Чи британські церкви з’єднаються?

КОЛИ Англіканська церква порвала стосунки з Римом, то стала тільки народною релігією, тоді як Римська церква вже була міжнародною. Проте, розширяючася Британська імперія поширила Англіканську церкву до багатьох країн світу. Сьогодні, її дочки-церкви знаходяться в більше, як 20 країнах. Усі незалежні, але зв’язані з матір’ю-церквою бувши частиною „англіканського віросповідання”. Таким то чином Англіканська церква, теж, стала міжнародною, і має перевагу в переговорах з Ватіканом.

Сучасно Католицька церква поширює три догми, які погіршили перепони між собою а протестантизмом. Ці догми такі: непорочне зачаття (безгрішність) Марії (1854 році), забрання Марії на небо тілесно (1950 році), догматична непогрішимість папи (1870 році). Певно, що це були перепони на дорозі до з’єднання з іншими релігіями.

Англікансько-римські католицькі зусилля

У 1966 році папа й архієпископ кентерберійський, якого взагалі визнають бути духовною главою Англіканської церкви, погодились на сформування міжнародної комісії між англіканською а римсько-католицькою церквами. Починаючись 1970 року, комісія 12 років переглядала перешкоди на дорозі до з’єднання й пропонувала можливі розв’язання. Комісія, складаючись з десятьох учених кожної релігії, звертала особливу увагу на троє спірних питань: влада (включаюча першість папи й його непогрішимість); палка любов до причастя в католиків; і висвячення кандидатів духовного сану.

Як ці дві церкви віднеслись до рапорту комісії? Жодна не відкинула його. По суті, кажуть, що буде потрібно кілька років часу для кожної церкви оформити свою офіційну відповідь. Але редакторська стаття в лондонському Час каже, що „дійсне з’єднання цих двох [Рима й Кентербері] ще є принаймні покоління в майбутньому”. Перепоною стають такі спірні питання, як засоби для контролювання народження, одруження священиків, непогрішимість, юрисдикція папи римського, і поклоніння Марії, та висвячення англіканських священиків, яких Лев XIII на першій Ватіканській раді 1896 року оголосив бути „зовсім необгрунтоване та недійсне”.

Коли папа Іоанн-Павло II відвідував Британію літом 1982 року, то він і архієпископ кентерберійський погодились створити ще одну міжнародну комісію, щоб вона ще далі дослідила можливість з’єднання.

Зусилля Англіканської й Вільних церков

Тимчасом Англіканська церква обговорювала єдність з трьома вільними, або сектантськими церквами — Методистською, Моравською, і З’єднаною реформатською. З’єднану реформатську церкву сформовано 1972 року з’єднанням конгрегаціоналістів з пресвітеріанами в Англії й Уельсі.

Але на дорозі до єдності знаходяться серйозні перепони. Наприклад, Англіканська церква не схвалює служіння жінок на духовному сані, тоді як жінки священно діють у вільних церквах. З другого боку, вільні церкви не люблять єпіскопської будови Англіканської церкви. Все-таки, кожна вільна церква вирішила з’єднатись. Однак, Англіканська церква, обговоривши пропонування зроблені в липні 1982 року, вирішила не з’єднуватись з вільними церквами.

Вільні церкви дуже розчарувались цим рішенням. Секретар З’єднаної реформатської церкви сказав, „По моїй думці, інші церкви будуть дуже обережно поводитись з Англіканською церквою”. Секретар Методистської конференції висловив великий сумнів, що церкви старатимуться з’єднатися у цьому поколінні.

Англіканці, які прагнули з’єднання, теж були розчаровані. З’єднання було дуже ухильним після багатьох років праці. Проте, дехто казав, що ці перешкоди врятували церкву від заплутаності, яка затьмарювала б її власне доручення. Підтримуючи цю думку, Економіст сказав: „Англіканська церква тепер має багато часу займатись своїм власним дорученням... Проблема для Англіканської церкви є в тому, як же обслуговувати тих людей, які бажають знати про догмат, тоді як вона сама не є певна що вона вірить”.

