Кераласький «летючий» човен-змій

Від кореспондента журналу «Пробудись!» в Індії.

«БАТЕЧКИ! Що ж за фантастичні створіння! Що це таке?» — вигукнув Невіль, мій австралійський друг, коли побачив якісь чорні об’єкти, які швидко наближались до нас. Вони так швидко пересувалися в наш напрямок, що, здавалося, махають крилами, ледь торкаючись поверхні води.

Мій друг не міг всидіти на своєму місці. Ставши на вершечок дерев’яного підвищення, він витягнув шию, щоб краще бачити. Він перший раз бачив змагання човнів-зміїв.

Човни все ще були на відстані більше кілометра, але ми могли чути ритмічний барабанний бій і пронизливий свист. Потім, коли ці швидкохідні човни з командами по 100 чоловік на борту підпливали ближче до фінішної лінії, збуджений натовп приходив у шаленство. Болільники всілякого віку скакали і нестямно вітали вигуками і аплодували командам, за яких уболівали. Жінки в барвистому одязі нестямно махали шовковими носовими хусточками. Це був тільки початок щорічного змагання човнів за нагороду Джавахарлала Неру в Аллеппі, що в штаті Керала Південної Індії.

Човни-змії є унікальними елементами свят на воді, які проводяться на річках і малих водоймах, що в долині Центральної Траванкоре. «Однак, що таке в дійсності човни-змії,— ви можете запитати,— і як це все сталося?»

Трохи історії

На самому початку човни-змії виготовлялись для воєнних цілей. Колись штат Керала був поділений між великою кількістю місцевих раджів, або королів, кожен з яких мав свою власну маленьку територію. Там часто виникали війни, спричинені найменшою провокацією. П’ять човнів-зміїв могли без труднощів помістити військово-морські сили короля.

Нарешті один міцний правитель отримав владу й уніфікував цілу територію, отже, ці човни стали лише експонатами. Їх прикрашають на святкові події, а також вживають на сердечних прийняттях політичних і релігійних сановників. На таких подіях завжди відбуваються змагання човнів. У 1952 році Джавахарлал Неру, перший прем’єр-міністр Індії, відвідав Аллеппі й дивився на змагання човнів. Незважаючи на свій вік і свою безпеку, підхоплений в азарті він стрибнув на борт човна-переможця, плескаючи в долоні та співаючи пісні разом зі всіма. Він потім подарував цій команді в нагороду срібного човна-змія — це дало початок змаганням за нагороду Джавахарлала Неру, яких мій друг і я бачили.

Останки минулої культури

Човни-змії — це довгі, тонкі, гладенькі, обтічної форми дерев’яні каное. Вони мають різну довжину — від 25 до 30 метрів — і в найширшому місці мають тільки 1,5 метра. У деяких човнах корма виступає над поверхнею води на 6 метрів і має вигляд голови кобри, тому їх назвали човнами-зміями. Проте ніс човна задертий, як дзьоб праха.

Ці виняткові реліквії столітніх культур рідко коли будуються в наш час. Дуже мало майстерних ремісників, потомків стародавніх тесляхських фамілій, наважуються братися за таку величезну працю, яка вимагає тонни дорогого лісоматеріалу і місяці наполегливої праці. Коли човен закінчений, його висушують на сонці і старанно натирають мастилом та олією, змішаною з яєчним білком, щоб він швидше «літав».

Тренування і навчання команди для участі у змаганнях також є нелегким завданням. Близько сто веслярів із короткими веслами сидять у два ряди вздовж усієї довжини човна. Коло стерна човна стоять двоє чи троє інших із довшими веслами, щоб кермувати човном. Для того щоб утримати темп веслювання, один член команди відбиває ритм дерев’яним товкачем об дошку, що утворює звук. Принаймні половина дюжини інших на човні підбадьорюють веслярів, плескаючи у долоні в унісон, свистячи і викрикаючи.

Як змагання продовжуються і пристрасті закипають, відбивання такту зростає і веслярі лягають на весла як одне ціле. Ритмічні рухи вверх і вниз 50-ти веслярів із кожного боку човна створюють враження, що човен летить на крилах. Це було саме тим, що здивувало мого друга і заставило його спантеличено дивитись, тому що, здавалося, човни ледь торкаються води.

Змагання вимагають надзвичайного зосередження уваги і доброї координації цілої групи. Тільки секунда відвернення уваги одного весляра є достатньою, щоб всю команду збити з ритму. Отже, інколи на борту конкуруючих човнів стараються відвернути увагу дивними звуками та видовищами. Часто використовують хитрість, щоб здобути перемогу один над одним.

Під час змагань капітан однієї команди посадив на ніс свого човна мавпу. Створіння почало торохтіти і шкірити зуби, і суперницький капітан швидко збагнув, що діється. Для того щоб не стати переможеним, він голосно вигукнув, скинув зі себе одежу і став на ніс свого човна повністю голий. Це викликало бажаний ефект. У той час як члени іншої команди дивились на нього, його власна команда утримала швидкість сталою і перемогла змагання. Для нього ганьба втратити нагороду була більшою, аніж сором бути оголеним.

Для села мати човна-змія — це знак престижу, а виграти змагання — ще більша честь. Коли відбуваються змагання, всі мешканці села приходять, щоб підбадьорити свою команду. Не боячись поганої погоди, болільники безстрашно зустрічають мусонні дощі та москітів, стоячи по коліна в брудній воді, щоб подивитися на змагання. Болільники супротивних команд часто вступають у сутички, б’ються і планують звести рахунки на змаганнях наступного року.

Королі вже більше не ведуть конкуренцію за свою територію і правління, як це колись робили їхні пращури. Але дух конкуренції продовжується в спорті, який дуже подобається жителям Керали — змагання човнів-зміїв.