Чому Африка не може годувати себе?

„Я НАСАДЖУВАВ . . . але дощу не було”, пояснив Ідріс, хлібороб у Ефіопії. Насіння згнило в землі,— він мусив залишати свою ферму й взятись до нового життя в таборі допомоги. „Одного разу”, він додав, „у мене було чотири воли, якими я орав, і, коли не було чим годувати їх, я продав два а два зарізав на м’ясо. . . Я з’їв свою майбутність”.— Уривок з книжки Ефіопія: Виклик голоду.

Так як Ідріс, багатьом хліборобам у Африці трудно вирощувати вдосталь харчів. Від самозабезпечності, багато хліборобів тепер покладаються на імпортні харчі. Але чому? Чому так багато африканців лягають спати голодні?

Посуха

Африка є загальновідома за страшну посуху, а головно в тих країнах, які межують з південним кордоном Сахара пустині. З 60-х років опадів у цій околиці було все менше й менше так, що журнал Серес каже, що це „затяжна Сагільська посуха”. Однак, багато хліборобів таки виживають.

Протягом 1983—84 рр., у п’ятьох Сагільських країнах був найбільший урожай бавовни. Може бути, що ваш теперішній одяг є зроблений з тієї бавовни. Тоді як з експорту бавовни є корисний обмін товару, то він таки має свою ціну. У 1984 р. країни Сагілю мусили купити 1,77 мільйонів тонн хлібних злаків. „На те що бавовну можливо вирощувати а збіжжя ні, більше стосується до урядів й політики допоміжних агентур ніж кількості опадів”, каже Ллойд Тімберлейк у своїй книжці Африканська криза.

Крім бавовни, Африка також експортує чай, каву, цукор, какао, земляні горіхи, свіжі квіти, м’ясо, олію з пальмового дерева, лісоматеріал і багато інших господарських продуктів. „Африка”, каже американський журнал Нація, „є багатим і постійним джерелом урожаю, якого щоденно споживають люди розвинених країн”. Під час недавнього голоду, громадяни Великобританії дуже здивувались, коли довідались, що споживали плоди фруктових дерев і городину з Ефіопії. Очевидно, посуха не є єдиною причиною чому Африка не може годувати себе.

Ріст населення

Декотрі африканці не хочуть обмежувати величину своїх родин. У них, велика сім’я є ознакою великої поваги. Не дивно, що в Африці відбувається найскоріший ріст населення в світі. Безсумнівно, це погіршує проблему голоду. Дехто підраховує, що теперішнє населення Африки є 553 мільйони. І коли б теперішній напрям продовжувався, то до року 2000 в Африці може бути додаткових 324 мільйони людей, яких треба буде годувати!

Чи це значить, що Африка замала вирощувати потрібних харчів? Ні. Багато доброї землі не обробляють. В Індії, в якій живе багато більше людей, і в якій є менше землі, є великі лишки хлібних злаків. „У Китаї”, додає Cmap, газета Південної Африки, „живе 1000 мільйонів людей, то однак, рік за роком, та країна вирощує більше харчів ніж потрібно. . . Ми пропонуємо думку, що Африка голодує через неправильну пораду”.

Неправильна порада?

В Африці поради не бракує. „Коли б голодуючі люди могли споживати слова”, було сказано в Бі-Бі-Сі телевізійному рапортажі, „то Африка видужала б”. Близько 80 000 іноземців постачають Африці цю службу. „Давати Африці пораду”, каже Тімберлейк, „стало великою індустрією, і європейські та північно-американські дорадчі фірми вимагають так багато як 180 000 доларів на рік оплачувати досвідчених на цьому полі”.

