Живі у місті смерті

Рапорт вісника Вартової Башти в Бхопалі на місці випадку

БХОПАЛ — до недавна ви мабуть не чули про це місто з близько 800 000 населення в центральній Індії. Бхопал — дуже гарне місто. Влаштоване на трьох пагорках, у нього є двоє великих озер, які майже з’єднуються у центрі міста з чудовними майданами, вулицями обсадженими деревами. Але, минулого 3 грудня, з хімічного заводу Юніон Карбайд у тому ж місті почав просочуватись отруйний газ, спричиняючи найгірший індустріальний випадок у історії. Таким то чином, місто Бхопал, дійсно за одну ніч, стало містом смерті.

Я, з дружиною, Марією, разом з нашим підлітнім сином, Карлом, живемо поруч заводу Юніон Карбайд. Мале поле, коло 150 метрів (490 футів) неподалік, відмежовує наш дім від заводу. Як це що ми зостались живими й здоровими, тоді як тисячі інших людей, більшість з яких живуть дальше від заводу, були або вбиті або дуже поранені?

Напрям вітру

Коли ми полягали спати внеділю ввечері, 2 грудня, холодний вітрець шелестів листям на трьох пагорках Бхопала, а світло майже повного місяця мерехтіло по озерах. Тієї ночі, нас побудили сирени заводу Юніон Карбайд. Але ми не звертали на них великої уваги, і після якогось часу, знову поснули. Ми вже багато разів чули ті сирени, якими правдоподібно покликають техніків у разі якогось малого випадку, або для вправи у правилах безпеки. По суті, вертаючись до дому зимовою ніччю, ми часто чули запах пестицидів.

Але цієї ночі не було того незвичайного запаху, нічого щоб указувати на страхіття, яке вже почалось. У цьому страхітті згине більше як 2500 людей й воно вплине на одну чверть населення цілого міста. Тисячі людей зовсім, або частково, осліпнуть, або потерплять від ушкоджених легень і мозку. Буде вбито близько 3000 штук худоби й дуже багато малих тварин. Це жах, який залишить за собою страхіття — страхіття забруднення, пізнішого отруєння газом і смертельних хвороб.

Яка ж причина цього нещастя? Згідно з керівником заводу, газ МАЦ (метиловий айсоцініт) почав просочуватись, коли клапан резервуара ослаб під збільшуючимся тиском. Декотрі науковці вірять, що газ фосген, хімікат, якого вживали в газових атаках протягом першої світової війни, теж просочувався.

МАЦ, це газ подібний до газу, який розладнює нервову систему в людині. Він може відразу вбивати, а також є смертельний, коли просочується крізь шкіру. Десь після півночі, протягом близько 40 хвилин, багато тонн МАЦ вивергнулось у атмосферу перш ніж могли заткати витік. Але вітер забрав той газ геть від домів нашої околиці. Коли б ні, то мабуть нас були б знайшли мертвими в ліжку й поховали б у одній великій могилі з решту трупами, тільки з фотографією для пізнішого ототожнення.

Жахлива ніч

Як газ просочувався, то на фоні ясного нічного неба можна було бачити велику білу хмару. Зимовий холод приземлив газ, і він почав просочуватись у доми, у загороди для худоби, до головної зупинки для автобусів і залізничого вокзалу. Встелюючись, газ поширився до базарної площі, а тоді до міської лікарні.

Ще один рукав цього газу-потвори попрямував до нижнього озера й до новішої околиці міста. У дорозі газ убивав людей. Прокинувшись із сна тисячі людей вибігали на вулиці. Газ випікав їм очі й стискав гортань. Люди, які вдихали той газ близько заводу, майже відразу вмирали. Інші спотикались, осліплі, блюваючі, падали мертвими на дорозі.

