Світова Рада Церков — розділений дім

БАГАТО століть релігії так званого Християнства були вже розділені. Це не є нічого нового. Але сьогодні розділення так званого Християнства досягло найвищої точки. Більше релігій претендують бути християнські.

Хоч вони заявляють, що є християнські й поклоняються Тому самому Богові, то в них є різні доктрини, практики і політичні переконання. Навіть у тій самій церкві часто знаходимо великий расовий та національний розкол, як і розділення, що походить від фінансових та суспільних перепон.

Наслідки такого розділення були великі суперництва під час війни; члени тієї самої релігії, і інші також, усі заявляючи наслідувати “Князя Миру”, вбивали один одного.

Зусилля з’єднатися

Такі явні суперництва відвернули багатьох людей від церков — а навіть від Бога. Отже різними способами вже старалися загоїти такі розділення. Одно таке зусилля було засновання Світової Ради Церков.

Ця Рада була заснована в Амстердамі, Нідерландах, у 1948 р., з центром у Женеві, Швейцарії. Сьогодні цю Раду складають 286 більших церковних організацій, враховуючи Протестантську, Англіканську, Східну Православну і стародавню Католицьку. Ці репрезентують приблизно 400 до 500 мільйонів осіб.

При кінці 1975 р. Рада відбула свій п’ятий загальний збір. Перший раз це було в Африці — Нейробі, Кенія. Церковні члени були репрезентовані 747 голосуючими делегатами. Інші релігії, включаючи жидівську, індуську, буддистську, мусульманську і римо-католицьку, вислали спостерігачів. Папа Павло 6-ий вислав привітуюче послання.

Тема збору була “Ісус Христос визволяє і єднає”. Д-р Пилип Поттер, загальний секретар Ради, промовляв про “шукання церковної єдности”.

Глибокі розколи

З самого початку було ясно що існуючі глибокі розколи було неможливо залагодити. Одна незгода була над зміненою будовою збору.

На попередніх зборах делегати з церков Західної Європи та Північної Америки панували над справами збору. Але в Нейробі церкви, які представляли Азію, Африку, Латинську Америку, Острови Тихого Океану і країни Східної Європи під Радянським Союзом, мали більшу голосуючу силу.

З 747 делегатів, що приїхали на цей релігійний збір, 439 були з “Третього Світу” (розвиваючихся) країн і комуністичних держав. Разом ці складали майже 60 процентів усіх делегатів.

Цю змінену будову можна було ясно бачити з багатьох спірних питань, які розділювали Нараду. Переважно, церкви Західної Європи і Північної Америки підтримували Західні політичні, суспільні та економічні політики. Церкви з Третього Світу і комуністичних країн розвивали протилежні погляди.

Цю незгоду можна було бачити коли африканський делегат обвинувачував Раду: “Я відчуваю змову придушити цей збір і догодити північно-американцям і європейцям, бо то там є гроші”. Одначе, тому що з цих нових країн було більше представників, то так не сталося.

Інший приклад напруги між Сходом, а Заходом зауважив журнал Newsweek. Він сказав, що лібійський член церкви “пропонував найбільш суперницьку вимогу — п’ятирічну відстрочку, щоб не висилати білих місіонерів до Африки”. Ворожість деяких членів африканської церкви проти європейських та американських було легко бачити.

Розділені над ‘боротьбою визволення’

Одна гірка та розділююча справа мала до діла з ‘рухами визволення’. Тон цієї справи був заснований на початку збору в головній промові. Цю промову дав д-р Роберт Браун, професор теології з Каліфорнія Університету.

Хоч він походив із Західної країни, то Браун показав, що “поняття про Ісуса Христа, як визволителя людства дуже мало потішає тих, які були гноблені такими гнобителями, як ‘Білі’, які, як раса завжди поборювали, гнобили і використовували дуже багато інших темних рас світу”.

Його вислови дуже лютили членів Західних церков. Але, коли інші промовці представляли свої погляди, то було ясно, що більшість членів Ради похвалювали дальше ‘визволення від Західного імперіалізму’. Цю тему прийняли на останньому зборі в Уппсала, Швеції, 1968 р.

