Циганка знаходить „Дорогу”
Я НАРОДИЛАСЬ у наметі 1929 року в північному Уельсі родині Романів, або, так як більшість людей називають нас, циган. Протягом років я жила по-циганськи, подорожувала всюди по Уельсі й південнозахідній Англії. Це було просте життя, крім того, що кожного тижня або два ми мусили вибиратись до іншої місцевості.
Батьки, разом з нами, чотирма дітьми, подорожували двома кінними возами. А ми, діти, спали в чотириколісному „барилі”, віз у якому ми возили всі наші хатні речі. (Якщо трапився стіжок сіна або стайня, то ми всі спали в них.) У двоколісному возі подібному до „сірничкової коробки” ми возили табірне устаткування й робочі інструменти. Щоб зменшити тягар коням, то ми, діти, як звичайно ходили пішки.
Коли було можливо, ми таборували в лісах, не на виду мешканців у домах. Таким чином ми уникали їхньої ворожості. Перш ніж вибирались до іншої місцевості, батько завжди вимагав, щоб ми позбирали сміття й підмітали траву. Ми лишали місцевість чистою.
Спосіб життя циган
Як ми постачали собі засоби на існування? Одно з наших сезонних занять було збирати хміль у Уїлтшірі й Херефордшірі. Це завжди був веселий час. Родини циган, хоч таборували окремо одні від одних, збирались вечорами навколо табірного вогнища, грали на музичних інструментах, співали, і розповідали небилиці. Ми були вбогі, але без турбот, яких спричиняють матеріальні посідання.
В іншу пору, батько виробляв матові й кошикові вироби з очерету (болотна трав’яниста рослина). Ми збирали очерет, а також маленькі гілки верби з яких вироблялись рами кошиків. Ми кип’ятили їх у гарячій воді. Це вибілювало очерет і було легше обдирати кору з нього. Фарбою, яку батько виробляв з рослин, він вимальовував на докінчених продуктах дикі птахи або тварини. Чоловіки-цигани ніколи не ходили продавати свої вироби. Тому то решта нас ходили продавати їх від дому до дому, і це за добру ціну!
Батько також навчив нас виробляти такі вироби. Ми навчились виробляти квіти з паперу й дерева, виучувати й об’їжджувати коней, пізнавати дикі зілля й виробляти з них ліки. Батько брав нас до смітників і показував нам як вибирати з них корисні речі, а навіть харч. Ми теж навчились ловити зайці, їжаки й всяку іншу дичину на харч. Якщо не було дичини, то вкрасти курку чи дві, або трохи городини, теж було правильно. Ми були ж голодні й припускали, що він не збідніє через це. Ми також навчились варити кропиву, стебла троянд, жимолость, усякого роду диких рослин а головно слимаки. Багато разів у нас зовсім не було харчів.
З четвертого року мого життя, мати навчила мене жебрати, продавати, і красти. По-перше, вона одягала мене в лахміття й без черевиків. Тоді посилала мене самітньою до якогось дому й наказувала мені плакати. Коли мені не хотілось плакати, то вона била мене по литках так що очі однак заливались слізьми! Я казала господареві, що не мала нічого їсти. Дуже мало людей відмовлялись дати щось забрудненій, плачучій дівчинці.
Я навчилась ще одну хитрість звичайну між циганами: ворожити. В дійсності, наша „ворожба” не мала більшого значення крім спостерігання людей й розпізнавання того, чого вони хотіли чути. Але, так як я навчилась у пізніших роках, ворожба також може довести до спіритизму. Проте, по моїй думці, ворожити на картах, чайних листочках, або на лініях долоні було тільки хитрування. Я мала успіх тільки з тими людьми, які кооперували.
Страхи пекла
Так як більшість роман, батько був дуже релігійний. Це не значить, що він ходив до церкви. Зовсім ні. Він казав, що пихатий вигляд церков показував, що вони належали до „старика”, так як він називав Диявола. Кожного ранку, яка б не була погода, батько, на відкритому повітрі, припадав навколішки, і молився до Бога вголос. Його молитви деколи пробуджували нас. Я запитала його чому він молився вголос, а він відповів: „Бог дав мені голос, щоб я вживав його, коли розмовляв з Ним”.
Батько навчив мене трохи про Бога, Ісуса, і творення. Одного разу, ми таборували в каменоломні вапняка, поблизу сушильної печі в якій випалювали камінь, щоб виробляти з нього вапно. Ми влізали в ту піч, щоб грітись. Батько казав нам, що пекло було таке як та піч, горіло день і ніч. І якщо я не буду добре поводитись, то піду до того пекла. Ця думка дуже залякала мене!
