Тероризм — яка відповідь?
ЯКЩО ви подорожуєте літаком, то правдоподібно вже бачили наслідки тероризму. Майже по всіх міжнародних аеропортах обов’язково розвідують пасажирів. Через тероризм засоби безпеки дуже подорожчали для урядів і авіаліній. Під час олімпійських ігор 1984 р., в Лос-Анджелесі, уряд США заплатив близько 65 мільйонів доларів на кошт безпеки. Які ефективні є ці засоби?
У деяких відношеннях вони припиняють терористичні акти. Протягом минулих 20 років, тільки в Сполучених Штатах Америки знайшли близько 35 000 пістолетів або вибухових приладів і заарештували 13 000 осіб. (Бюлетень державного міністерства) Ізраїльська авіалінія, Ель Ал, яка дуже строго розвідує всіх пасажирів, дуже припинила успіхи терористів у повітрі.
Проте, уряди й агентури боряться тільки з симптомами, а не з причинами тероризму. Їхніми засобами вони не доходять до суті хвороби глибоко вкоріненої в сучасному суспільстві — хвороба, яка грунтується на ненависті та себелюбстві. Несправедливість і нерівність рясніють і множаться — незважаючи на перевагаючу ідеологію. Отже, де ж знаходиться розв’язання цієї проблеми? Чи релігія може змінити ненависть на любов? Чи політика може перемінити розлад на єдність? Чи Організація Об’єднаних Націй може з’єднати народи? Або чи є якась інша відповідь?
Чи релігія має відповідь?
Через тероризм, який шаленіє в Північній Ірландії ще від 1969 р., уже загинуло більше як 2000 людей, і 20 000 було поранених у країні з близько 1,5 мільйон населення. Супротивники відверто визнають таку саму християнську спадщину, грунтовану на припущенні, що „Бог є любов”. (1 Івана 4:8) Однак, тероризм продовжується між католиками, як і між протестантами. Так як Джон Гікей пише в своїй книжці Релігія й проблема Північної Ірландії: „Уже неможливо... людині приймати небезпеку або смерть, як наслідок тільки тому що вона є римсько-католиком або протестантом; приймати жорстоку помсту — сектантське душогубство — як спосіб підтримувати ним ,рівновагу терору’ є властивий виключно Північній Ірландії”.
Той самий письменник також заявляє: „Політика в [Північній Ірландії] не є політикою, яка експлуатує релігію... Краще це релігія надихає політику”. І якщо це правда, то це політика взаємовбивства й помсти.
Більшість релігій заявляють навчати любов бути основним принципом. Багато терористів є релігійні — визнають Християнство, іудаїзм, мусульманство, буддизм, індуїзм, сикхізм, або інші. Але до якого ступеня релігія впливає на їхні вчинки? У своїй книжці Найновітніша зброя — терористи й світова система, Жан Шрейбер цитує провідника ІРА Руаїрі О’Брадея: „Одного разу я знайшов себе з дуже запеклим чоловіком. Ми підставили міну, яка мала вибухнути під загоном британських вояків... Насправді ми потрапили якраз на ціль. І що цей запеклий чоловік зробив? Перш ніж припасував пристрій, щоб запалити вибухову міну, і розбити вояків ущент, він зажмурив очі, перехрестився, і пошепки помолився: ,Нехай Господь змилосердиться над їхніми душами!’”
Релігія не припинила правих католиків у Іспанії від формування своєї власної терористської групи під назвою Геррілль’єрос дел кріст Рей, або партизани Христа, Царя. Згідно з авторами твору Терористи, то Геррілль’єрос „є зобов’язані релігії так як політиці за своє існування”.
Чи ж те, що релігія не має успіху припинити тероризм повинно дивувати нас? Професор Ц. Е. Зоппо з відділу політичної науки Каліфорнійського університету, пише: „Організовані релігії Західного Світу, коли їх винили в насильстві заради політичних цілей, заперечували своїм релігійним ворогам ті моральні права, яких вони поширювали між своїми послідовниками... а навіть дозволяли тероризм проти ,невіруючих’”. Він продовжує й наводить як приклад святий хрестовий похід за часу папи Урбана II. Він каже: „Сподівались, що хрестовим походом постійно підкорять іслам і вважали його бути ,війною, щоб нею покінчити всі війни’. Іслам вважали втіленням усіх лукавих сил. Отже, тоді як убити ворожого християнського вояка, заслуговувало сорок днів відпущення гріхів, то вбивати мусульман, стало ,втіленням прощення’”.— Пояснення тероризму.
