Моє циганське життя
Оповіджено “Пробудись!” кореспондентові в Канаді
“Коли Бог малює Свої картини, то ти краще сиди тихо. Дивися очима, але тримай свій язик”. Таку пораду дала мені моя тітка Ліла коли, за мого дитинства, ми з пошаною дивилися на гарний захід сонця. Це відбиває загальне думання циганів про Бога і Його чудові творчі діла.
Ми вірили в Творця і мали щире бажання шанувати Його, хоч у простий, дитячий спосіб. Наша філософія життя була, що Бог Творець завжди постачить нам наші щоденні потреби. Отже, ми ніколи навіть не думали зловживати гарними створіннями, що живуть по лісах, річках, озерах і морях. Вони були Його створіння і ми дуже радо признавали цей факт.
Нашу філософію і спосіб життя можна дальше пояснити стародавнім прислів’ям: “Завтра завжди подбає само про себе!” З цієї причини наше життя було безклопотне і спокійне. Ми старалися задовольняти лише теперішнім потребам. Задоволивши ці потреби, ми відпочивали і втішалися життям із нашими родичами у близько-зв’язаному товаристві наших власних людей. Ми вживали світ заробляти на життя, але поза цим ніколи не мішалися в справи світу. Його політичні сварки не було наше діло.
Циганське життя за дитинства
Від східної Англії, де я народився, я кочував по Британських Островах з моєю тіткою в циганському гуртку. Мене навчили шанувати старших осіб, і завжди кликати мужчин “дядько”, а старших жінок “тітка”. Мені ніколи не дозволили кликати їх по імені. Пізніше я дуже оціняв дисципліну, яку я дістав коли не шанував авторитет моєї тітки.
Циганським дітям ніколи не дозволяють повної волі. Моя тітка любила мене і давала мені багато роботи. Вона брала мене зі собою коли ходила збирати водяний крес-салату, гриби і ягоди, а другого дня ми продавали їх від дому до дому, або носили на базар.
Частина нашого зарібку на життя була ходити до хліборобів і купувати гній. Ми зсипали його в кошики і від дому до дому продавали людям в яких були маленькі городи.
Під час мого тренування я бачив як моя тітка та інші з нашого табору крали маленькі речі. Отже, від них я навчився як бути нечесним, і як торгувати, щоб когось використувати. Одного разу, як був ще юнаком, я добре познайомився з нециганським хлопцем. Його мати вмирала від сухотів, і родина була така вбога, що не мала, що їсти. Бажаючи почастувати його матір якоюсь поживною їдою я взяв свого друга до близького курника де ми зловили гарну курку. Я дав її другові, щоб він узяв до дому, але батько довідавшись, що ми вкрали курку змусив свого сина віддати її мені.
Раннє релігійне тренування й погляди
Проста віра моєї тітки в Бога завжди робила велике враження на мене. Кожного вечора вона змушувала мене ставати навколішки біля неї, як вона дякувала Богові, нашому щоденному Постачальникові, а навіть коли ми і вкрали зайця, або гриби, водяну крес-салату або ягоди від інших людей!
Більшість циганів із якими я був знайомий належали до Методистської, Англіканської або Римо-Католицької Церкви, але моя тітка не бачила ніякої користі від жодної організованої релігії. Вона дуже ненавиділа священиків різних релігій за їхнє лицемірство. На протязі багатьох років це дуже впливало на мої власні релігійні погляди. Для неї, деякі священики були лицемірні “сякі такі”; захланних священиків вона вважала бути мов “нечистий гусячий кал”, і часто не стримувалася висловлювати свої погляди їм.
Вона також набила мій молодий розум ненавидіти насилля. Я ніколи не забуду як вона одного разу висварила мене. Одна жінка, якій ми продавали наш товар запитала мене чим я буду коли виросту. Полюбивши військові мундури я відповів, що хотів бути вояком. Моя тітка наказала мені ніколи більше не говорити такого, і коли б я з’явився перед її дверми у військовому мундурі, то щоб собі йшов далі! Вона пригадала мені, що жодне створіння не має права проливати кров у людських війнах.
Як я виростав, то я сам почав бачити лицемірство священиків. У Другій Світовій Війні було дуже ясно, що вони брали участь вербувати молодих чоловіків до війни. Один приступив до моєї тітки просячи, щоб вона вписала мене до війська, але вона йому добре відповіла, без делікатности.
