Щастя — чого потрібно, щоб знайти його

ВИ МУСИТЕ вдихати повітря. Вам потрібно пити, їсти, спати. Все це є очевидне. Вашому тілу потрібно всього цього, щоб продовжувати життя. Але, щоб зробити вас щасливими, то щось важливішого є потрібно. Певно вам треба одягу та сховку. Так, інших матеріальних потреб, як також скромних вигод та розкошів. Багато людей кажуть, що мати багато грошей зробило б їх щасливими — однак багато заможних людей не є щасливі.

Дійсно, чого потрібно, щоб зробити нас щасливими?

Подумайте про цю ілюстрацію. Ми купуємо автомашину. Виробник тієї машини каже, що їй потрібно: пального в баку, води в радіаторі, повітря в гумових шинах, мастила в картері тощо. Ми постачаємо машині ці потреби. Тоді вона гарно вуркотить.

Але, які ж є наші потреби? Багато складніші від потреб якоїсь там машини. В людині є дух, якому потрібно більше від матеріального. Якщо не задовольнимо потреби цього духа, то не будемо задоволені, не будемо щасливі. Щастя, це внутрішня потреба, так би мовити. Нас створено в цей спосіб. Необхідно задовольнити потреби тілесні, а також духовні. Ісус сказав про це: „Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих [Єгови, НС]”.— Матвія 4:4.

Потрібно рівноваги між матеріальним а духовним. Занедбайте одно або друге з цих, тоді створите недостачу. Часто людина занедбує найважливішу з цих двох потреб. Щастя не здобувається насиченням себе розкошами. Щаслива людина не є задоволена насолодою комерційного виробу, гаянням свого часу по нічних клубах. Людині потрібно Ісусової мудрості, Який сказав: „Щасливі ті, які усвідомлюють свою духовну потребу”. (Матвія 5:3, НС) Але, на жаль, багато людей кладуть матеріальне на першому місці від духовного. Вони не знають чому їм бракує душевного спокою й задоволення.

Шановні науковці знають причину на це: Теперішній лад не діє успішно.

Рене Д’юбо каже: „Наукова технологія скеровує сучасну цивілізацію шляхом до самогубства, якщо не завернимо цього напряму... [Багаті країни] поводяться неначе б негайне задоволення всіх їхніх примх та потягів було єдине мірило поведінки... На карті стоїть, не тільки зруйнування природи, але сама майбутність людства... Я не думаю, що людство вже довго буде терпіти такому безглуздому побутові, і щоб не загубити найкращого людської природи. Західна людина або вибере новий побут, або цей побут знищить її”.

Ерік Фромм погоджується з цим, але вірить, що „новий побут і нова людина уможливлюються тільки тоді, коли старі спонуки зиску, сили, та інтелектуальності заступляться новими: буттям, спільністю, взаєморозумінням”. Він говорив про рапорти уповноважені Римським клубом у яких каже, що тільки великими змінами в економії й технології людство може „уникнути великих, і зрештою світових катастроф”. Фромм каже, що ці зміни стануть можливі тільки тоді, коли перше „буде основна зміна характерної будови сьогочасної людини... Перший раз у історії фізичне виживання людської раси залежить від корінної зміни людського серця”. Альберт Швейцер погодився, що проблеми „у крайньому разі можна розв’язати тільки душевною зміною людського характеру”.

,Корінною зміною людського характеру? Зміною серця?’ Так! І 19 століть тому у Біблії говорилось про все це. „Не стосуйтесь до віку цього”, вона каже, „але перемініться відновою вашого розуму”. І знову, „Скиньте з себе стару особистість з її практиками й зодягніться в нову особистість, яка, через акуратне знання, обновлюється згідно з образом Того, Хто створив її”.— Римлян 12:2; Колосян 3:9, 10, НС.

