Моє серце сповнювалось ненавистю

ЯКИЙ же яскравий спогад! Молодий солдат залишився, коли його загін вибрався з місцевості. Воїна обступила зграя глузуючих, загрожуючих жінок. Зграя розділилась, зробила вбивцеві прохід. Він вистрілив і скоро відступив. Так то вбили того молодого солдата.

Через моє жовчне почуття ненависті до всього, що було британське, я мало сумувала й не співчувала тому молодому чоловікові, тоді як його відносили,— із звислими руками з носилок. Це був ворог. Його мундир був символом тих, яких я вважала бути гнобителями мого народу. Він був солдат, а ми воювали війну.

Цей випадок відбувся кілька років тому в боротьбою-порваному Белфасті, Північній Ірландії. Давайте розкажу вам, як моя душа сповнилась ненавистю — і ще важливіше, як я навчилась викоренити її з мого серця.

Обстановка ненависті

Коли я ще була маленькою дівчинкою, моя родина мешкала в околиці Белфаста де протестанти й католики жили й працювали разом у мирі. Але сектантські клопоти погіршувались тоді, як обстоювання цивільних прав поступилось перед насильством і душогубством. Багато разів зграї молодих протестантів гнались за моїми братами і дуже били їх вицвяхуваним ременем. Ці зграї лютували по нашій околиці міста, загрожували мешканцям і нищили майно. Після багатьох загроз, які завершились улаштуванням бомби на підвіконник нашого дому, ми мусили вибратись з тієї околиці до іншої, яка стала республіканським католицьким гетто.

Настав час брутального сектантського „зуб за зуб” душогубства. Наприклад, вбили брата моєї молодої шкільної приятельки стоячого при краї дороги. Через таке жахливе насильство, як також дискримінацію, яку я відчувала до католиків у справах забезпечення житлом і роботи, я дуже забажала робити все, що могла, щоб змінити обставини.

Допоміжні військові діяльності

Побачивши моїх друзів у мундирах, я забажала стати такою як вони. Отже, за молодого шкільного мого віку, я вступила до філіального відділу католицької допоміжної військової організації для молоді. Слухаючи тієї пропаганди, моє молоде серце сповнювалось ненавистю до тих, яких я вважала за ворогів мого народу. Збираючись з особами подібних мет, я сповнилась запалом до ,справи’ — свобода ірландцям! Моє ж призначення? Стежити за військовими патрулями, поширювати пропаганду, і бути насторожі за ким-небудь, який здружувався з нашими силами безпеки.

Пізніше мене прийняли в жіноче відділення тієї організації. Там я ще більше зненавиділа все те, що було британське. Разом з іншими, я непокоїла військові й поліцейські патрулі, кричала й плювала на членів сил безпеки, і брала участь у демонстраціях на користь республіканської справи. Іноді, я також носила зброю для мужеських членів нашої групи, коли вони ходили на стрілянину або грабувати. Коли нас зупиняв військовий патруль, то це було легше для молодої жінки уникнути розшуку.

Дійсно я ніколи не продумала цієї справи до кінця, ніколи не подумала поза нашу мету,— вигнати британців з Ірландії. Наскільки це від мене залежало, я була правильна, а вони ні. Я придушувала всякі співчуття до жертв насильного тероризму. У наших очах ми були борці за свободу воюючі проти ворога нашого народу,— наша основна філософія така: війною оправдується який-небудь вчинок насильства. Якщо були невинні жертви будь-якого насильства походячого з ненависті — це велика шкода!

Згодом мене заарештували й обвинувачували в ношенні зброї для „розстрілення колін”. Два члени нашого гурту мали розстрілювати жертві колінні чашечки. Тому що я ще була дуже молода, мене звільнили тільки із зарекордованим вироком. Короткий час мого арешту в Армаг тюрмі чекаючи дня суду тільки поглибило мою ненависть до поліції, тюремної й юридичної системи, яких я вважала бути гнобителями.

Релігійне виховання

Релігійне виховання не допомогло мені боротись проти зростаючої ненависті в моєму серці. Дійсно, моя релігія була безнадійно пов’язана з моїм націоналізмом. За молодих моїх літ я вважала протестантів бути загрозою й небезпекою для мене й моєї родини. Моя ненависть була схожа на ненависть протестантських фанатиків проти нашого католицького суспільства.

Мені й на думку не прийшло, що це не було правильно ходити на Службу Божу, молитись до Бога, як католичка і так дуже ненавидіти британського вояка, який теж міг бути католиком. Якщо був якийсь конфлікт між моїм націоналізмом а моєю релігією, то націоналізм вигравав. Тому я погоджувалась на те, коли один з моїх приятелів стріляв на співкатолика, якщо він був британським вояком.

Декотрі щирі священики звичайно виступали з промовами й осуджували насильство. Але з цього була мала користь, тому що дуже рідко коли карали терористів. Що ж молодій, вразливій дівчині подумати, коли вона бачить як терориста ховають з всіма церковними почестями? Сталось, що я була частиною похоронної процесії для вбитого товариша. Робили постріли над труною вкритою трикольоровим прапором. У форменому одязі, я марширувала до каплиці на Службу Божу. По моїй думці, це був військовий похорон, і тому що священик брав участь, то це натякало Боже схвалення нашого руху.

Я не відчувала провинності за жодні мої вчинки. По суті, жоден священик не наказував мені покинути допоміжні військові діяльності.