Чим більше я зустрічав так званих релігійних осіб, то тим більше лицемірство світової релігії вражало мене. Молоді чоловіки впивалися і чинили розпусту в суботу, а в неділю рано ходили на Службу Божу. Мені було дуже бридко, що їм нібито прощали гріхи в неділю лише, щоб цілий тиждень вони знову могли неморально бенкетувати.
Інша релігія
До 1942 р. я вже був одружений. Одного дня я прийшов до дому, а дружина сказала, що її відвідали двоє жінок говорячи з нею про Біблію та про обітниці на кращу майбутність. Але, бувши схильний насміхатися з усього, що мало якусь стичність із релігією, я не хотів дальше говорити про цю справу. Пізніше, в північній Шкотландії, до нашого табору прийшов чоловік із грамофоном і заграв моїй дружині пластинку, коли мене знову не було вдома. Це зробило на неї велике враження, що він мав відвагу грати пластинку, яка виявляла світову релігію бути пасткою і здирством. Моя дружина нагодувала цього чоловіка перед його відходом.
Пізніше, коли ми перебували біля Нюкасел, знову в Англії, моя дружина попросила мене віднайти цих людей, бо відчувала, що вони говорили правду. Але зараз після цього ми вибралися до Канади, бо я думав, що тут буде легше заробляти на життя.
Виховуючи дітей
Тимчасом, я виховував своїх дітей. Я брав сина зі собою в мою торгівлю, ходячи купувати й продавати куски заліза. Коли ми назбирали досить заліза, щоб відвезти до купця, то я давав моєму хлопчикові його купу, продавати під моїм наглядом, щоб його не ошукали. Таким чином я привчав його заробляти на своє життя.
Моя дружина виховувала нашу доньку циганськими звичаями, навчаючи її варити, прати, латати і доглядати дитину, щоб вона колись була доброю дружиною циганському мужеві. Моя дружина також навчила її продавати білизну. Вона брала її зі собою коли ходила купувати, щоб вона бачила як провадиться ця торгівля. Наш дядько навчив нашу доньку виробляти гарні квіти з дерева. Таким способом, коли вона ходила з її матір’ю від дому до дому, і коли люди відмовлялися купувати білизну, тоді вона продавала свої “квіти”, заробляючи трохи грошей для себе.
Життя в Північній Америці
У Північній Америці я подорожував із іншими циганами по цілій Канаді, Сполучених Штатах і Мексіко. Ми віднайшли добрий спосіб заробити собі трохи “легких грошей”. Те, що ми робили не було пересічним звичайом між циганами, тому що вони, переважно, не беруть участи у такім очевиднім шахрайстві.
Ми удавали, що продавали “краджені” килими зі Сходу. Ввійшовши в село ми зараз йшли до когось, що ми знали має багато грошей — місцевого священика! Я піддавав йому думку, що в нього може були якісь знайомі, що також будуть цікавитися, і якщо так, то він дістане килим навіть ще за меншу ціну. Переважно він посилав нас до місцевого лікаря або погребника. Жоден не відмовлявся купувати наші “краджені” килими, навіть коли ми й казали йому, що вони були “гарячий” товар. Це дальше збуджувало в мене огиду до так званих християнських релігій.
Новий шлях життя відкривається
Кілька років минуло, і одного дня ми таборували біля Сарнії, Онтаріо. Я був вдома коли молода жінка відвідала наше шатро. Її щирість і те про що вона говорила захопило мою увагу. Новий лад де люди зможуть жити разом у мирі і єдності за праведними принципами, був майже неможливий! Відходячи, вона обіцяла, що пішле кілька чоловіків поговорити зі мною ще більше. Я наказав дружині, що коли ті чоловіки прийдуть, щоб вона затримала їх аж поки я не прийду до дому. Та молода жінка дотримала свого слова, і день у який вони прийшли я був вдома. Наша дискусія тривала коло п’ять годин. Коли вони відійшли, моя дружина й я були переконані, що нарешті знайшли “правду”.
По тих перших довгих відвідинах ми зараз бачили потребу жити за біблійними принципами. Я звернувся до дружини і сказав: “Що ж нам робити з тим, що є заховано під нашим наметом?” Моя дружина піддала думку: “Може б ми вкинули в ріку”. Моя думка була, щоб віддати вкраджений товар назад власникам. Зробити це не буде легко! Віддати дві тонни свинцевих брусків завдасть велику небезпеку і труд. Одначе, я думаю, що це при допомозі Єгови ми віддали все, що вкрали.
