Майбутність релігії беручи до уваги її минуле
Частина 3: 1942—1513 рр. до н. е. Єгипет — поле битви богів
«Найважливішим у Єгипті була релігія». Уїлл Дурант, автор і історик 20 століття.
ОРИГІНАЛЬНО Єгипет заселяли потомки Ноєвого сина Хама, правдоподібно через Хамового сина Міцраїма, дядька Німрода (1 Мойсеєва 10:6—8). Після того як Бог помішав мови у Вавілоні, будівничі башти розпорошилися по поверхні землі і взяли з собою вавілонську релігію. Декотрі з цих збентежених будівничих поселились у місцевості, яка пізніше звалась Єгипет.
У книжці Історія цивілізації (англ.), Уїлл Дурант говорить про «походження деяких точних елементів єгипетської культури з Шумеру й Вавілонії». Таким то чином, вавілонська релігія залишила свій незгладний слід на Єгипті, і релігія стала домінуючим фактором єгипетського життя. У Новій британській енциклопедії, каже: «Культура й суспільне життя єгиптян так насичувались релігійними ідеями, що неможливо зрозуміти єгипетської культури без розуміння єгипетської релігії, а релігії без розуміння її культури».
Мінлива й суперечна
Єгипетську релігію характеризував політеїзм (многобожжя), з понад 500 богів, а можливо ще так раз. «Взагалі в єгипетському селі або місті були трійки богів»,— каже єгиптолог Е. А. Уолліс Бадж. Згодом розвинулась головна трійця, свята сім’я з Осіріса, батька; Ісіди, матері; і Гора, дитини.
З політеїзму виникло кілька богів заявляючи бути «головним богом». Але, очевидно священики й теологи не бачили проблеми з увіруванням в одного бога а також, що Він існує в кількох особах. Автор Б. Мертз каже, що це був «ще один приклад мінливості, яка дуже характеризує єгипетську релігію».
Часто тварини вживались символізувати риси богів а навіть самих богів. Але, французький автор Фердинанд Газан каже, що ці тварини не були тільки символами. Їх вважали гідними пошани «тому, що в них зосереджувались добрі й шкідливі божественні сили». Тому то не дивно, що з римським громадянином розправлялись самосудом, коли б він убив кота, і що в єгипетських могилах знаходяться набальзамовані залишки собак, котів, крокодилів, соколів, і биків.
В єгипетській релігії глибоко вкорінювались обрядовість, таємні культи, і чародійні практики. Також користувались релігійними ідолами й символами, як-от символ життя, крукс ансата. Цим надавали такого видатного становища, каже Нова британська енциклопедія, що «особиста віра (тобто, особиста побожність) ніколи не ставала найважливішою». Енциклопедія також додає, що між статуями «вартим найбільшої уваги є статуя Ісіди з немовлятком Гором на колінах її, можливо прототип Мадонни з немовлятком».
Єгиптяни вірили в потойбічне життя. Вони бальзамували (муміфікували) мертвих і зберігали прах померлих фараонів у вражаючих пірамідах. У старовинних могилах відкрили, так як один автор каже, «такі жалісні, однак значні марності як косметичні палітри, чотки, і горщики в яких колись поміщались їжа й напиток».
Десять кар — відлік часу до знищення
В 1728 р. до н. е. відбулась подія, яка жахливо вплинула на Єгипет і його релігію. Близько два століття після того як чоловік Авраам відвідав Єгипет, його потомки переселились у ту країну, щоб уникнути наслідків серйозного голоду (1 Мойсеєва 12:10; 46:6, 7). Відомі як ізраїльтяни, вони 215 років поселялися в Єгипті. Це приготовило ситуацію на битву богів, велика кількість єгипетських богів по одній стороні проти єдиного ізраїльського Бога, Єгови, по другій. Коли ізраїльтяни попросили дозволу залишити Єгипет, щоб поклонятись Єгові, то обставини негайно досягли найвищої точки.
Єгипетський правитель, фараонa, титул, що походить з єгипетського слова на «великий дім», відкинув їхню просьбу. Єгова тоді заявив Свій намір чудесно володіти Його силою заради Свого народу (2 Мойсеєва 7:1—6; 9:13—16). Серією десятьох кар, Єгова кинув виклик єгипетським богам на віч-на-віч конфронтацію (2 Мойсеєва 12:12).
Перша кара змінила воду ріки Ніл, дорога життя для єгиптян, на кров, і риби в ріці погинули примушуючи єгиптян копати криниці, щоб здобути води до пиття (2 Мойсеєва 7:19—24). Яка ж ганьба Гапі, богу ріки Ніл!
Жаба була символом плодючості, і в книжці Боги єгиптян (англ.) каже: «Вір’ять, що жаба-бог і жаба-богиня відігравали видатні ролі у створюванню світу». Отже, кара виведення жаб на єгипетський край крім соромити богів плодючості, Осіріса, Птага, і Себека, навіть принижили єгипетських богів творення (2 Мойсеєва 8:1—6).
Єгипетські чарівники-священики не могли повторити третьої кари так як перших двох (2 Мойсеєва 8:16—18). Тот, господь чаклунства, загубив свій дар. А Геб, бог землі, не міг припинити, щоб «земний порох» став вошами.
