Її зір тьмяний, але її віра блискуча

У КЕРОЛ ДАЙВЕРС був слабкий зір, але веселий настрій. Через діабет (цукрова хвороба) вона загубила праве око в 1976 р., і тільки трохи бачить на ліве. „Я можу згубити свій зір коли-небудь”, вона признається, „але не дозволяю собі думати про таку можливість”.

Керол страждала на діабет ще від 11-го року свого віку. Вона тепер є в п’ятому десятку років і вже виховала двох синів, незважаючи на її фізичні проблеми. „Коли я довідалась про мій діабет, то думала, що так, як кір, він з часом промине. Лікар дав мені книжку про цю хворобу. Я прочитала книжку і шпурнула її до стіни. Мій діабет ніколи не промине. Все це здавалось дуже несправедливе. Я була дуже пригнічена моєю майбутністю.

„Всі знають, що діабетики мають проблеми з кров’яним цукром (рівень цукру в крові)”, пояснює Керол. „Але менше знаним є те, що діабет, котрий починається в юному віці так, як у мене, часто доводить до безліч і огидних тілесних проблем. Сліпота є одна з цих проблем, яку спричиняють дуже маленькі кровосудини у ретині (внутрішня оболонка задньої частини ока) діабетиків, і тоді розривається наповнюючи око кров’ю. У діабетиків є дуже поганий кровообіг, і вони можуть згубити руку або ногу через гангрену (змертвіння). Вони можуть розвити ниркові проблеми, артеріосклерозу (звапнення артерій з погрубшанням їхніх стін), і особливо тяжкі муки породілля. І цьому спискові немає кінця”.

Правда, що все це звучить дуже пригнічаючим, чи не так? Але для мільйонів людей діабет стався похмурою щоденною дійсністю. „Ви могли б збожеволіти, коли б тільки думали про те, що відбувається у вашому тілі, чекаючи на наступну кровотечу ретини або сітківки”. Яке ж є розв’язання для цієї проблеми? „Коли можливо, то старайтесь бачити гумор у цьому становищі”, радить Керол, „і не думайте про негативні речі, які знеохочують”.

Гумор у цьому становищі? „Певно”, відповідає Керол весело, „так, як коли я старалась набирати номер на принцеса-телефоні моєї товаришки. Тільки телефон доказався бути її посуд для масла.

„Фактично”, додає Керол, „через сміх і веселий настрій, ви не будете занадто жаліти себе. Непотрібна річ хворому є жаль до самого себе”.

Подібна гарна порада знаходиться в Біблії, книга, якої практичну пораду про життя люди часто не оцінюють. Наприклад: „Серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості”.— Прип. 17:22.

Іншими словами, „веселе серце — це чудовий лік” (Jerusalem Bible), „але зламаний дух робить людину хвору”. (The Living Bible) Керол Дайверс не завжди оцінювала цю добру пораду. Що змінило її погляд?

„Ще у 1962 р.”, вона каже, „я була молодожоною з двома маленькими хлопчиками, коли старша пані відвідала наш дім і запропонувала мені передплату на журнал Вартова Башта. Я не дуже цікавилась тими журналами, але взяла передплату через те, що ця пані пригадала мені моїх двох тіток, котрі були Свідками Єгови. Я завжди схвалювала моїх тіток, хоч не розуміла, що вони дійсно вірили.

„Як наслідок цього, я почала навчатись те, що Біблія говорить про людське страждання, і зрозуміла, що в цьому був здоровий сенс. Я тішилась, коли навчилась, що Біблія не вчить, що Бог бажає нам страждання. Дійсно, коли б люди спочатку були послухали Бога, то сьогодні не було б ні діабету, ні жодних інших страждань.

„Читання про досвіди Йова допомогло мені не жалувати себе. В історії про Йова, Сатана твердить, що яка-небудь людина, котра багато постраждає з часом обернеться проти Бога. Я постановила, щоб Сатана не висміював мене”.

Біблійне знання допомогло Керол уникати жалувати себе ще в інший спосіб. „Коли ви страждаєте від хронічної хвороби”, вона каже, „то це дуже легко думати ,чому це я’? Чому ж інші люди не страждають так, як я? Але Біблія показує, що дійсно всі люди є в такому самому становищі, як я. Ми всі вмираємо. Декотрі з нас вмирають скоріше від інших. Знаючи це спонукує мене допомагати людям розвивати таку надію на майбутність, яку я маю, замість нудитись і бажати, щоб не хворіти на діабет”.

Яку надію Керол має на майбутнє? „Я колись цілком виздоровію”, вона відповідає з упевненістю. „Я знову буду бачити, вже ніколи небуду мусіти впорскувати інсуліни (гормон необхідний для метаболізму цукру) і дійсно буду почуватись здоровою цілий день, кожного дня”.

Звичайно, сучасна медицина не може вилікувати Керол з діабету, ні заступити її сліпе око. Але вона не покладається на медицину, щоб вона зцілила її. „Коли б Ісус був на землі сьогодні, то Він вздоровив би мене”, вона каже. „Він зціляв людей ще більш сліпих від мене. А чому Він робив це? Щоб цим показати, як люди будуть зцілені під Божим царством”.