Раптом, метушились усі люди міста, а верески „бгаго, бгаго” (що значить, „утікайте, утікайте”) лунали по цілому місті. У метушні натовпу, родини розділювались. Згодом поліцейські фургони, з голосниками, почали будити людей й вивозити їх з тієї околиці так скоро як могли. Цілу ніч декотрі заправні станції безплатно заправляли автомашини пальним, які старались виїхати з міста. Пішки, мотор-самокатами, мотоциклями, автомашинами, автобусами, грузовиками, тисячі людей втікали з міста. Втікаючий натовп топтав дітей на смерть. Інших, спотикаючихся, напівсліпих, роздавлювали машини. Декотрі ненавмисно, безцільно гонились за газом і відразу вмирали або були дуже поранені.

Між тими, які більш продумували свою втечу був один співхристиянин, Свідок Єгови. Брат Паулос прокинувся пів на третю ранком до звуків сирен і гострого схожого на аміаку запаху. Знаючи, що цей газ мусив просочуватись тільки від заводу Юніон Карбайд, він перше перевірив напрям вітру. Тоді, навіть не зупиняючись узяти на себе теплого одягу, він успішно взяв свою родину геть від лінії газу. Вони протискались через велику масу людей на верхівку пагорка поза містом на якому свіже, чисте повітря з озера освіжувало їх. Крім подразнення очей й болю в грудях, вони не потерпіли шкідливих наслідків.

Як ніч повільно тягнулась, державний апарат почав діяти. Надіваючи газові маски, службовці входили в найбільш заражену околицю на другому боці заводу від якого ми живемо. Між першими вступити в цю околицю був мер Бхопала, доктор Бісяра, з його сином Робіном. Описуючи те, що він там бачив, тільки коло 200 метрів (650 футів) від нашого дому, Робін сказав, „Тільки трупи було видно, трупи людей та тварин”.

Лікарі цілого міста позбігались давати людям допомогу. Незабаром величезну Гамідія лікарню наповнили несамовитими людьми, шукаючими полегшення. Палати скоро переповнились людьми, а на подвір’ї розташовували намети. По цілому місті з’являлись пости першої допомоги.

Сотні людей втікали до сусідніх міст тільки згинути, або в дорозі або коли прибули. Після медичного лікування, один чоловік почував себе краще. Але, вернувшись до дому, він прикурив цигарку, затягнувся димом, і відразу помер. Один молодий чоловік спалив трупи свого батька та матері, вернувся до дому, і сам помер. У родині одної молодої дівчини з якою ми були побачились, умерло дев’ять членів своєї родини.

Наш жахливий понеділок

Однак, для нас жах не почався аж поки ми не прокинулись у наш регулярний час, у за десять п’ятій годині, і почали приготовлятись до денних діяльностей. Ми спокійно спали тієї ночі, незважаючи на те що навколишньо люди вмирали й страждали!

Відправивши нашого сина, Карла, на неповночасну працю в місцевому газетному бюрі, я з дружиною планували наше проповідування на той день. Ми обоє, а також наш син,— повночасні вісники Свідків Єгови. Але де б ми не пішли того понеділкового ранку, то там лежали трупи людей, а також тварин. Людина буде йти дорогою саме перед нами, несподівано впаде, і помре.

Оглядаючи місто, по вулицях май- же не було автомашин. Всі склепи були закриті. Ринок був закритий. Увійшовши до автобусної станції, ми знайшли підлогу вкриту блювотиною й екскрементами. На залізничному вокзалі багато працівників на місці померли.

Керівник вокзалу, Гаріш Дгурве, сам вдихнувши трохи того газу, дивився як його робітники вмирали. Йому вдалось установити контакт з приблизною станцією, щоб дати пересторогу не впроваджувати поїздів у Бхопал. Він помер при роботі. Декотрі пасажири з білетами на поїзд у пів на другу рано ніколи не залишили Бхопал живими. Інженер поїзда, який в’їхав у місто перш ніж було подано пересторогу, помер.