Відносно цієї справи, редакторська стаття в журналі Seattle Times сказала: “У таких змінюючих обставинах, людей з нерозвитих країн треба вислухати. Вони попросто говорили до делегатів із розвинених країн. Те, що вони казали може містити насіння нових дебатів, зустрічі і суперечки”. Стаття зауважує “глибоке почуття нерозвиненого світу відносно того факту, що розвинений світ, Сполучені Штати та інші, обграбовували їхні природні багатства”.

Отже, ніхто не дивувався, коли спеціальний комітет виніс пропозицію Раді “прискорити допомогу партизанським групам навколо світу, а особливо південній Африці”. Така підтримка була ухвалена ще в Уппсала, коли Рада заснувала “програму побороти расизм (расову вищисть)”. Під цією програмою гроші були вислані різним партизанським рухам.

Журнал Християнство Сьогодні (в анг. мові), в його числі з 2-го січня, 1976 р., признав, що вже з такого фонду видавали гроші. І він також рапортував, що збір був поборов “пропоновання обмежувати допомогу від Програми Поборювати Расизм небуйним групам”.

Проте, те саме видавництво зауважує, що “Марксістський уряд” у Мозамбік був один із урядів, якому “Рада помогла набути сили”. Однак, цей новий уряд, каже видання, “дуже суворо виступав проти церков, а особливо проти іноземних місіонерів”. Через це, деякі Західні делегати бачили, що підтримувати такі визвольні рухи було протипродуктивне.

Пресвітерянський священик Ґордон Ґрей з Ірландії звернув Раді увагу на трагічні наслідки такого розділення між церквами. Він сказав: “З Ірландії ми проголошували світові Ісуса Христа, який поневолює і розділює. Римо-Католицькі і Протестантські церкви знайшли себе невільниками політичного, суспільного, культурного та релігійного розділення, яке ми помогли витворити і зберігати. Коли занепад нашого суспільства вимагав пророчого слова від Господа, то ми не могли погодитися, яке те слово повинно бути”.

Більше розділення

Ще інша частина, яка виявила як сильно Рада була розділена було відносно релігійної свободи. Деякі Західні делегати старалися перепустити резолюції осудити країни в яких заперечували релігійну свободу.

Одначе, напрям цього осудження можна було ясно бачити, коли православний священик сказав: “Людей вбивають по так званих соціалістичних країнах”. Було легко бачити, що він тут виступав особливо проти Радянського Союзу.

Проти цього осудження дуже гірко виступали. Журнал National Catholic Reporter говорив про “нетерпимість і розходження між Сходом, а Заходом, коли Захід вимагав, щоб докладно вказати на нарушення релігійної свободи в Радянському Союзі”. Кінець кінцем, прийняли лише ‘зменшену’ версію цього пропонування.

Але, чи Рада справді цікавилася релігійною свободою? Ні, тому, що вона не звертала уваги на найбільше очевидне й широко знані приклади релігійного пригнічення за сучасних часів. Це було масове мучення, вбивання, гвальтовання і вигнання Свідків Єгови в Малавії.

Німецький часопис Bild сказав: “Це була б добра нагода протестувати проти переслідування християнів по деяких чорних африканських країнах. Наприклад, . . . у Малавії де Свідків Єгови дуже били і гвальтували їхніх дружин. Що Світова Рада Церков зробила відносно цього? Вона вирішила бойкотувати сім банків (між якими був Deutsche Bank), тому що вони вели комерцію з Південною Африкою. Політика з грішми, замість помагати братам у нещастю — це також є віровчення, але погане”.

У Вашінґтонському Д.К. Star, дописувач В. Ф. Вілобі запитав про переслідування Свідків Єгови: “Чи Світова Рада Церков виступить з протестом в цій їдкій, але вчасній нагоді? Якщо ні, то інші проголошення, яких вона буде робити проти пригнічення — релігійного, расового чи якогось іншого — не будуть переконливими”.