„Згідно з образом Того, Хто створив її?” Так! Образу Бога Єгови на Якого подобу людину було створено! (1 Мойсеєва 1:27, 28) Це образ, якого людина повинна старатись відбивати. Людину створено в цей спосіб. Це вирішує її духовні потреби. І необхідно задовольнити ті потреби якщо людина хоче здобути щастя!

Єгова є Богом наміру, і Він хоче завершити Свій намір. Людина, створена на Його образ, теж, мусить виконувати цілеспрямовані вчинки. І в цьому ж проблема. „Під сучасними індустріальними обставинами”, каже психіатр Смайлі Блантон, „все більше й більше людей знаходять, що вони є... звичайно тільки малим зубцем величезної машини під керівництвом віддалених корпорацій. Робота стала дуже спеціалізована, така роздрібнена, що має мало справжньої цінності, і робітник сам стає анонімним підніжком для когось ставати на нього”.

Під цим ладом робота не є цілеспрямована й витворює тиск. Однак, нам дуже потрібно цілеспрямованості в житті. Психіатр Віктор Франк писав: „Намагання віднайти ціль у житті є основною спонукою людини... Я відважуся сказати, що немає нічого в світі, яке так ефективно допомагає людині переживати навіть найгірші обставини, як знання, що в житті є ціль”.

Але як же нам відчути цілеспрямованість у житті? У порівнянні з величезним всесвітом, наша Земля є неначе той порошок. Кожен з нас є тільки один з більше як чотирьох більйонів людей на цій цятці. Кожен з нас є неначе та амеба (найпростіша одноклітинна тварина, яка не має сталої форми). Як же нам мати якусь цілеспрямованість? Сама Біблія каже, що людина є неначе та всихаюча трава, як той поступово зникаючий цвіт, як та проминуща тінь, зникаюча мрака. (Псалом 103:15, 16; 144:4; Якова 4:14) Хіба... хіба встановимо контакт з Тим Могутнім, Який створив усесвіт. Хіба... Той Могутній, наш Творець, має якусь ціль для нас. Тільки тоді наше життя може бути дійсно цілеспрямоване й буде продовжуватись довше від трави, цвіту, тіні, пари.

І точно так є. Бог створив людину, і дав їй обов’язок доглядати Землю з її рослиною та тваринами. Це дуже цілеспрямована праця — яку людина зовсім не виконала. Замість виконати свій обов’язок, людина руйнує Землю. (1 Мойсеєва 1:28; 2:15; Об’явлення 11:18) І роблячи це, людина позбавила своєму житті єдиної тривалої та досяжної їй цілі.

Людям потрібно Бога, внутрішньої спонуки, яка гонить їх „шукати Бога, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас”. (Дії 17:27) Риси цього Величного Творця відбиваються на небесах, а також на землі. Його невидимі риси — сила, мудрість, божество — можна бачити в Його створіннях. Зовсім непробачно, нелогічно, багато навчають, що Земля, та життя на ній розвинулись сліпо-випадково. Цим чином вони заперечують керівничі принципи й цінності, яких людині дуже потрібно. Сліпо вони відвертають своїх сліпих послідовників від єдиної нагоди на глибоке, задовольняюче щастя.— Римлян 1:20; Матвія 15:14.

Все-таки, все людство, а навіть досвідчена інтелігенція, шукає бога, і знаходять собі якого-небудь бога, але не правдивого Всемогутнього. Багато психіатрів визнають природжену потребу в людині поклонятись вищій силі. Ролло Мей сказав, що вірою в Бога „людина здобуває почуття своєї власної малості й малозначності незважаючи на величність всесвіту та Божого наміру для неї... Вона знайде, наміри багато більші від її малих, і буде старатись гармоніюватись з тими намірами”.

С. Г. Джонг сказав: „Людина, не вкорінена в Богові, не може сама собою протистояти фізичним та моральним умовлянням світу... Релігія... це підсвідоме відношення в людини, яку можна дослідити протягом цілої її історії... Доказ існування Всемогутньої божественної Істоти можна всюди бачити. Якщо її не визнається свідомо, то приймається несвідомо... По моїй думці це розумніше свідомо признати ідею Бога; а коли ні, то щось інше стане нам богом, звичайно щось невідповідне й безглузде”.