Навчаючись правди

На той час я зовсім втягнулась у наш рух, непохитно вірячи, що він був правильний. Я бачила несправедливість наших ворогів, легковірно вірила всім рапортам жорстокостей й лихих учинків і ігнорувала брутальні надмірності наших власних борців. Однак, здоровий розум почав наказувати мені, що тут щось було не в порядку.

Тоді як я старалась зрозуміти цю дилему витворену націоналістичними розбіжностями й насильними наскоками, щоб ними виправити неправильності, я зустрілась із Свідками Єгови. Вони говорили про ті ж самі обставини, за якими я думала, що я воювала — мир, правосуддя й свободу! Чи це був тільки якийсь відтінок протестантизму? Ні. Незважаючи на перші підозріння, я знайшла їх бути цілком інакшими. Вони дійсно не брали участі в політиці, і зовсім звертались до Біблії.

Наприклад: Спочатку наших дискусій я запитала Свідка, відвідуючого мою родину, що вона думала про протестантського релігійного провідника, який мені здавалось, підбурював антикатолицькі й антиреспубліканські повстання. Замість ставати по якійсь стороні, вона запитала: „Що Ісус робив би під такими обставинами? Котру сторону Він був би вибрав?”

Те запитання, „Що Ісус робив би”? допомогло мені зрозуміти правильну відповідь на багато моїх запитань виникаючих під час студіювання Біблії. Наприклад, я мусила подумати про те, що Ісус робив би, коли пригадувала собі, як сама насильно протестувала проти того, що вірила не було справедливе. Спершу, я була трохи схожа на єврейських націоналістів Ісусового часу, які хотіли вигнати римлян з Іудеї. Але я стала оцінювати, що Ісус був би зостався нейтральним, тому що Він наказав Своїм послідовникам бути нейтральними. Його Царство не було частиною цього світу.— Івана 15:19; 17:16; 18:36.

Згодом мені стало ясно, що Боже Царство через Ісуса Христа має на меті щось багато кращого. Воно знищить усі гнітючі уряди й всяку несправедливість. (Даниїла 2:44) І подумайте! Це завершиться без невинних жертв, а я можу дожити, і побачити його!

Тому що я не хотіла знову стати пройнятою якоюсь доктриною, то я перевіряла все сказане в моїй католицькій Біблії. Я навчилась, що Боже ім’я — Єгова, і дуже тішилась Його наміром перемінити цілу Землю на Рай в якому покірні люди будуть втішатись миром. (Псалом 37:10, 11; Луки 23:43) Але чи ж я дійсно можу довіряти Свідкам Єгови? Я почала приходити на зібрання в їхньому Залі Царства, і через спілкування з Свідками стала довіряти їм. Ось вони дійсно нейтральні люди, які практикують те, що проповідують.

Між Свідками Єгови я зустрілась з людьми, які колись служили в протестантському допоміжному військовому русі. Вони зріклись насильства, як спосіб щоб ним здобувати мир з правосуддям. Спочатку вони були такі переконані про правильність їхнього руху, як я про свій, і колись дуже ненавиділи що-небудь католицьке або республіканське. Але вони вирвались з-під ярма націоналізму з його ненавистю. Це допомогло мені оцінювати те, що Ісус сказав: „І пізнаєте правду,— а правда вас вільними зробить”.— Івана 8:32.

Свобода від ненависті

У моєму серці я знала, що Ісус Христос не втягався б у політичну боротьбу й тероризм. Але здавалось, що я ніби була в пастці, і вирватись не було легко. Згодом інші члени моєї родини перестали товаришувати з Свідками Єгови, і щоб продовжувати нашу біблійну студію, я з сестрою мусили переходити „мирну лінію”, розділюючу католицькі околиці Белфаста від протестантських. Спершу ми боялись за свою безпеку кожного разу, що проходили цю околицю. Але прогресуючи в нашому розумінні Біблії, мало-помалу довір’я в охорону Єгови заступило місце страху.

Одного разу, коли я ще тільки навчалась біблійної правди, я сиділа з іншими людьми в республіканському клубі, коли нам донеслось про смертельну засідку на британських вояків Північної Ірландії. Я вже не могла брати участі в схвальних вигуках, якими відносились до таких доповідей. Певно, Ісус не брав би участі в цьому. Його порада така: „Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”. (Матвія 7:12) Я знала, що це не було правильно радіти, коли людей розбивали на шматки.

З того випадку я бачила наслідки сліпої ненависті, і вже не хотіла мати нічого до діла з цим. Пригадуючи собі все це, яка я рада, що навчилась про люблячого Творця маючого чудовий й люблячий намір для цієї Землі й людства! Сьогодні я дуже тішуся, що можу вживати своє життя повночасно допомагати людям набувати такої самої на Біблії-заснованої надії. І я дуже вдячна за те, що моє серце вже не сповнене ненавистю.— Внесок.

[Вставка на сторінці 9]

„Через жахливе насильство, я дуже забажала робити все, що могла, щоб змінити обставини”

[Вставка на сторінці 10]

„Що ж молодій, вразливій дівчині подумати, коли вона бачить як терориста ховають з всіма церковними почестями?”

[Вставка на сторінці 10]

„Що Ісус робив би під такими обставинами? Котру сторону Він вибрав би?”

[Вставка на сторінці 11]

„Між Свідками Єгови я зустрілась з людьми, які колись служили в протестантському допоміжному військовому русі. Вони зріклись насильства, як спосіб щоб ним здобувати мир з правосуддям”