Всесвітня Рада Церков — чи вона може з’єднати світ?

МАЙЖЕ тисяча делегатів збираються на дворі університету Британської Колумбії у Ванкувері, Канаді, в липні 1983 р. Вони з’їхались з різних країн світу, представляючи близько 300 протестантських, правовірних та коптських релігій, які, по черзі, містять у собі 400 мільйонів людей. Також між присутніми, хоч не членами ВРЦ, були представники Римсько-католицизму, Ісламу, Іудаїзму й індіанців Північної Америки.

Протягом 18 днів яскравоодягнені делегати збирались разом, дебатували над справами від ядерного розброєння до дитячих формул, складали й виправляли політику, виступали промовами та слухали їх, і, між промовами дивились на драми, танцювання та музичні вистави. Здогадно, піднесена тема конвенції: „Ісус Христос — життя світу” зв’язувала ці різноманітні події.

На цьому зібранні були великі надії. Редакторська стаття в Ванкуверському Сон описує збір і каже, що він відбувся „в критичний період релігійної історії”. У газеті було пояснено: „Ще ніколи в історії не було таких можливостей на цілковите знищення людства, і ще ніколи так багато людей не були в страху такого знищення”. Присутні вірили, що церкви можуть відвернути таку катастрофу. По суті, промовець для ВРЦ раніше був сказав дописувачам, що „обговорення ядерного розброєння й церковної стратегії, щоб здійснити всесвітній мир” будуть „головні теми цієї конвенції”.— Курсив наш.

Згоди й незгоди

Проте, незабаром безсилля ВРЦ як захисник миру стало всім відоме. Делегати не могли погодитись над тим, що повинно становити головну тему конвенції. Тема „Ісус Христос — життя світу” зникла у жарі жовчності політичного дебатування. Представники країн так званого Третього Світу вірили, що на конвенції слід звернути увагу, не на ядерне розброєння, але на питання людських прав. Тому то складачі остаточної резолюції на конвенції мусили хитро признати однакову важливість обох цих питань.

Причиною ще більшого розколу було те, що Глоб енд мейл назвав „схильність [ВРЦ] осуджувати вчинки Західних країн... тоді як ледве оголошували догану країн Східного блоку”. Декотрі вірили, що ВРЦ дуже осуджувала втягнення США в Латинську Америку. З другого боку дехто казав, що ВРЦ дивно „ніжно” ставилась до втягнення Радянського Союзу в Афганістан. Загальний секретар ВРЦ Філіп Поттер, каже що говорити проти Радянського Союзу може піддати споріднення ВРЦ з Радянським Союзом під небезпеку, яке то споріднення досі приймало російську Ортодоксальну Церкву в членство ВРЦ. Редакторська стаття у Ванкувер Провінс назвала цю політику бути „розділеною моральністю”.

„Серйозна перепона”

Це не тільки політика роз’єднувала делегати. ,Жінки не будуть чекати ще сотню років на справедливість’, перестерігала Джіна Скус, віце-посередниця Центрального Комітету Ради. Вона мала на думці гаряче питання відносно висвячення жінок, і казала що дуже багато жінок покинуть церкву якщо церква не буде визнавати їх. Але це стає колючою проблемою для ВРЦ, тому що ортодоксальні, Римсько-Католицька й Англіканська церкви, як також декотрі євангельські групи, дуже вперто — якщо незмінно — противляться цій ідеї висвячувати жінок. Цей спір, згідно з архієпископом Кентербері, Робертом Ронсієм, є „серйозною перепоною на дорозі до церковної єдності”.

З другого боку, дехто побоюється, що домагання „єдності” доведе до компромісу доктрин. Зауважуючи напрям до „універсальності” в декотрих дискусіях, декотрі делегати журились, що викреслять Ісуса Христа, як „єдиного Спасителя”. По суті, один журналіст запитав „як же засідателям примирити розмову про релігійний союз з Ісусовими словами, що Він є дорогою, правдою та життям”.

Церкви проти війни?

Все ж таки делегати погодились на пропонування взаємного та довідного замороження ядерної зброї. Рада навіть заохочувала „член-церков підтримувати тих, які сумлінно виступають проти війни або приготовлення до війни й ,вишукувати можливі ненасильні способи протестувати’ включаючи ,цивільну непокору’ ”. Тут здається була разюча зміна погляду, тому що церкви самі, в словах начальника ВРЦ Дерка Молдера, мають „історію війни і геноциду”. Дійсно, він додав, що „релігія ще досі підбурює всі конфлікти в світі”. Отже, цікаво знати до якої міри церкви будуть додержувати деклярацію ВРЦ, зокрема під час війни.

Цікаво, це змінення погляду ВРЦ у справах війни дійсно може пошкодити Раді тому, що поставить вигідне споріднення, яким релігія втішалась з світськими урядами, під небезпеку. Редакторська стаття в Ванкувер Сон сказала: „Ця нова церковна діяльність доводить до конфронтації, якої сучасні суспільства старались уникати: [конфронтації] між церквою а державою”.

З’єднані релігійно?

Отже, стало відомо, що політичні й світські спори панують над ВРЦ і роз’єднують організацію. Але що сказати про Ліма згоду, яка довела до спочатку згаданого вселенського спілкування? Згідно з канадською пресою, один католицький історик каже, що ця згода є „ ,найважливішою’ в прогресі до християнського возз’єднання”. Рунсі, архієпископ Кентерберія й голова спілкування, також сказав що це вказувало „на цілковиту християнську єдність”.

Але чи ж так дійсно сталось? Правда, автори Лімської Літургії були протестантські, правовірні, англіканські й римсько-католицькі теологи. Однак, коли цю нову літургію перший раз застосовано в Ванкувері, то римсько-католицькі, східні та правовірні делегати відмовились брати участь у ній. Чому? Тому що їхня церква забороняє їм приймати причастя хіба від їхніх власних священиків. Ліма Згода зовсім не має успіху розв’язати інші спори, які розділюють церкви, як-от віра в апостольську послідовність і непрогрішимість папи.

Отже, тоді як видовище делегатів, молячихся і співаючих разом, трохи короткочасно зворушило хвилювання, то в дійсності провалля, яке розділювало так зване Християнство ще від часу Реформації, маячить загрозливо так як завжди. І як сказав один журналіст: „Якщо церкви завжди знаходять якусь причину воювати між собою, то чи ж їм можна довіряти, що вони пояснять, навіть віднайдуть правдиве споріднення між людиною а Богом?”

Тому то збір у Ванкувері можна внести до списку людських невдач. Стараючись працювати через політичні лади, церкви знаходяться заплямовані тією самою тінню зіпсованості та розділення, які довели світ до края загибелі. Біблія показує, що згодом, урядам уже набридне втручання релігії і вони візьмуть вражаючий крок, щоб назавжди загнуздати їхній вплив.— Об’явлення 17.

Нездатність церков здобути єдність також відбивається в їхніх зусиллях прискорити поширювання євангелізму кругом світу. Наступна стаття говорить про це.

[Вставка на сторінці 6]

„Якщо церкви завжди знаходять якусь причину воювати між собою, то чи ж їм можна довіряти, що вони пояснять, навіть віднайдуть правдиве споріднення між людиною а Богом?” — Журнал Провінс, Ванкувер, Б.К., 28-го липня 1983 р.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Присвячення жінок — роздільне питання