Яка ж причина проблеми?

„КРАЇНИ є втягнені в геополітичну ігру заляканості”, було сказано в часописі Нью-Йоркський час спочатку цього року. Через збільшуючий торговий дефіцит Сполучені Штати Америки ще більше знижили свого долара в порівнянні з японською ієною й німецьким марком. Тому то рапорт у Час продовжує й каже: „Кожна країна старається примусити іншу змінити внутрішню політику... [щоб] зрівноважити торгівлю”.

Чому ж не було надійного поліпшення в міжнародних торгових спорідненнях, коли знижили вартість долара? Чому в Сполучених Штатах Америки наростає такий великий дефіцит? І чому в таких країнах як Японія й Західна Німеччина торгові лишки збільшуються незважаючи на збільшуючу вартість їхніх грошей?

На ці запитання видатні економісти цілого світу дуже шукають відповідей. Як би там не було, то ясно, що тільки змінювати вартість долара не вистачає, щоб розв’язати торгові проблеми в світі. Тимчасом, обвинувачення торгових країн одна одних вже дійшло до гарячого, політично, а також економічно.

Збільшуючась торгова незгода

Наприклад, багато людей в Сполучених Штатах Америки вірять, що тоді як Америка відкрила свої ринки до закордонної торгівлі, то інші країни — Японія, і до меншого ступеня, Західна Німеччина та інші — не відкрили своїх. Замість цього, вони кажуть, що ці країни звертаються до несправедливих торгових практик для того, щоб збільшити вивезення своїх продуктів, і охороняють свої ринки від ввезення закордонних. Через це, вони кажуть, що в США зростає безробіття й люди не можуть жити з чесної праці. Через це виникла значна незгода, а навіть ворожість між Сполученими Штатами Америки а їхніми торговими партнерами.

Також нарікають, що фірми в Японії дуже мало платять своїм робітникам, у порівнянні з зарплатою робітників у США, і через це Японія може продавати свої продукти дешевше від інших країн. З другого боку, щоб вступити в торгівлю з Японією, то закордонні фірми мусять змагатись з традиційними й приватними торговими звичаями, складним розповсюдженням і системами оподаткування, нормою якості, мовою, прихильностями та упередженостями японців, і неохочістю купувати закордонних речей. Все це, кажуть закордонні комерсанти, ставить їх у невигідне становище.

Ці скарги підсумував США міністр комерційних справ, Малком Балдріч, у промові перед видатними японськими комерсантами в Токіо: „Японія не може вести торгівлі з своїми партнерами на основі все збільшаючогося експортування своїх продуктів за кордон і неохочості ввозити з-закордону продуктів інших країн. Немає сумніву, Японія має велику силу в світі економії, але не сповняє своїх відповідальностей, які приходять з тією силою”.

Зустрічні обвинувачення

З другого боку, японські комерсанти звертають увагу на те, що фірми в США цікавляться тільки скорими прибутками. Тоді як японці охоче чекають на прибутки, то комерсант у США мусить негайно здобути їх, щоб сплачувати борг у акціонерів. Наприклад, у 1970 р. фірми США й Японії почали коштовні дослідження, щоб лазаром відтворювати музику, а також зображення на пластинках. Компанії в США, не здобувши успіху, покинули проект. Але, одна компанія в Японії продовжувала дослідження й стала головним продавцем стислих цифрових пластинок.

Важливий фактор торгової нестійкості, на думку японців, є те, що вони люблять заощаджувати, тоді як американці орієнтуються на витратах. У середньому, японці заощаджують чотири рази більше за американців,— 30 процентів більше від валової продукції цілої країни.

Наприклад, японці вірять, що вони мають конкурсну перевагу, не через нижчий кошт продукції, але через вищу продуктивність і краще управляння. Один американський спостерігач зауважує, що „продуктивність робітників у п’ятьох найбільших сталеливарних заводах у Америці є майже одна третина меншою від продуктивності японських робітників. Це значить, що коли б японським робітникам платили так як американським, то американські виробники таки не зможуть конкурувати з японськими в безмитній торгівлі. Автомобільні фірми в Америці теж не можуть змагатись з японськими”.

Щодо обвинувачення, що японці не люблять ввозити товару з-закордону, то багато японців вірять, що просто це не правда. Вони кажуть, що завжди є готові купувати імпортовані речі з умовою, що закордонні виробники будуть виробляти свої продукти до смаку японських людей. Наприклад, один виробник іграшок у США переробив ляльку, надаючи їй більш модної фігури, коротші литки, і темнокарі очі. Продалось мільйони таких ляльок. Подібно, одна компанія, яка виробляє неалкогольний напій, користувалась 60 процентів попитом у Японії, тому що підсолодила напій — точно те, чого японці бажали. Закордонні компанії, які звертались до таких маневрів, зазнали дуже великий успіх.

Декотрі японці навіть вірять, що Сполучені Штати Америки дуже перебільшили цю справу торгового дефіциту, щоб зняти вину з своїх марних результатів. Тому що в Сполучених Штатах Америки є ще так раз людей як у Японії, то японці кажуть, що правдоподібно вони ніколи не будуть купувати так багато американського товару як американці японського. Крім того, вони вірять, що частоцитовані цифри не є правдиві, тому що в них не поміщаються цінність тих речей й обслуговувань, які продаються американськими компаніями в Японії. Одна дорадча фірма заявляє, що в Японії є 3000 таких фірм, і що в 1984 р. найбільших 300 продали 44 мільярди доларів вартості товару в Японії.

Переміщення американських фірм у закордонні країни, для того, щоб користати з дешевої праці погіршує торгову нестійкість. Усе більше й більше телевізорів, комп’ютерів, автомашин, та інших продуктів, маючих США марку виробляються в Японії, Мексіці, Тайвані, і в інших країнах, а тоді продаються в Сполучених Штатах Америки. Це не тільки збільшує безробіття в США, кажуть японці, але також підвищує цифри „імпортованих” продуктів.

Здається, обидві сторони мають добрі причини нарікати одна на одну або виправдувати свої власні практики. Але, тоді як обвинувачення продовжуються, то немає нічого показати, що торгова війна, або торгова нестійкість уже зменшується. Може бути, що нації тільки бачать симптоми. Дійсні причини напружених торгових споріднень є багато глибші.

Дійсна причина?

Припустім, що більше речей виробляються в одному штаті й продаються у іншому в Сполучених Штатах Америки, або з одного району в другому в Японії. Чи ж з цього виникла б торгова війна або економічна криза? Ні. Тому що споживачі не дбають звідкіля походять ті речі тільки, щоб вони були якісні й некоштовні. Яка ж різниця між цим а міжнародною торгівлею?

Головна газета в Японії, Ашаї шімбун, каже, що це „економічний націоналізм”. Замість турбуватись економічним становищем світу, то кожна країна тільки цікавиться своїм власним добробутом. „Японці дуже переконались, що тільки домашні продукти якісні”, каже керівник американської Телефон і телеграф інтернешенал компанії в Токіо. Те саме можна сказати про американців, німців, англійців, і майже про всіх інших людей. Нації є дуже розділені.

Дійсно, торгові горя й знецінений долар є тільки симптомами системи, яку мучать війна, насильство, націоналізм, себелюбна честолюбність, і понад усе, безнадійність. Чи є хтось маючий спроможність викоренити із світу ці різні перепони й відновити здоров’я, не тільки світовій економії, але також усім точкам нашого життя?

[Ілюстрація на сторінці 7]

Чи вища продуктивність японських робітників може сприяти торговому дефіцитові з Японією?