Рада не ‘використувала цієї нагоди’. Вона нічого не зробила, показуючи, що цікавилася більше політичними справами ніж релігійною свободою. Дописувач Джефрі Гарт назвав цю невдачу осудити релігійне переслідування “жахливе лицемірство”.

Немає єдности

Цей п’ятий збір Світової Ради Церков таки доказав щось. Він доказав, що дім так званого Християнства стоїть більше розділений ніж раніше.

Загальний Секретар Ради, пан Поттер, сказав, що під час збору “жодних нових дивовижних ідей не вийшло”, і що зусилля завести єдність далі залишаються “пустинею”. Твір Християнство (в анг. мові) додав: “Оцінка стану Світової Ради Церков, яку висловив її власний загальний секретар, підсумовує почуття багатьох делегатів на останньому дні п’ятого Збору Ради.

Зусилля завести єдність було таке даремне, що коли збір закінчився, один високий делегат з Австралії сказав: “Можна сказати, що збір закінчився перед тим ніж він почався”. І часопис Торонто Star коментував: “У Нейробі (місті з’їзду) піднесли багато більше питань ніж давало на них відповідь”.

Журнал Newsweek зауважив: “Ясно є, що їхні внутрішні сварки ослабили уяву Ради у Західному і Третьому Світі. І серед своїх політичних сутичок, організація здається цілком забула про її основний релігійний намір: об’єднати християнів цілого світу у з’єднаний фронт”.

Однак, Біблія, основа Християнства, говорить, щоб правдиві християни “всі говорили те саме”. Вона каже, щоб “не було між вами поділення”, але, щоб християни були “поєднані в однім розумінні та в думці одній”.— 1 Кор. 1:10.

Біблія також говорить, що ті, які визнають служити Богові, але ненавидять своїх духовних братів є неправдомовці. І вона каже, що ті, які вбивають своїх братів є діти Диявола.— 1 Ів. 4:20, 21; 3:10—12.

Не дивно, що дописувач Джефрі Гарт сказав: “П’ятий збір світової Ради Церков, який урочисто зійшовся в Нейробі, Кенія, представив нудний відбиток моральної та духовної хвороби”.

Частина світу

Збір також доказав, що церкви вже дуже далеко відступили від правдивої християнської науки, коли погоджувалися, щоб більше мішатися в політичні справи цього світу. Твір Християнська Доба (в анг. мові) каже: “Чи бути, чи не бути, у світі — це не є питання. Питання є чи влізти в нього лише по кісточки чи по самі вуха. Збір вирішив сильно заглибитися”.

Помагаючи запевнити, що так станеться вибрали на одного з президентів Ради російського православного Метрополита Нікодіма, архієпископа Ленінграду. Він підтримував Раду давати допомогу визволяючим групам і сказав: “Як один із президентів, я тепер відчуваю, що повинен ще більше цікавитися такою роботою”.

Однак, Ісус сказав, що Його правдиві послідовники не будуть “частиною світу”. (Ів. 17:16) Боже Слово також заявляє: “Хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається”.— Як. 4:4.

Справді, що церкви відкинули Боже Слово і намір. Вони відвернулися від єдиної надії для людства, Божого небесного царства, і нового порядка, якого воно заведе тут на землі.

Куди прямують?

Розділений стан Світової Ради Церков показує, що Бог не може підтримувати їх. “Бог не є Богом безладу, але миру”.— 1 Кор. 14:33.

Вавилонське замішання у науці та практиках, які противляться Божій волі показують, що Рада є частиною розпусниці називаючись “Вавилон Великий”, як то є у 17-му розділі Об’явлення. І майбутність його є ясна. Пророцтво показує, що він, Вавилон Великий, прямує до цілковитого знищення з рук тих самих з якими тепер веде розпусту — з політичними силами цього світу.— Об. 17:16.

Ісус передсказав: “Кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються”. Так само не втримається розділений дім Світової Ради Церков”.— Мат. 12:25.