Краса альпійських національних парків
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФРАНЦІЇ
ПРИРОДА вітає нас стрімким потоком кришталево-чистої води, ніжним шелестом листя, безхмарним небом над головою та лагідними промінчиками сонця, що просочуються крізь крони дерев. Але ми впевнені, що це лише прелюдія до тих див, які чекають на нас сьогодні. Де ми? В альпійському національному парку Екрен, який розташований у провінції Дофіне (Франція).
Коло Елфруада, одного із входів до цього парку, на краю лісу стоять інформаційні знаки, які повідомляють про те, що́ тут заборонено робити (наприклад, зупинятись на ночівлю або ропалювати вогнище). Також нас заохочують не викидати в парку жодного сміття, а забирати з собою додому. Приводити сюди собак теж заборонено, оскільки вони часто лякають або тривожать представників місцевої фауни.
Їхнє призначення
Однак що таке насправді національний парк і яке його призначення? Перший національний парк, що називається Єллоустонський, було створено 1872 року в штаті Вайомінг (США). З того часу на кожному континенті з’явилось багато таких парків. У Франції є сім національних парків, і три з них — в альпійській дузі, що простяглася від Франції до Австрії. Перший національний парк в Європі було створено 1914 року в кантоні Граубюнден (Грісонс), що у Швейцарії. Після цього у 1922 році відкрився національний парк Гран-Парадізо в Італії. В альпійській дузі розкинулись ще й інші національні парки, наприклад, Берхтесгаден у Німеччині, Високий Тауерн в Австрії, Стельвіо в Італії та Триглав у Словенії. Першим національним парком у Франції став Вануаз, його було створено 1963 року.
Головне завдання національних парків — захищати місцеву флору і фауну. Слід також зазначити, що існує багато інших парків, які не мають статусу національного, але їх було створено з такою ж самою метою. Серед них — французький регіональний парк Веркор та австрійський заповідник Карвендельґебірґе. Особливий статус національних парків надає певну владу їхнім охоронцям. Вони мають право штрафувати тих, що не дотримуються правил, встановлених у парку. Наприклад, якщо хтось приведе до парку у Швейцарії собаку, то може заплатити штраф у розмірі до 500 швейцарських франків (350 американських доларів).
Можливо, дехто думає, що такі покарання — крайність. Але існують причини для встановлення певних заборон та штрафів. Розгляньмо справу уважніше. Одного разу в національному парку Меркантур, що в Приморських Альпах (Південно-Східна Франція), ми натрапили на крихітне дитинча сарни. Воно виглядало самотнім і зовсім безпорадним. Ми вирішили не доторкатись до нього, бо подумали, що через наш запах мама-сарна може покинути його назавжди. Але уявіть собі, що б сталося, якби з нами була собака! Бідне маля померло б від страху, особливо коли б собака почала гавкати.
Чи це означає, що охоронці виконують лише роль паркової поліції? Звичайно ж ні. Один охоронець, котрого ми зустріли в парку Меркантур, показав нам на свіжому снігу сліди, які щойно залишив після себе табун сарн. Він звернув нашу увагу на те, який слід лишається від їхніх копит.
Багатство тваринного світу
Йдучи далі стежкою, ми бачимо вдалині сарну, яка пустує на узгір’ї, вкритому фірном — крупнозернистим снігом. Потім зауважуємо двох бабаків, що весело вовтузяться на кам’янистому схилі. Декотрі із цих бабаків на диво ручні. Вони сміливо підходять до відвідувачів парку з надією отримати щось смачненьке.
У деяких альпійських парках живуть табуни козерогів. Найчисленніші вони у парку Гран-Парадізо в Італії, але нам пощастило побачити декілька і в Меркантурі. Цей парк, що розкинувся на півдні Альп, заселяє велика кількість тварин. Тут вільно бродять муфлони, так звані дикі вівці, а в останні роки знову з’явились вовки. Проте відвідувачам немає чого боятися, оскільки вовки не наважуються наблизитись до пішохідних доріжок й уникають людей. У минулому Швейцарські Альпи також населяли ведмеді, однак останнього було вбито 1904 року. В Західній Європі бурих ведмедів можна побачити тепер у Піренеях, на кордоні між Францією та Іспанією; в Кантабрійських горах на півночі Іспанії та в національному парку Абруццо у Центральній Італії. Зате у Швейцарському національному парку деколи можна почути ревіння оленя-самця, тут популяція цих тварин досить численна.
Окрім великих звірів, відвідувачі можуть спостерігати за великою кількістю менших тваринок, таких, як горностаї, зайці, хутро котрих стає взимку білим, а також лисиці, бабаки й білочки. Додайте до цього ще й безліч комах, у тому числі чарівних метеликів та працьовитих мурашок. Любителі птахів ніколи не підуть звідси розчарованими. Тут можна побачити орла, що ширяє високо у вас над головою, а у Швейцарському національному парку та в парках Вануаз і Меркантур навіть помилуватися бородачем-ягнятником. Часто також можна почути характерний стукіт — то дятел у пошуках комах довбає стовбур дерева. Багато хто запитує, як ці жителі гір витримують альпійські зими. Звірі добре пристосовані до цього середовища, хоча через жорстокі умови слабкі та старі таки помирають.
Альпійська флора
У парках під охороною перебувають навіть рослини. Тож зрозуміло, що тут заборонено рвати квіти, як-от чарівні червоні лілії, котрі ростуть обабіч нашої стежки. Можливо, ви запитуєте чому? Деякі рослини, наприклад, усім відомий едельвейс, альпійська анемона, рододендрон, гірські волошки й певні види тирличу, є рідкісними, і тому їх слід охороняти, щоб вони не зникли зовсім. Розмаїття квітів справді вражає.
Краса природи виявляється також у деревах, завдяки яким парки стають ще гарнішими. Восени ліс прикрашають золотисті модрини. А кедрова сосна, яка, здається, відмовляється підкоритись суворій зимі, безперервно постачає їжу пташці, відомій під назвою горіхівка. Ця пташка переносить насіння сосни у своєму волі, а тоді закопує його на майбутнє. Так завдяки їй це дерево з’являється у місцях, в які йому самому ніколи не дістатись. Ми могли б, безперечно, увесь день милуватися навколишньою красою, але нам треба поспішати, щоб дістатися підвісної дороги.
Ми просуваємось далі, і незабаром йти стає все важче. Нам здається, що там ось у лісі на нас чекають сарни, і ми робимо кілька фотографій. Проте як тільки ми наближаємось, ці чарівні тварини втікають, мабуть, злякавшись нас. Ми розмірковуємо про чудову обітницю Бога, записану в Ісаї 11:6—9: «Замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти... Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі». Нас тішить надія, що невдовзі уся Земля стане величезним подібним до парку раєм, в якому люди та звірі житимуть разом без страху.
[Ілюстрація на сторінці 13]
Французькі Альпи — домівка сарни.
[Ілюстрація на сторінці 14]
Обережний бабак (національний парк Вануаз, Франція).
[Ілюстрація на сторінці 14]
Орел (національний парк Меркантур, Франція).
[Ілюстрація на сторінці 15]
Сарна видирається по Альпах (Франція).
[Ілюстрація на сторінці 15]
Молоденька сарна.
[Ілюстрація на сторінці 16]
Рододендрон.
[Ілюстрація на сторінці 16]
Відкасник безстеблий.
[Ілюстрація на сторінці 16]
Орлик альпійський.
[Ілюстрація на сторінці 16]
Козеріг.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Червона лілія.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Лілія лісова.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Альпійський миколайчик.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Бабак.