Інші релігії теж кажуть, що вбивати невіруючого заслуговує нагороду. Вони вірять, що це паспорт до їхнього небесного раю. Отже, релігійне віросповідання терориста дійсно може підкріпляти його спонуки вбивати, а навіть виконувати самогубні бомбардування.
Чи є політичне розв’язання?
Політичні й військові знавці Західного Світу мають свої власні відповіді на тероризм, хоч не завжди погоджуються поглядами щодо застосування тих відповідей. Політика жертв-націй є мститись тим від чого самі страждають. Вільям Кейсі, директор ЦРА (Центральне розвідувальне агентство) каже: „Ми не можемо, і дійсно не будемо, стримуватись від насильного акту, щоб ним запобігати, оволодівати або відповідати на терористські вчинки, коли обставини оправдують звертання до насильства. Багато країн, включаючи Сполучених Штатів Америки, мають свої власні збройні сили й спроможності, потрібні для операцій проти терористичних груп”.— Гідра кривавої розправи.
Наскок Сполучених Штатів Америки на Лівію в квітні 1986 р., щоб помститись за вибух бомби терористів у берлінському нічному клубі, є прикладом тієї філософії. Але така розправа має свою негайну ціну — цивільні лівійці потерпіли від цієї розправи, який то вчинок американська влада вважає бути неминучим, а також утрата американського літака з його командою. Тероризм і контртероризм теж мають заховану ціну — престиж і довір’я.
Політичні діячі й мілітаристи вважають це нормальним жертвуванням такого прихованого воювання. Так як Бенджамін Нетанягу пише: „Усі громадяни демократії, яким загрожує тероризм, мусять бачити себе, в деякому значенні, як вояки спільного бою. Їм не слід наполягати на їхні уряди капітулювати або здатись тероризмові... Якщо ми дійсно хочемо виграти війну проти тероризму, то народ мусить бути готовий пожертвувати, а навіть, коли потрібно, загубити улюбленого, понести величезний біль”.— Тероризм — як Захід може виграти.
Чи ж політика може усунути основні причини тероризму? Чи вона може виправити несправедливості й знесилити це становище? Ні, згідно з політичними коментаторами, політика не може зробити цього. Чому ж ні? Тому що, так як ми вже бачили в попередній статті, вони кажуть, що багато тероризму є ще одним знаряддям у зіткненні двох великих політичних систем. Отже, політика плодить тероризм.
Як приклад цього, французький письменник і журналіст Жан Франсва Ревель написав: „У своїх маніфестах і книжках, терористи описують їхні атаки на демократії бути ,стратегією напруги’. По їхній думці це багато легше навернутись від фашизму до комунізму ніж від демократії до комунізму. Отже, ,революціонери’ перше мусять наполягати на демократичні уряди звертатись до фашистської поведінки, щоб будувати, у другій фазі, соціалізм на праху фашизму”. Отже, у декотрих країнах терористи навмисно вбивають військових офіцерів для того, щоб заворушити правий переворот у державі.
Чи ООН може протидіяти тероризмові?
Заслужений діяч політичної науки, Ц. Е. Зоппо пояснює скрутне становище в якому ООН знаходить себе: „Не дивно... що Організація Об’єднаних Націй не могла погодитись над тим що становить міжнародний тероризм або як членам-державам слід протидіяти йому”. Це не повинно дивувати нас, тому що ООН є міжнародним форумом у якому великі держави, неначе ті лосі, вступають у боротьбу одні проти одних сковуючи одні одних семантикою політичної пропаганди.
Ще один фактор на якого слід звернути увагу є те, що в ООН демократичні жертви-нації тероризму становлять меншість. Так як Зоппо ілюструє: „Резолюція в справах міжнародного тероризму перед Генеральною Асамблеєю ООН... тоді як ,є дуже збентежена вчинками міжнародного тероризму’, наново затвердила ,невід’ємне право самовизначення й незалежності всіх людей колоніальних і расистських режимів та всіх інших течій чужого впливу’”. Ця сама резолюція осудила „продовження примусових і терористських актів колоніальними, расистськими й чужими режимами в запереченні людям їхнього законного права до самовизначення й самостійності”.