Батьки строго дисциплінували нас. Нам не дозволяли вживати косметик, надівати коротенькі спідниці або курити. Я пам’ятаю як одного разу, коли мій одружений брат, якому в той час було 25 років, відвідав нас. Помилково він запалив цигарку в присутності батька. Батько вибив йому ту цигарку з руки недогорілим поліном!
Родинні проблеми
Коли мені було років з 11, шлюб моїх батьків провалився, і вони розлучились другий й останній раз. Я залишилась з батьком. Ми подорожували разом аж поки мені було 19 років, коли я вийшла заміж за молодого солдата. Він не був циганом. Батько дуже засумував і протягом 15 років не хотів мати нічого до діла зі мною.
Покинути циганське життя було багато трудніше ніж я уявляла собі. Перший раз у моєму житті, я мешкала в домі. Однак, я не знала провадити домашнє господарство, а навіть готувати страву на печі.
Мати захворіла на туберкульоз і шукала моєї допомоги. Доглядаючи її, я сама заразилась тією хворобою. П’ять років у лікарні залишили мене з одною ниркою й тільки три четвертих легенів. Тимчасом, чоловік покинув мене й знову одружився. Зрештою, я також вийшла заміж, але після клопотних — а іноді насильних — десятьох років, це одруження теж закінчилось розлученням.
Знаходячи „Дорогу”
У 1959 році відбулась найдраматніша зміна мого способу життя. Мене відвідали дві жінки, свідки Єгови. Я вислухала того, що вони говорили мені й взяла їхні біблійні журнали, не кажучи їм нічого, що я не вміла читати. Одна з них, Марія Найтенгейл, знову відвідала мене. Хоч я не хотіла втягатись до їхньої релігії, то таки погоджувалась, щоб вона знову відвідала мене. Вона приходила два рази в тижні, і деколи лишала мені журнали. Після візиту, я дуже розстроювалась, тому що не вміла читати, і розривала ті журнали на кусочки.
Але мені дуже подобалось те, що вона розказувала про християнську Дорогу, а особливо, що Бог Єгова є Богом правосуддя й свободи. (Дії 9:2) Він не карав людей в вогненному пеклі так як батько вірив. Я довідалась, що пекло було тільки могила! (Псалом 37:28) Я також навчилася Божої чудової обіцянки заснувати земний рай.
Отже, після трьох місяців, я призналась, що не вміла читати ні писати. Марія заохочувала мене навчитись і запропонувала допомогти мені. Вчитись було трудно, тому що наша рідна мова була циганська, і я не вміла добре говорити по-англійському, говорячи тільки жаргонними словами та виразами. Коли діти почали ходити до школи, то високо цінували читання та писання й радісно допомагали мені. Після років з чотирьох, я охрестилась у грудні 1963 року. Уже знайшла „Дорогу”. Марія продовжувала допомагати мені два рази на тиждень протягом наступних п’ятьох років. Її наполегливість охоплювала мене. Вона не зневажала мене бути неписьменною циганкою й не покинула мене через велику задачу навчати мене.
У 1972 році, дуже бажаючи розказувати людям добру новину, яка так потішала й захоплювала мене, я стала піонеркою, повночасною проповідницею. Я ще досі виконую цю задовольняючу працю допомагати людям навчитись „Дороги”. І яка ж радість, коли моя дочка, Деніс, почала піонерувати зі мною! Мій син, Степан, теж піонерував п’ять років і це дуже допомогло йому сповняти свої теперішні відповідальності в зборі, а також як батько.
Я дуже зраділа, коли примирилась з батьком. Час від часу він жив з нами протягом його останніх років, приходив на зібрання й йому головно сподобалась безцеремонність а також те, що все завжди доказувалось з Біблії. Він помер, коли йому було 87 років. Відповідно до його просьби й циганських звичаїв, його брат спалив хатину мого батька й все його майно.
Циганський спосіб життя з його мандруванням, табірними вогнищами й музикою залишаються тільки в давній пам’яті. Я щоденно дякую [Єгові] за те, що мене було визволено від темряви й неписьменності, а також духовної неосвіченості. Бо, з допомогою Єгови, я знайшла багато кращу „Дорогу”.— Так як розказала Берилла Так.
[Ілюстрація на сторінці 12]
Берилла Так, на ліво, з її близькою родиною.