Вся історія людства свідчить про те, що людина має природжену спонуку поклонятись. Від примітивних племен до найбільш культурних суспільств, людина робила собі богів — багато безглуздих богів,— каміння, деревина, гора, тварини, людські провідники, гроші, черевоугодництво, а навіть Сатана Диявол (так як Сатана бажав, щоб Ісус поклонився йому). Ненаукова філософія про еволюцію стала цьогочасною релігією для мільйонів людей — релігією заснованою головно на богові „Доброго щастя”. Також, багато людей, які претендують на те, що поклоняються єдиному правдивому Богові, служать Йому лицемірно й тільки ,мають вигляд благочестя’. (Ісаї 65:11; 2 Тимофія 3:5; Филип’ян 3:19; Колосян 3:5; Матвія 4:9; 7:21) Аж поки правильно не задовольниться цій потребі поклонінням єдиному Правдивому Богові, Єгові, разом з усіма іншими потребами, то людина не матиме глибокого задоволення або тривалого щастя. Це є дуже важливою потребою, щоб зробити нас щасливими.

І Єгова є Богом любові. Його Син Ісус Христос віддав Своє життя, тому що любить нас. Дві найбільші заповіді наказують любити правдивого Бога й ближнього свого. Любов покриває багато гріхів. Любов дисциплінує й привчає нас до праведності. Любов удосконалює єдність між нами. Любов є розпізнавальною ознакою Ісусових учнів. Така то любов, ця доброзичлива агапі любов, ніколи не схибає.— 1 Івана 4:8; Івана 15:13; Матвія 22:36—40; 1 Петра 4:8; Євреїв 12:6, 11; Колосян 3:14; Івана 13:35.

То цю побожну любов апостол Павло так гарно описує в 1 Коринтян 13:4—8: „Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, все зносить, вірить усе, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає”.

Ми мусимо відбивати цю рису побожної любові. Якщо хочемо бути щасливими, то мусимо задовольнити цю духовну потребу. „Принцип у основі капіталістичного суспільства а принцип любові — несумісні один з одним”, сказав Фромм, і додав: „Любов є єдина розумна й задовольняюча відповідь до проблем людського існування.., основна й дійсна потреба кожної людини”. Згідно з Смайлієм Блантоном, любов є першорядною потребою: „Без любові, ми втрачаємо волю жити... Це нормально для кожної здорової людини трохи любити саму себе. Правильна самопошана є необхідною для всякої роботи й завершення. Якщо будемо занадто критикувати нашу поведінку, то почуття провинності може ослабити волю жити, і в крайніх випадках, може довести до дійсного самознищення”.

Давно тому, Ісус сказав, що ми мусимо любити самих себе, а також інших: „Люби свого ближнього, як самого себе”. Любов, так як м’яз, зміцняється вживанням. З другого боку, любов, так як віра,— мертва без діл. Посівайте любов, якщо хочете пожати її. Любов значить давати. „Давайте — і дадуть вам”. Проте, той хто дає і любить не робить цього, тільки щоб сам одержав якусь користь. Давання, це своя власна нагорода. Так як Ісус був сказав, „Блаженніше давати, ніж брати”. Ви даєте, і одержуєте, але не даєте тільки, щоб одержати.— Матвія 22:39; Луки 6:38; Дії 20:35; Якова 2:26.

