітних жуків. Але яка комаха має більш цікаву і дивну історію від скарабея, або жука-гнойовника?

У стародавньому Єгипті, це створіння лазило у дуже добірній частині суспільства, і по-латинському називається Scarabaeus sacer або „святий скарабей”. В єгитянів, він був символом відродження і вічного життя. Його гнойова куля була порівнювана до сонця. Ріжки або гострі пухлини на зовні тіла, кажуть представляли проміння від бога сонця, а 30 частинок його тіла означають 30 днів у місяці. Отже, єгиптяни вірили, що скарабей був святим для бога сонця. Декотрих комах знайшли навіть муміфікованих. У Британському музеї є величезна подоба скарабея вирізблена з граніту, який можливо походить від Геліополісу.

Скарабея також часто представляють у стародавніх єгипетських картинах та скульптурах і дуже часто у формі печаток та брошок. Багато з них мають написи королівських імен і дати стародавніх єгипетських династій.

Незвичайна дієта

Родина Scarabaeidae або гнойового жука, кажуть є вельми велика, маючи в собі понад 20.000 родів і їх знаходять в більшости частинах світу. Так як назва „жук-гнойовик” показує, то його головний харч є гній. В Південній Африці він харчується гноєм худоби, овець, коней та інших тварин. Так як каже стародавнє прислів’я: „У кожного свій смак!”

У жука голова подібна до черпака, з ротом та рилом при долі. Його паща тверда і рогова, а щупальці з кончиками у формі весла або віяла, маючи три або більше плоских суглобів, складені один на другий. Коли вишукує харч, то жук розтягає свої щупальці, щоб ними рознюхувати вітрець і вирішити з котрої сторони запах приходить. Тоді квапливим ходом він рушає до роботи.

Тулуб жука є добре пристосований до своєї незвичайної роботи. Він є короткий і круглявий вкритий коротенькими схожими на шкіру крильми. В нього є шість ніг, передні короткі і дуже сильні до риття, середні довші й міцні, а задні трохи вигнуті — цими ніжками він бере кулю гною.

Знайшовши свіжий гній, жук починає працювати. Він працює завзято і скоро. Швидко він робить кулю, спочатку розміром маленької кульки, збільшуючи її приблизно до розміру яблука, так як роблять декотрі роди, а тоді своїми задніми ніжками закачує її в м’яку землю. Тоді він риє яму і в неї ховає гній в запас на харч. Тому що такі виділення можуть поширювати хворобу та шкідливі паразити, а також приваблювати мухи, то наш скромний друг виконує дуже цінну роботу, очищаючи землю. Також, жуки не споживають багато свого харчу і таким чином удобрюють землю. Отже, наш маленький друг стається „професійним удобрювачем”. Рільники люблять його!

В Австралії місцеві роди жуків-гнойовиків потребували допомоги. До приходу європейських поселенців, які привезли зі собою худобу і вівці, то ці жуки-гнойовики кормились гноєм кенгуру. Ці жуки не могли справлятись з гноєм мільйонів штук худоби. Отже, різні роди жуків-гнойовиків були імпортовані з Південної Африки і ці допомогли очищати мільйони тонн коров’ячого гною в Австралії.

Хоч тепер жука-гнойовика вже більше не з’єднують з „добірними у суспільстві”, з „богами” або королівською гідністю, то він далі продовжує свою практичну і дуже корисну професію, для якої він був створений.