Погляд Біблії
Яким цілковитим провідником є знання?
ЗНАННЯ є потрібним для людини, щоб робити мудрі рішення у житті. З другого боку, брак знання може довести до марнування часу, енергії й майна. Це є правда навіть відносно малих задач. Наприклад, мудрий цар Соломон сказав: „Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість [заснована на знанню] зарадить йому”.— Еккл. 10:10.
Проте, саме в собі, знання в деяких справах, не завжди постачає безпечний провід. Потрібно чогось додаткового. Особливо це так у справах людського споріднення. Лише поводитись у гармонії з тим, що знаємо є правда, може довести до серйозних проблем.
Християнський апостол Павло пояснив цю справу в своїм листі до Коринтян. Обговорюючи справу про „ідольські жертви”, він написав: „Ми знаємо, що всі маємо знання. Знання ж надимає, любов же будує! Коли хто думає, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно”.— 1 Кор. 8:1, 2.
Християни в Коринті знали, що був тільки один Бог, Єгова, і один Господь, Ісус Христос. Вони знали, що різні боги та пани, яких народи обожали були неіснуючі. Ідоли були тільки безсильними предметами з дерева, каміння, або металу. Засновуючись на такому знанню, декотрі члени в християнському зборі могли прийти до висновку, що споживати харч, який раніше був пожертвований ідолам, було шкідливим. І ці віруючі не помилялись у такому висновку, що такий харч не був інакший від якого-небудь іншого. Безжиттєві та безсильні ідоли не змінюють його, і не можуть користуватись ним.
Але чи ж це знання про неістотність ідолів було безпечним провідником вирішувати, чи це правильно споживати їжу, яка була жертвована ідолам? Ні. А чому ні? Апостол пояснює: „Та не всі таке мають знання, бо деякі мають призвичаєння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву,— і їхнє сумління, бувше недуже, споганюється”.— 1 Кор. 8:7.
Бувши колишніми ідолопоклонниками, то декотрі християни в Коринті ще не позбулись релігійного почуття, якого мали, як колись споживали ідольську жертву. Вони відчували, що споживати такий харч не було правильно, і під такими обставинами те, що Павло говорив було б правдою. Через їхнє слабе сумління вони не вважали ідольську жертву звичайною поживою. Біблія каже: „А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх”.— Рим. 14:23.
Коли б такі віруючі бачили якогось християнина споживаючого їжу, яка була ідольською жертвою, то це дуже турбувало б їх. Вони могли б зробити висновок, що цей християнин дійсно поклоняється ідолові. Через це вони могли б спотикнутись, думаючи, що це був серйозний злочин, якого вчинив один з їхніх братів. Або, вони можуть відважитись споживати м’ясо пожертвоване ідолам і попастись у пастку поважати ідола, так як робили за часу свого ідолопоклонства.
Отже, християнин, який поводився в гармонії з своїм знанням правди про ідоли і про ідольські жертви, буде відповідальним за те, що духовно зруйнував свого брата. Поставивши наголос на цю точку, апостол Павло писав: „Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим! Коли бо хто бачить тебе, маючого знання, як ти в ідольській божниці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе, не буде спонукане їсти ідольські жертви? І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер”.— 1 Кор. 8:9—11.
Особа, яка не бере до уваги слабе сумління інших християнів, в дійсності є гордою своїм знанням. Вона зневажає інших відчуваючи, що вони є занадто сумлінні і не визнає, що для тих, хто має слабе сумління деякі вчинки можуть бути духовно шкідливі. Отже, в такому відношенні саме його знання не стається безпечним провідником, бо воно ігнорує, що своїми неправильними діями воно може пошкодити іншим. Знання стається точним провідником тільки тоді, коли любов провадить його пристосування. Коли нема любови, то посідач знання викликає в інших почуття маловажности і сорому. Його друзі не заохочуються цим. Проте, коли любов спонукує вживання такого знання на користь добробуту інших, то отримуючі такої допомоги зміцняються.
Коли особа тільки думає, що має знання про щось і через це ставить себе вищою від інших, то дійсно не знає справи так, як їй слід знати її. (1 Кор. 8:2) Така особа загубила основного наміру здорового знання, тобто, щоб вживати його збільшувати добробут та щастя інших людей. Крім цього, чим більше особа знає то тим більше усвідомлює, що є ще багато того, що вона не знає. Вона тепер стає свідомою щодо своїх власних обмежень і не буде догматичним та нерозсудливим у своїх поглядах.
Щоб знання послужило корисній цілі, то воно мусить споріднюватись з любов’ю до Бога. Апостол Павло писав: „Коли ж любить хто Бога, той пізнаний Ним”. (1 Кор. 8:3) Ясний доказ чиєїсь любови до Бога мусить відбиватись у відношенні та вчинках до своїх співвіруючих. Апостол Іван ось як висловив цю думку: „Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів”. (1 Ів. 3:15, 16) „Любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов”.— 1 Ів. 4:7, 8.
Отже, саме в собі, знання не є точним провідником вирішувати, що є правильне в даному стані. Якийсь шлях може бути правильним для нас. Проте, коли бачимо, що цей шлях може пошкодити сумлінню слабих спостерігачів, то певно ми будемо стримуватися від намагання, щоб інші йшли ним. Отже, всі ми, далі ,шукаймо користей, не для себе, але для інших’, і таким чином уживаймо наше знання, щоб зміцняти їх.— 1 Кор. 10:24.