Нас створено насолоджуватися парками

БІЛЬШІСТЬ з нас відчуваємо спокій й задоволення, коли залишаємо метушню міського життя, щоб насолоджуватись красою природного оточення. Джон Мюр, відомий захисник зберігання природи, сказав: «Гірські парки й заповідники корисні, не тільки як джерела лісоматеріалу й обводнюючих рік, але також як джерела життя».

Не дивно, що наш Творець поселив першу людську пару в гарному парку. Їхній дім був розташований в районі Едему, і тому називається «рай Едемський». Цей паркоподібний район був дуже великий. Це можна бачити з того, що ріка, яка підводнювала той парк, розділилась на верхів’я чотирьох початкових рік, а також з того, що «кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне» росло в тому раю (1 Мойсеєва 2:8-10, 15).

До цього століття, більшість людства мешкало в сільських місцевостях і відсвіжувалось такими «джерелами життя». Але люди почали тиснутись до великих міст, і людина почала ушкоджувати, а навіть руйнувати дикі місцевості. Тому то думку, щоб перемінювати деякі місцевості на національні парки правильно назвали «велична й неймовірна ідея». Коли й як започаткувалась ця ідея?

Перші національні парки

Цю ідею можна дослідити до 1870 р. Одного вечора кілька чоловіків, дослідники району Йєллоустон у Сполучених Штатах Америки, зібрались довкола табірного вогнища й обговорювали ті чудеса, яких бачили. Один з них, Корнільєс Геджес, пізніший губернатор штату Монтани, запропонував зберегти той район як національний парк на користь майбутніх поколінь. Із захопленням усі погодились з ним. Два роки пізніше ухвалили ту ідею, і в 1872 р., Улісс С. Грант підписав законопроект, яким створили Йєллоустон, перший національний парк у світі.

Пізніше, за прикладом Йєллоустона, у Новому Південному Уельсі, Австралії, створили заповідник на збереження природи тепер відомий як Роял національний парк. Тільки 13 років після створення Йєллоустона, створили третій національний парк у світі в Альберті, Канаді. Цікаво, як це сталось.

У той час Канада ще була дуже нова нація зобов’язана будувати залізницю крізь Скелясті гори до берега Тихого океану. Сталось одного дня в листопаді 1883 р., три робітники, обсліджувачі дикої місцевості недалеко Форт Калгарі, натрапили на місцевість у якій билась із землі джерелом тепла мінеральна вода. Відразу взнали корисність цих джерел і почався судовий процес, щоб здобути право власності.

Незабаром канадський уряд втрутився в справу. Усвідомивши можливість цієї місцевості приваблювати туристів, відмовились дати право власності приватним власникам. Отже, у 1885 році, законом уряд зберіг ту місцевість для «санітарних користей публіці», щоб «застерегти [ту місцевість] від продажі й заселення». Тих оригінальних 2,5 квадратних км (10 кв. миль) заповідника розширили на 6410 квадратних км (2564 кв. миль) відомий як Банф національний парк.

У Канаді тепер є близько 30 таких парків порозкиданих по цілій країні, дорівнюючи площі Англії. У Сполучених Штатах Америки є понад 300 таких місцевостей в її системі національних парків, більше як два рази площі Англії. По цілому світі, та «чудесна й ймовірна ідея», щоб створювати національні парки вже так поширилась, що налічується на понад 2000 охоронних природних комплексів у близько 120 різних країнах.

Зміна значення

Оригінально, Банф національний парк був курорт мінеральних вод тільки для кількох привілейованих. «Тому що неможливо експортувати краєвид,— сказав один з ранніх захисників,— то мусимо імпортувати туристів». Туристи приїжджали. Трудно повірити, як вони переповнювали декотрі національні парки. «Натовп,— казала одна родина після візиту до Йєллоустонського парку,— розчарував нас — людей було так як по вулицях Мангаттану [район Нью-Йорка]». Лісників у декотрих парках привчають поліцейської техніки, щоб контролювати наркотики.

Проте, недавно ще більш стараються зберігати природне становище парків. Наприклад, відвідувачі славного Йосемітського парку в Каліфорнії, незадоволені з того, що скасували такі вигоди, як комерційний гараж, магазини в яких продаються подарунки, ковзанки, майданчики для гри в голф, в теніс, і ставки для плавання. Завідувачі парків стараються постачати людям засоби для розваг сумісних з довгостроковою охороною цих ресурсів.

Справді, так то буває в Канаді, як можна бачити з офіційної канадської заяви на охорону парків, складену в 1979 р. У політиці заявлено, що намір національних парків є «назавжди охороняти природні заповідники й залишати їх неушкодженими для майбутніх поколінь».

Одна з головних цілей багатьох парків є охороняти тварини. В Італії Гран Парадізо національний парк, створений 1922 р., охороняє гірського козла від зникнення через полювання. І Гір притулок для дичини, створений 1965 р. у Індії, охороняє останніх азіатських левів, які колись блукали сільськими місцевостями. Підраховують, що колись близько 60 мільйонів бізонів, або буйволів, мандрували північною Америкою, але до 1900 р. бізони вже майже зовсім вимерли. Тепер, завдяки охоронним заходам багато тисяч бізонів знову мандрують такими місцями, як великий Вуд-Баффало національний парк.

Справді, відвідувати національні парки, зробити піші екскурсії пустинями, і бачити тварини в їхньому природному оточенні відсвіжує духу. Це немов джерело життя. Але в цьому бувають небезпеки.