Отже, до кількох місяців, двоє значних зусиль, щоб ними здобути релігійну єдність у Британії, закінчились невдачою.

Причини на єдність

А чому церкви так званого Християнства так дуже прагнуть з’єднатись? Кардинал Гюм сказав перед конференцією католицьких єпископів у Римі: „немає сумніву, що ефективному проповідуванню Євангелія Ісуса Христа перешкоджає ганьба роз’єднання між Його послідовниками... Головно в цьому столітті, християни все більше й більше розстроюються і дратуються роз’єднанням своїх членів”.

Кілька років тому, англіканський єпископ Чарлс Брент сказав про потребу релігійної єдності: „Це безглуздя вводити в членів Церкви Христа великі народи далекого сходу хіба перше самі з’єднаємось”.

Інші вірять, що причина через яку прагнуть з’єднатись знаходиться десь інше. Рассел Льюїс написав у Дейлі Мейл: „По моїй думці намагання здобути єдність не є популярним рухом, але щось оформлене світськими добірними єпископами та священиками нижчого сану, які думають, що таким чином вони припинять зменшення їхньої популярності. Дивовижно, що це велике намагання з’єднатись так сходиться з поганою відвідуваністю, яка в головних церквах протестантизму почалась у шістдесятих роках, а в католиків у сімдесятих”.

Які би там не були причини через які церкви намагаються з’єднатись, то релігійне розділення, яке в Британії вже так багато століть переважало, є протилежним ясному напученню апостола Павла до християн: „Погоджуйтесь одні з одними, щоб між вами не було розділення, і щоб ви були досконало з’єднані розумом та думкою”.— 1 Коринтян 1:10, Новий міжнародний переклад.

Що ж тепер?

Добре усвідомлюючи релігійне роз’єднання й невдачі, то пропонанти з’єднання таки продовжують свої примирливі зусилля. Для них, єдність стала благочестивою надією, яка здійсниться в далекій майбутності. Тимчасом вони є задоволені кооперацією та взаємопошаною. Вони говорять про „з’єднання без поглинання” так як це змагання назвав глава Англікансько-Римсько-католицької міжнародної комісії.

Подібно цьому архієпископ кентерберійський сказав представникам кількох релігій: „Я радію нашою відмінністю. Це був би чорний день, коли б ми всі об’єднались у якусь одноманітну однаковість”. Отже, єдність, яку вони мають на увазі здійснити в майбутності, дійсно не є правдивою єдністю. Це не є повернення до чистого першостолітнього Християнства. Це не є повернення до Біблії.

Де стоять десятки тисяч Свідків Єгови в Британії відносно цього спірного питання про єдність? Вони розвинули між собою виразну гармонію та єдність, не тільки в Британії, але по цілому світі, між людьми всяких рас та національного походження. Цю єдність не розбиває сперечання над доктриною, практикою, або внутрішньою організацією. Вона не розбивається, коли нації йдуть на війну, тому що Свідки Єгови зостаються зовсім нейтральними й таким чином підтримують цілість свого християнського братерства.

Про Свідків Єгови, у Мілуокі Сентінал було написано: „Вони не погоджуються тільки над незначними справами життя, але над важливими — нормами поведінки, додержування принципів, поклоніння Богові”.

Говорячи про те, як досяглось цю єдність, у британській газеті було сказано: „На все те що Свідок робить є біблійна причина. Визнавати Біблію бути правдивою є їхнім основним принципом”.

Свідки запрошують вас переглянути дійсність цієї заяви. Коли вони відвідують вас, поговоріть з ними про це.

[Ілюстрації на сторінці 12]

Історична зустріч папи Іоанна-Павла з архієпископом кентерберійським, Робертом Рунсі у 1982 році

[Відомості про джерело]

ОПІ/ФОТО БЕТТМАННА