Починаючись з четвертою карою, Бог відділив землю Гошен, місцевість ізраїльського суспільства у нижньому Єгипті, від решти країни. Тоді як кара мушні не доторкнула Гошен, то знищила інші частини Єгипту (2 Мойсеєва 8:20—24). Ясно, Буто, опікунська богиня і бог Горус вже не могли контролювати обставин у країні під їхнім володінням — нижнім Єгиптом.
Хатор була богиня у вигляді корови. Нут, богиня неба, теж зображалась подобою корови. Яке ж приниження обох богинь, коли через тяжку моровицю «вигинула вся єгипетська худоба» у п’ятій карі! (2 Мойсеєва 9:6).
Заявляють, що бог Тот знав «всі чарівні формули потрібні зціляти хворих». Амон-Ра, каже 70 станса поеми складеної на його честь, був лікарем, який «розчиняв лукавства й розвіював нездужання». Але, жоден з цих шарлатанських зцілителів не міг запобігти, «прищуватих гнояків, які кинулися людині й скотині», а навіть на «чарівників», у шостому горі (2 Мойсеєва 9:10, 11).
Боги Шу, Решпу, і Тефнут допомагали володіти погодою. Однак, так як сьогоднішні метеорологи, вони не могли запобігти громи й град, які у сьомій карі побили людину, худобу, і рослину, і які «кожне польове дерево поламали» (2 Мойсеєва 9:25). Все, що не було понищене градом, поїла сарана у восьмій карі (2 Мойсеєва 10:12-15). Яка ж ганьба Мінові, богові жнив, який заявляють тримав грім у правій руці, володіючи громами й блискавками! Під час тих двох кар він загубив владу над ними.
«І сталася густа темрява по всій єгипетській землі три дні»,— дев’ята кара (2 Мойсеєва 10:21, 22). Ра, бог сонця; Сехмета, богиня з солярним ореолом навкруг голови; і Тот, бог місяця, загубили свою світлість.
Який же зойк виник знову в Єгипті, коли Бог вдарив перворідних єгиптян так, що «не було дому, щоб не було там померлого», а навіть «престол» фараона! (2 Мойсеєва 12:29, 30). Тому що фараон був гаданим нащадком Ра, бога сонця, то несподівана смерть його перворідного було таке саме як смерть бога. Яка ж поразка богові Бес, хоронителеві королівського дому, і Буто, оборонця царя!
Збезчещені і засоромлені — не раз, але десять разів — гарячково прагнучи помсти, фараон з його військом погналися за відходячими ізраїлтянами (2 Мойсеєва 12:37, 41, 51; 14:8). На честь маловідомого фараона Ні-маат-Ре, стародавня поема вихваляла: «Воюйте заради його ім’я... Немає могили для бунтаря проти його величності, і його труп кидається у воду». Відносно фараона на якому сповнився відлік божественного часу до знищення, то його власний труп був укинений у воду. «Фараон, втілення бога Гора на землі, спадкоємець Атумського царства, син бога сонця Ра»,— так як один довідник називає його, загинув у Червоному морі з руки Бога ізраїльтян проти якого величності він збунтувався (2 Мойсеєва 14:19—28; Псалом 136:15).
Чи це дійсно відбулось?
Значно зауважити, що Нова британська енциклопедія, незважаючи на свої заяви, що в 2 Мойсеєвій поміщаються «легенди», все ж таки признає, що «сьогочасні вчені вірять, що легенди грунтуються на здорових фактах». Згадуючи про трудність датувати єгипетські династії з інвентаря царів, Британська енциклопедія також каже: «Необгрунтованість цього інвентаря як історичний рекорд є в тім, що в ньому поміщаються тільки імена царів гідні честі; багато скромних і деяких непопулярних провідників зовсім не згадується — зовсім викреслені зі списку».
В разі такої неточності історичних записів і маніпулювання фактів, чи дивно, що та спустошлива поразка Єгипту й його фальшивих богів була тільки «викреслена»? Це стає очевидним з того, що історія записувалась під опікунством священиків, які цікавились тільки зберіганням своєї посади й підтримуванням слави їхніх богів.
Беручи до уваги ці давні події, то майбутність не віщує жодного добра для сучасних захисників подоби єгипетської релігії. Тільки практикуючі правдиву релігію — ізраїльтяни й кілька єгипетських друзів — пережили битву богів непошкоджені. Чудова майбутність підготовлялась цьому «народові відділеному, відмінному від усіх інших». Читайте про це у 4 частині цієї серії.
[Примітка]
a Неможливо точно ототожнити фараона, який царював у цей час. Єгиптологи піддають думку, що між іншими, це міг бути Тутмос III, Аменхотеп II, або Рамсес II.
[Рамка на сторінці 21]
Як би ви відповіли?
Під час перебування ізраїльтян у Єгипті, чи тільки вони практикували правдиву релігію?
Ні, бо в сусідньому Уц, теперішній Аравії, мешкав «муж невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає». Його ім’я Йов. Він перетерпів суворі випробовування його вірності, правдоподібно від Йосипової смерті у 1657 р. до н. е., до часу піднімання Мойсея на вірного слугу Єгові (Йова 1:8).
[Ілюстрація на сторінці 22]
Фараонів вважали бути втіленими богами.
[Відомості про джерело]
З ласки управління Museo Egizio
[Ілюстрація на сторінці 23]
Декотрі піраміди незвичайні могили фараонів.