Рекорд опозиції до біблійної освіти
1179 р. Папа Олександр III заборонив уолденесам проповідувати, в якому то проповідуванні вони користувались перекладом частин Біблії в рідній мові.
1184 р. На Соборі Верона, Італія, папа Луцій III за допомогою святого римського імератора Фрідріха 1-го Барбаросси видав наказ, щоб відлучити від церкви й передати цивільним властям на покарання (звичайно спалення) всіх Біблію-люблячих „єретиків”, які продовжували проповідувати, а навіть тих які думали всупереч католицької догми.
1199 р. Папа Інокентій III осудив переклад Псалмів, євангелія й Павлові послання на французьку мову, і заборонив зібрання, які відбувались у єпархії Метц, Франції, для „докірливої цілі”, щоб студіювати Писання. Ці цистеріанські монахи спалювали всі знайдені переклади Біблії в рідній мові.
1211 р. За наказом папи Інокентія III єпіскоп Бертрам з Метц організував похід проти всіх читачів Біблії в рідній мові, і коли знайшли які Біблії, то належно спалювали їх.
1215 р. Четвертий Латеранський Собор відбувся, і перших три канони (церковні закони) скерували проти єретиків, які відважувались „брати на себе відповідальність проповідувати”. Dictionnaire de Théologie Catholique (Словник Католицької Теології) визнає, що цим заходом виступали головно проти Уолданісів, які проповідували з Біблії в рідній мові.
1229 р. У 14-му каноні Собору Тулусу, Франція, кажеться: „Ми забороняємо мирянству посідати яку-небудь книгу Старого або Нового Заповіту, крім Псалтиря, і тих частин того Псалтиря, які знаходяться в Требнику, або Годинах Блаженної Діви; і ми мусимо строго забороняти переклади навіть цих творів на рідний язик”.
1246 р. 36-ий канон Собору з Без’єрс, Франція, ставить умовою: „Ви подбаєте, щоб усі справедливі й законні способи були вжиті, щоб миряни не мали теологічних книг, навіть у латинській мові, а священики, щоб не мали їх на рідному язику”.
1559 р. „(Папа) Павло IV вніс цілу серію латинських Біблій до Biblia prohibita (заборонені книги); він додав, що не можна друкувати жодної Біблії в рідній мові, або мати її без дозволу Папського Престолу. Це було таке саме як би забороняти читання Біблії в будь-якій загальній мові”. Dictionnaire de Théologie Catholique, (Словник Католицької Теології) Том 15, Шпальта 2738.
1564 р. У четвертій постанові Індексу (заборонених книг) через папу Павла Пія IV кажеться: „Досвід показує, що коли дозволимо неперебірливо читання Біблії в рідній мові, то через необачність людини, з цього може вийти більше шкоди як добра”.
1590 р. Папа Секстус V домагався, що ніхто не міг читати Біблію в загальній мові без „спеціального дозволу від Папської Єпархії”.
1664 р. Папа Олександр VII заніс до списку заборонених книг усі Біблії в рідній мові.
1836 р. Папа Григорій XVI оголосив пересторогу всім католикам, що четверта постанова Індексу виданого Пієм IV-им у 1664 р., ще була в силі.
1897 р. В його папській конституції Officiorum папа Лев XIII нав’язав слідуючі заборони на вживання Біблії в загальній мові: „Усі рідномовні версії, навіть ті яких католики видають: є цілком заборонені, хіба вони були схвалені Папською Єпархією або редагувані під наглядом єпіскопів, з тлумачними нотатками вибраними з писань отців церкви або вчених католицьких письменників. . . . Усі версії Святих Книг через якого-небудь некатолицького письменника в будь-якій загальній мові заборонено, а головно Біблії друковані біблійними товариствами, яких на кількох оказіях папа римський осудив”.
1955 р. Підсумовуючи причини через які Католицька Церква противиться біблійній освіті, французький католицький автор Даниїл-Ропс писав, з належним „Nihil Obstat” і „схваленням церковних властей”: „Віддаючи книзі [Біблії] її верховну владу й славу, Лютер, а також інші реформатори’ вчинили неспокутувану помилку через те, що відокремили її від традиції, яка зберігала її текст і яка дуже збільшувала її розуміння. Коли вона стала єдиним джерелом віри, і духовного життя для людини, то Біблія дала змогу для життя без Церкви. . . Католицька Церква протидіяла через охоронні заходи Собору Тридентського (1545—1563 р.) який, між іншим, заборонив вірним читати Версію Святого Писання в загальних мовах, хіба ці Писання були схвалені Церквою й вміщали коментар у гармонії з католицькою традицією. . . . Це стало звичайним чути як люди повторюють, що ,католикові не слід читати Біблію’ ”.— Qu’est-ce que la Bible? (Що це є Біблія?)