Ці двоє Свідків регулярно відвідували нас і ми робили поступ в знанні Божої правди. Ми почали бачити, що тут було включено не лише знання правди з Божого Слова. Ще інші великі зміни мусять прийти в нашому житті. Одна з цих була брати участь у проголошуванні доброї новини Божого царства, і це виглядало неможливе для мене. Отже я почав знаходити ваду з тим, що вчився і накидав на Свідків нерозсудливі питання. Проте, їхні відповіді з Біблії в милий спосіб не лишали мені жодного вибору. То я мусів змінитися, а не правда в Біблії!
Ми не виключали наших дітей з цих дискусій. З самого початку це була родинна студія, і ми поступали разом аж поки дружина й я символізували наше посвячення Богові Єгові у 1954 р. У 1960 р. наші діти охрестилися, коли самі вирішили служити Творцеві в часі своєї молодости.
Пізніше мій син одружився з циганкою з Мексіко на ім’я Павліна, яка пізнала Божу правду в Аргентині. (Побачте “Пробудись!” з 8-го грудня 1962 р., ст. 23, анг. мові.) Час від часу вона брала участь із своїм чоловіком проповідувати новину Божого царства повночасно. Наша донька була повночасною вісницею на протязі близько п’ять років. Тепер вона служить із кубансько-іспанським збором у південній Флориді.
Час проби
Кілька років тому на нашу родину прийшли проби. Я мав неприємний досвід і став дуже розчарований з моїми християнськими братами. Мені було треба зрозуміти, що вони також робили помилки так як і я, але я дозволив цим відвернути мене від служби моєму Творцеві, з Яким я не мав причини знаходити вади. Наслідком цього, ми покинули Божу правду на чотири роки.
Одначе, ми часто думали про те, що навчилися з Божого Слова і розмовляли між собою про їх. Здається, що правда дотикнула нас і ми ніколи не могли стати такими людьми, як ми колись були. Хоч ми перестали товаришувати з Божою організацію і міркували, що тепер були вільні знову втішатися циганським способом життя, то наше сумління таки казало нам, що ми мали відповідальність перед нашим Творцем Єговою, і якимось способом мусіли віддячитися Йому за те, що Він дав нам правду.
Що ми не дотримували Божої правди дуже турбувало нас. Нарешті ми зрозуміли, що був лише один шлях до правдивої свободи, а це в сховку видимої організації Єгови на землі. Лише тут були наші правдиві християнські брати й сестри, яких ми потребували, а вони нас. Ми знову почали ходити до Залу Царства, малого збору у Мелвил, Саскачеван. Ми ніколи не забудемо любов і доброту наших християнських братів як вони помогли нам знову служити Єгові. Відтоді і через ласку Єгови, ми ніколи не перестали виявляти наш поступ.
Щось вищого від циганського життя
Хоч ми вже ніколи не можемо вернутися назад до циганської “свободи”, то ми дуже поважаємо їх як людей. Хоч багато циганів далі живуть за добрими принципами, то багато з них тепер стали заражені матеріялістичними ідеями Західного світу. Вони вже не є задоволені простими речами, вони хочуть блискучих авт і мешкання у вагонах (трейлер) і навіть будуть шахрувати та красти, щоб дістати їх. Тому то багато колишнього циганського байдужого духа вже загубилося і це на їхню власну шкоду.
Ми вже не хочемо красти від наших сусідів, але щиро стараємося помогти їм навчитися, що “благословенство Єгови — воно збагачає, і Він не додає болю з ним.” — Прип. 10:22, НС.
Які задовжені ми є великому Богові правди за Біблію, яку ми тепер сердечно приймаємо, “не як слово людське [так як роблять священики так званого Християнства], але — як правдиво то є, — Слово Боже”.— 1 Сол. 2:13.
З цієї причини ми ревно молимося, щоб інші, які ще наслідують циганський спосіб життя навернулися до правди, що справді визволить їх утішатися вищим способом життя. (Ів. 8:32) Також, я маю особисту надію колись знову побачити мою дорогу тітку Лілу, коли вона воскресне до життя в Божому правдивому порядку. Я є певний, що її оцінення доброти Єгови і краси Його створіння буде рости з кожним сходом сонця у світі, якому не буде кінця.