Споріднено з даванням є поділяння, не матеріальним, але думками, досвідами, радощами, прагненням, внутрішнім почуттям, а навіть смутком. Один психіатр сказав: „Одно з найглибших людських щасть є поділятись утіхою”. Чи ви вже колись милувались захоплюючим заходом сонця бажаючи, щоб ваш улюблений був присутнім поділятись вашою втіхою? Або чи ви маєте якусь добру новину, але не маєте кому розказати її? Або чи ви вже дивились на бурхливе море з його могутніми хвилями, які кидаються об скелясте узбережжя, в’ючіся високо вгору, і до болю прагнули когось, щоб поділитись з ним цим видовищем? Або навіть різкий смуток, який глибоко зворушив вас, але якого то почуття ви не зможете повністю передати комусь іншому? Ми прагнемо передавати іншим наші почуття, так як апостол Павло сказав: „Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з тими, хто плаче”.— Римлян 12:15.

Зробити так здається легко. Це також є правда. Психіатр Яків Фішер сказав: „Великі мислителі... перестерігали про небезпеку гонитви за земним багатством, і до цього ще рекомендували просте життя”. Справжнє задоволення здобувається із простих речей й чудових Божих творів: чорнооксамитове небо з якого мигтять і сяють сила силенна зірок, теплість сонця, холодний вітрець. Запах цвітів, цвірінькання пташок, витонченість тварин. Погорбована рівнина й високі стрімчаки. Бистротекучі ріки й лінивопливучі струмочки, зелений лук і густий ліс. Сніг блискучий від сонця. Барабанення дощу на даху, цвірінькання цвіркуна в підвалі, кумкання жаби в водоймищі, плескіт як риба смикає і від неї розходяться маленькі-маленькі хвильки при світлі місяця.

Ще більше задовольняючим є дружба з людьми, бо людину створено товариською, з потребою належати до чогось. Приємна думка, співчутливий дотик, ніжний жест, щирий усміх, люблячий вчинок, регіт граючоїся дитини, гомоніння немовлятка в дитячому ліжку, повага й розумність старшої людини багатої на життєві досвіди — це задовольняє.

Важливим є те, чим ми є, а не те чим ми показуємось бути. Це наша любов, а не якесь набуте суспільне становище. Важливим є, що ми можемо дати, а не одержати. Це наш скарб на небі, а не запас золота на землі. Важливим є бути задоволеними потребами, аніж журитись багатством. Молодий заможний правитель був багатий, а фарисеї на вигляд святі, але той молодий заможний правитель не був щасливий, а фарисеї не були святі. Мати Божі думки, щоб помудріти від них, користуватись Його мудрістю, щоб керувати нашою силою, застосовувати принципи Його Слова, щоб забезпечити правосуддя, наслідувати Його приклад у показуванні любові — все це є потрібне, щоб задовольнити прагнення з якими Він створив нас.

І все це є потрібне, щоб зробити нас щасливими.

[Вставка на сторінці 5]

Виживання „залежить від корінної зміни людського серця”

[Вставка на сторінці 7]

„Намагання віднайти ціль у житті є основною спонукою людини”

[Вставка на сторінці 9]

„Без любові, ми втрачаємо волю жити”

[Рамка на сторінці 10]

Щастя через Божественну мудрість

„Блаженний, хто дбає про вбогого”.— Псалом 41:2

„Блаженні, хто держиться права, хто чинить правду кожного часу”.— Псалом 106:3

„Блаженний народ, що Господь [Єгова, НС] — йому Бог”.— Псалом 144:15

„Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала, бо ліпше надбання її від надбання срібла, і від щирого золота ліпший прибуток її”.— Приповістей 3:13, 14

„Ласкавий до вбогих — блаженний”.— Приповістей 14:21

„Хто ж надію складає на Господа [Єгову, НС] — буде блаженний”.— Приповістей 16:20

„Щасливі ті, хто усвідомлює їхню духовну потребу”.— Матвія 5:3, НС

Щастя походить від Того Самого, Хто дав нам ту потребу, нашого Творця, Бога Єгови

[Ілюстрація на сторінці 6]

Бог створив людину і дав їй обов’язок доглядати землю з її рослиною та тваринами

[Ілюстрація на сторінці 8]

Справжнє задоволення знаходиться в простих речах