Ці знавці пропонують коштовні сільськогосподарські методи вимагаючі високоврожайного насіння, хімікатів, і великих машин. З цього закордонні постачальники здобули великий дохід, тоді як убогі люди сільських місцевостей Африки мало скористали з цього. Перше звертали увагу на ферми, на яких вирощують врожай для експорту за гроші, а тоді на ферми, на яких вирощують харч, який продається по багатіших містах Африки. Багато цих проектів доказались бути непродуктивними, а декотрі зовсім провалились. Клімат Африки, пояснює журнал Ньюз вік, „не є придатний для високоврожайного насіння, яке видає добрий урожай в Азії”. Також, африканський грунт дуже крихкий й деколи новими способами хліборобства шкодять ростючому врожаєві.

Допомога для розвитку?

Уряди закордонних країн і агентури допомоги пропонують інші коштовні схеми. З цих також „користають їхні власні компанії й порадники та економії”, каже журнал у справах розвитку Люди. Ці схеми привабливі, тому що надають африканським країнам вид сучасності й їх також підтримується великими позиками. Це допомагає урядам декотрих африканських країн задовольняти багатим міським жителям, які то уряди покладаються на їхню допомогу, щоб залишатись при владі. Тому то по містах Африки бачимо першокласні готелі, університети, аеропорти, автостради, автомашини й розкоші, тоді як сільське населення є занедбане. Ці вбогі селяни дали ім’я своїм багатим сусідам живучим по містах. Свагілі мовою вони називають їх Вабензі, що значить „плем’я Мерседес-Бенц”.

Багато людей сумніваються спонукам матеріальної допомоги тим країнам, що розвиваються. „Матеріальна допомога, замість бути добродійною”, кажуть автори книжки Голод: Людинотворене нещастя?, „то жертводавці-країни дуже користають. . . Вплив і економічні користі, яких одержують країни Західного світу, а також Східного, з цієї допомоги дешеві”. Допомога тим країнам, що розвиваються, сприяла на величезну суму 175 000 000 000 доларів заборгованості Африки.

„Двоє десятиліть ,розвитку’ довели Африку до небезпечного становища в 1984 році”, каже Пітер Гілл у своїй книжці Рік у смерті Африки. Допомога для розвитку, згідно з Гіллом, була „обманом”. Ті, яким дійсно потрібна така допомога, африканські селяни-хлібороби, дуже мало скористали. „Однак”, пояснює журнал Еколог, „селяни-хлібороби становлять від 75 до 80 процентів населення більшості країн у Африці”, бувши „основою продукції харчів у Африці”.

Харчова допомога?

Лишки харчів стали великим тягаром для заможних країн. Зберігання харчів дуже коштовне. У статті „Світ змитий збіжжям”, американський журнал Закордонні справи оплакує: „Це дивний і болісний рік обговорювати хлібні злаки. На телевізійних передачах ми дивимось на голодуючих дітей в Африці, але в світі зберігається більше як 190 мільйонів тонн збіжжя — рекорд лишків”.

Голодуючі африканці не завжди користають з залишків збіжжя, яке продається за дешеві ціни. Деколи цей залишок потрапляє в руки пожадливих комерсантів, або уряди одержуючі те збіжжя продають його за високі ціни, щоб зводити свої б’юджети. Збувати залишки збіжжя в Африку також послабило позицію сільських хліборобів. „Як же місцевому хліборобові змагатись проти безплатних харчів від закордонних країн?” питають автори книжки Голод: Людиностворене нещастя?

Традиційні африканські харчі, як-от просо й сорго (хлібний злак), скоро втрачають свою популярність. Однак, ці витримують посуху багато краще від якого-небудь іншого врожаю. У міських жителів розвинувся смак до пшениці й рису — злаки, яких трудно вирощувати через жорстокий клімат багатьох країн у Африці. Декотрі дорадники підвищують у людей смак до закордонних страв і таким чином збільшують залежність Африки від імпортованих харчів.

Занедбання селянських хліборобів

Таким хліборобам як Ідріс, раніше цитований ефіопець, потрібне насіння й просте господарське устаткування. Тільки харчова допомога мало корисна. Так як каже китайська приповідка: „Дайте людині рибу, то похарчуєте її один день. Навчіть людину ловити рибу, то ціле своє життя похарчуєте її”. Взагалі, не допомагають африканським селянам ставати успішними хліборобами, хоч декотрі африканські країни є цьому винятком.