Отже, по думці Зоппо, ООН схвалює двозначний стандарт щодо тероризму. Він продовжує й каже: „Тероризм беззастережено прощають, коли він стає заходом, щоб ним здобути національного самовизначення й осуджують, коли він стає державним жахом, щоб запобігти ним самостійність. Новим державам, які самі звертаються до тероризму, щоб тим способом досягти визволення трудно осуджувати його в інших”. (Пояснення тероризму) Отже, ООН не може ефективно придушити тероризм. Моральність не переважає, тому що так як каже Зоппо, „основно це політика визначає те, що є моральне”. Тимчасом невинні жертви тероризму страждають і вмирають.
Братерство без терору
Жан Шрейбер пояснює дилему націй так: „Бентежучим є те, що країни, які любили б викоренити тероризм у світі — і здається вони становлять меншість — мусять задовольнятись компромісними заходами. Або покарання не справляє враження на терористів присвячених жертвувати заради ідеології, або викликає насильну реакцію від тих, які ще можуть воювати”.— Найновітніша зброя — терористи й світовий лад.
Аналізуючи проблему, професор Зоппо робить цей висновок: „Майже жодна сучасна держава не народжується без тероризму”. Здається це натякає на те, що терор є неминучою частиною політичного процесу. Однак, ми можемо підтвердити те, що є один „народ”, який сформувався без тероризму або насильства, а також без політичного посередництва. Цей народ складається з більше як 3 мільйони людей, зі всіх народів світу, з різних культур, мов та релігій. Хто це такі? Це люди, які відвідали вас з цим журналом — свідки Єгови.
Вони не є тільки міжнародним товариством. Вони є братерством яке переступає національні межі, яке поділяється загальним переконанням і Богомданою надією. Вони поширюють свій вплив по цілому світі, не актами тероризму, але спокійною біблійною освітою. Дійсно, в кожній країні світу, вони пропонують людям Боже Царство, уряд під владою Христа, як єдине розв’язання проблем людства.— Матвія 6:9, 10
Так, свідки Єгови подолали роз’єднуючу політику й націоналізм, з яких виникають війна й тероризм. Вони тепер становлять народ, який живе мирно, приготовляючись до часу, коли, незабаром, тільки Боже Царство царюватиме над землею. Це не здійсниться наверненням світу, але знищенням цього ладу в Божій війні Армагеддоні.— Матвія 24:37-39; Об’явлення 16:14, 16.
Тоді, покірні люди землі будуть утішатись правдивим миром і вічним життям. (Тита 1:2; Об’явлення 21:3, 4) Якщо ви любили б більше навчитись про це Царство, в якому не буде тероризму, то встановіть контакт з свідками Єгови вашого суспільства або напишіть до видавців цього журналу в вашій країні.
[Вставка на сторінці 11]
Протягом минулих 20 років, тільки в Сполучених Штатах Америки знайшли близько 35 000 пістолетів або вибухових приладів і заарештували 13 000 осіб.— Бюлетень державного міністерства.
[Вставка на сторінці 12]
„Перш ніж припасував пристрій, щоб запалити вибухову міну, і розбити вояків ущент, він зажмурив очі, перехрестився, і пошепки помолився: ,Нехай Господь змилосердиться над їхніми душами!’”
[Рамка на сторінці 14]
Боже Царство під Ісусом Христом усуне тероризм
Кажуть, що тероризм є воюванням розпачливих людей, які почувають себе бути в невигідному становищі. Під Божим Царством ніхто не буде почуватись під невигідним становищем, так як можна бачити з наступних пророцтв, які стосуються до правління Ісуса Христа:
„Боже, Свої суди цареві подай, а свою справедливість — для сина царевого,— хай він правдою судить народа Твого, а вбогих Твоїх — справедливістю! Він судитиме вбогих народу, помагатиме бідним, і тиснути буде гнобителя! Бо визволить він бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги! Він змилується над убогим та бідним, і спасе душу бідних, від кривди й насилля врятує їхню душу, їхня кров дорога буде в очах його!” — Псалом 72:1, 2, 4, 12-14.