Керол дуже глибоко вірить у те царство. „Ви чули, як люди моляться ,Нехай прийде царство Твоє’? Повірте ж мені, те царство прийде. Я сподіваюсь, що воно прийде на відповідь до тих молитов. Ісус дав пророцтво, щоб показати, коли те Царство наближиться, і воно читається так, як ваша газета. Ви можете самі прочитати це в Матвія розділі 24, Луки розділі 21 і в 13-му розділі Марка”.

Керолова на-Біблії-заснована віра дала їй щось більшого від надії на майбутнє. Вона допомогла їй тепер уникати проблеми з здоров’ям. Як це?

„Біблія вчить, що життя є святим у Бога Єгови”, вона каже. „Як я студіювала Біблію, то почала розуміти, що маю обов’язок краще доглядати себе. Як Єгова може вірити мені, що я бажала вічного життя, коли не буду триматись дієти або буду занедбувати теперішнє здоров’я?

„Звичайно доглядати себе вимагає самоконтролю, але Біблія допомагає людині розвивати ту рису. Крім цього, для діабетика, самоконтроль є справа життя або смерті”.

А чому це? „Коли тіло напружується то звільняє збережений цукор від печінки. Отже, коли діабетик розхвилюється, то це є таке саме як би споживав цільком непотрібні для діабетика кубки цукру! Я завжди була хвилюючою особою, але навчилась тримати язик за зубами й не розпочинати сварок. Я мусіла навчитись бути миротворцем. Зробити це забрало багато років, але тепер різні обставини не турбують мене так, як колись.

„Біблія каже, що мир Божий буде стерегти ваше серце й розумові сили”, усміхається Керол, „але вона також стереже рівень цукру в моїй крові!”

Чи ж Керол Дайверс ніколи не пригнічується? „Певно, що пригнічуюся”, вона відповідає щиро, „але пригнічення нічого не розв’язує. На протязі років я навчилась, що коли пригнічуюсь, тоді найкраще є зацікавитись іншими людьми й не думати про себе.

„Я почала сліпнути в 1970 р., і це дуже пригнічувало мене. Але в тому самому разі здавалось, що мені траплялось більше нагод допомагати людям навчатись більше про Біблію. Знаєте, коли я більше займалась навчанням людей про Біблію, то це доказалось бути моїм найкращим лікуванням. Відколи я почала сліпнути, то студіювала з 11-ма особами, котрі дійсно зрозуміли звістку й тепер вже інших навчають”.

Як її зір гіршав, то Керол ставалась більш активною в роботі навчанні людей Біблії. „Обидва мої сини вже служать у центрі Товариства Вартової Башти”, вона говорить пишаючись. „Це значить, що в мене тепер є більше часу, як колись. Отже минулого вересня я почала служити, як регулярна піонерка, а це значить, що відкладаю більшість мого часу, щоб відвідувати людей й ділитись з ними правдою з Біблії. Це є річ, яку я вже давно тому бажала виконувати.

„Я не є надлюдиною”, признається Керол. „Я ніколи не могла жити без допомоги від моєї родини й друзів у зборі. Я завжди була незалежною особою й коли почала тратити зір, то це було дуже трудно признати, що без різниці, чи я любила це чи ні, то таки була калікою. Я ніколи не думала про себе в цей спосіб. Просити допомоги не було легко, але я навчилась, що можу звертатись за допомогою, від інших людей, а також від Бога Єгови. Єгова постачає людей й також допомогу. Це було чудовим уроком для мене”.

„Я знайшла, що пригнічувалась, коли думала про ті речі, яких колись виконувала, але тепер уже не могла. Відповідь до проблеми є ясна. Я змушую себе думати про те, що я можу робити й тоді стараюсь віднаходити новий або кращий спосіб, щоб виконувати це.

„Наприклад, одного літа я знеохотилась через те, що мусіла довгий час залишатись вдома. Я відкрила малу ,школу Царства’ для дітей в зборі, один день у тижні в моєму домі. Це підбадьорювало мене, оскільки я люблю дітей, а діти люблять школу. Ми ставимо різні біблійні сцени, ігри, заучували біблійні вірші на пам’ять. Одного разу ми навіть старались збудувати Ноєвого ковчега з маленьких патичків!

„Часами моє друге око почало кровоточити й я цілком осліпла на кілька днів а навіть тижнів. У такому часі молитва є дуже важлива. Також чудові є стрічки біблійних книг, яких виробляє Товариство Вартової Башти, а теж корисним є телефон. Навіть коли я не можу виходити з дому, то таки можу телефонувати до людей. Коли здорово подумаю, то завжди пригадую собі когось у гіршому становищі від мене, і котрі оцінювали б телефонний виклик”.

Ніхто не любить страждати, навіть Керол Дайверс, яка вже більше страждала від більшості людей. Хоч ми не вибираємо страждати, то можемо вибирати як будемо відноситись до нього. Чи ми будемо огірчуватись, винуватити Бога й завжди думати про те, що могло б бути? Або, чи ми будемо користатись нашою нагодою покладатись на Бога за Його допомогою, і приближуватись до Нього?

Керол ось що каже про це: „Я не знаю, що зі мною завтра станеться — чого більше я ще буду змушена переживати,— але я знаю, що все, що Єгова дозволить, то воно буде добре. Я знаю, що Він дасть мені потрібної сили. Він завжди зміцнював мене”.