Ще з колоніальних часів, на найкращих землях Африки вирощували врожай, який експортується за готівку. Крім того, розвинули великі сільськогосподарські проекти, щоб постачати харч багатішим містам. Таким то чином селянських хліборобів витіснули з доброї землі й примусили їх виживати на менш продуктивній. Залишені турбуватись самі про себе, африканські селяни-хлібороби занадто обробляли свою землю, занадто використовували її для пасовиська, позрубували забагато дерев і таким чином зіпсували свою крихку землю. Великі частини Африки перемінюються на пустиню.

Призначенням цін за товар також пошкодили цим хліборобам. Щоб задовольняти жителів міст, багато африканських урядів дуже знижують ціну господарських продуктів. Ця політика, згідно з науковим журналом Природа, „дуже сприяла на занепад сільського господарства, на голодування того самого міського населення, і зробила продуктивну Африку залежною від імпортованих харчів”.

Війна

„Громадянська війна вигнала пів мільйона ангольців з їхніх ферм”, недавно було сказано в одній африканській газеті. В Анголії, не так як по декотрих інших частинах Африки, опадів є багато. Однак, десятки тисяч жителів плодотворного нагір’я мусять покладатись на допоміжні харчі, яких доставляють їм літаками.

Це не випадково, що африканські країни, яких громадяни найбільше голодують, також утягаються в громадянську війну. Хоч дощі трохи облегшили обставини в Ефіопії, Судані, та Мозамбіку, то громадянська війна в тих країнах таки перешкоджає продукції харчів, і мільйони людей голодують.

Недавно, Незалежна комісія в міжнародних філантропічних питаннях, якої 25 членів представляють п’ять африканських країн, оголосили цю переконливу заяву: „Озброєні конфлікти та насильство, додають непотрібного пролиття крові й безладдя до вже-трагічного становища в декотрих країнах Африки. . . Віддають перевагу зброї знищення, тоді як людям потрібні сапи й насіння засівати, чиста вода для пиття й прості, некоштовні програми запобігати ними хвороби”.

Не слід тільки Африку винити в цьому становищі. У своїй книжці Рік у смерті Африки, Пітер Гілл говорить про роль, якого відіграють уряди закордонних країн у „мілітаризації Африки” і питає: „Чиї виробники зброї користають з гонки озброєнь у Африці?” Нації Східного, як також Західного світу, створюють відповідні умови на африканські війни й фінансово користають з цього.

Потрібна — надлюдська програма допомоги

Питання „Чому Африка не може годувати себе?” є дискусійне, а відповідь на нього складна. Посуха, дуже швидкий ріст населення, політики допомоги, пожадливість, занедбання сільських хліборобів, руйнування землі, і війна — всі є причинами на яких діячі звертають увагу. З цих, можна сказати, що тільки посуха є стихійним природним лихом; всі інші людинотворені.

Дійсно посуха в Африці тільки звернула увагу на обмеження й себелюбство людини. Нездатність людини керувати земними справами незалежно від її Творця, Бога Єгови, стала всім відома. Так як сказав стародавній пророк: „Знаю, Господи [Єгово, НС], я, що не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком”.— Єремії 10:23.

Цей незаперечний факт є записаний в Біблії. Біблія теж передрекла теперішній „голод”, а також війну й погане керування земських справ. На щастя, всі ці обставини звертають увагу на близькість надлюдської програми допомоги, яка успішно покінчить з голодом, не тільки в Африці, але по цілому світі.— Луки 21:10, 11, 28—31; Об’явлення 6:3—8; 11:18; 21:1—5.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Взагалі, не допомагають африканським селянам ставати успішними хліборобами.

[Відомості про джерело]

FAO photo