Вертаючись до дому о півдні понеділок, нас спіткнув натовп людей загороджуючий нам прохід і кажучи, що ще більше газу просочувалось, і щоб всі втікали в іншу сторону. Це створило паніку між людьми й доказалось бути фальшивою чуткою. Ми бачили муніципальні грузовики з трупами накладені один верх другого. Кожної години число померлих нарощувалось — 269, 566, 1217, і зрештою до більше як 2500 чоловіка. Заголовок у газеті з 5 грудня заявив, „Одна людина вмирає щохвилини”.

День та ніч, дим від спалених трупів зносився до неба. По відкритих площах спалювали трупи, деколи сто за раз. Тварин вивозили поза місто, скидали у глибокі тріщини, а тоді засипали їх. Дехто обграбовував покинені доми, але більшість людей робили все що могли, щоб допомогти страждаючим. Ми з нашими сусідами радо пожертвовували гроші й приготовляли харч для хворих.

Лікарі та науковці цілої країни приїжджали до міста, щоб допомогти. Лікарі, знавці в хворобах очей й грудей приїхали з інших країн. На жаль, жінки, які здається самі не були дуже заражені, породжували мертві немовлятка. Інші прибували до лікарні в великому стражданні тільки абортувати мертвий утробний плід.

Цікаво, у суботу, тільки два дні до випадку, моя дружина принесла лікарці А. М. Шалі, регулярній читачці, найновіший номер журналу Пробудись! „Чи ви тепер дуже зайняті?” дружина запитала лікарки. „Ні, тепер ми не дуже зайняті”, вона відповіла. „Спека та дощ уже закінчились, і з настанням доброї зимової погоди,— це сезон доброго здоров’я”, вона додала. „Отже, тепер лікарі мають менше роботи”.

Але в понеділок ранком, як ми проходили мимо лікувального закладу лікарки Шалі, то людей, стоячих у черзі, штовхаючих, була повна вулиця. З опущеними головами, вони охороняли від сонця свої пекучі очі. Пізніше лікарка Шалі сказала нам, що її покликали рано вранці, і що вона з чоловіком і деякими помічниками працювали цілий понеділок та цілу ніч, і безплатно лікували жертви випадку. Вона сказала, що коли людей відразу лікували, то могли врятувати їм зір. Проте, без лікування, на роговій оболонці висипались виразки, і людина могла б осліпнути. „Коли дивитесь на все це страждання”, вона сказала, „то як же людині й подумати про ядерну війну?”

Відвідуючи співСвідків

Ми дуже турбувались нашими християнськими братами та сестрами в Бхопалі, всі з яких живуть у старій околиці міста саме в зоні небезпеки. Як ми тішились, коли відвідавши їх, знайшли всіх 12 живими й не пораненими!

Ми дійсно оцінювали наше християнське братерство, коли Свідки інших місцевостей відвідували нас, щоб узнати як нам пощастило. Перший відвідати нас був брат Барретт, сам хворюючий на хворобу серця. Він приїхав нічним поїздом відстані 337 кілометрів (209 миль). Ми так зраділи, коли побачили його, що аж очі залились слізьми. Ми теж одержали багато телеграм та листів, і це дуже підбадьорило нас.

Надія незважаючи на смуток

Щоденно, тисячі людей товпились у місто шукати своїх улюблених. Урядові агентства працювали день та ніч позбуватись тих трупів, щоб запобігти пошесть. Міністр закордонних справ, Арджун Сінгх сказав, що завод Юніон Карбайд уже ніколи не відкриється у тому місті. Але Бхопал не зараз забуде цієї ночі смерті.

Жодна винагорода позосталим не приверне померлих назад до життя, або відновить зір сліпим. Однак, є Один, Який може зробити все це, Бог Єгова. Його Свідки в Бхопалі, вдячні що зостались живими, радо відвідують своїх ближніх з потішаючою доброю новиною, що незабаром такі людиною-створені трагедії зовсім минуться.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Несучи улюбленого на спалення

[Відомості про джерело]

ОМП/АРХІВ БЕТТМАННА

[Ілюстрація на сторінці 18]

Відводячи двоє людей з ушкодженими очима

[Відомості про джерело]

ОМП/АРХІВ БЕТТМАННА