Невловимі створіння. Зненавиджені і любимі

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В КАНАДІ

CANIS LUPUS. Ось він вгорі на стрімкому виступі скелястого пасма, місячне сяйво вимальовує в темряві його обриси: задерта голова, довгий пухнастий хвіст, підігнутий під себе, прищулені вуха і відкрита паща; моторошне виття пронизує нічне повітря. Лише від згадки про виття у людини від страху та захоплення мурашки пробігають по тілу!

НЕ БАГАТО хто мав нагоду спостерігати в дикій природі за цією чудовою, зате невловимою твариною, що загальновідома як сірий вовк, чи просто вовк. І все ж згадка про цю цікаву тварину викликає у розумах людей багато різних картин.

Зненавиджені і любимі

Хоч би як там було, але від згадки про вовка завжди з’являються бурхливі емоції. В основі їх переважно лежить неправильне розуміння фактів, упередження та страх. Дехто гордує вовками, бо вони хижаки. Вовки постійно створюють проблеми фермерам і власникам ранчо через те, що полюють на овець та іншу худобу. Їхній поганій репутації частково сприяли легенди та фольклор. А хто не чув виразу «ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки» чи «і вовки ситі, і кози цілі»? У казках він зображується як «злий вовк-сіроманець». Одна така історія розповідає про вовка, який загрожував з’їсти Червону шапочку. Такі історії навівають думку, що вовки нападають на людей.

А втім, вчені та біологи дивляться на вовків з іншого боку. Вони бачать у них надзвичайно полохливих створінь, що з усіх сил намагаються уникати людини. Згідно з недавньою статтею у журналі «Ґео», насправді вовки бояться людини. Незважаючи на страшну зовнішність вовків, схоже, не існує підстави вірити, що здорові дикі вовки Північної Америки становлять загрозу для людини.

Біолог Пол Пакет, який детально вивчає вовків, говорить, що полюбив ці створіння ще з дитинства. Він записав деякі свої спостереження. Він твердить, що часто бачив, як вовки виражали своє щастя, самотність і почуття гумору. Якось він спостерігав за старим вовком-калікою, котрий вже не міг полювати, але його годували інші вовки зі зграї. Хоча й цей вовк уже більше не був їм потрібний, зграя далі цінувала його і підтримувала йому життя. Проте ця характерна особливість — полювання зграями — загрожує їхньому існуванню.

Полювання зграями

Полювання зграями — це просто метод, за допомогою якого вовки вгамовують свій голод і годують своїх малят. Зате слід визнати, що напади вовків на овець та іншу худобу є однією з прикрих проблем фермерів. Вовки добре споряджені для полювання, бо у цих хижаків є відмінний зір, добрий нюх, гострий слух і неймовірно міцна хватка, до того ж вони здатні бігати на короткі і довгі дистанції. Вони також слушно користуються нагодою. Неправильно було б вважати, що ці норовливі створіння нападатимуть на будь-яку легкодоступну здобич, особливо велику, наприклад, вгодовану вівцю чи іншу худобу. Можна сказати, що вовки мимоволі «стають у пригоді» своїй здобичі, оскільки вибирають ту жертву, котру найлегше вбити, тобто хвору чи ослаблену тварину, і, таким чином, залишають більше харчів для здорових тварин.

Вовче спілкування

А що сказати про моторошне виття, яке можна чути за кілометри і яке ріже вуха слухачів? Для вовка це просто вияв товариськості у зграї — форма спілкування. Вовк, що відбився від зграї під час полювання, може вибратися на виступ гори і вити, щоб прикликати інших членів своєї зграї. Окрім того, вовки виють з метою захистити свою територію. Інколи здається, що вовки виють просто так, аби виразити своє щастя. Коли для виття збирається ціла зграя, то цілком можна подумати, що вони насолоджуються самодіяльним хором. Для нашого вуха воно, мабуть, краще звучало б, якби вовки співали в унісон, але, здається, їм подобається співати акордами. Звичайно, у них є й інші види спілкування. До них належать скімлення, гарчання, брехання, дружній писк і скавучання вовченят у лігві. Вони також спілкуються позами, щоб усталити свій соціальний статус та зв’язки в зграї.

Чудові створіння

Придивімося ближче до цього надзвичайного, чудового створіння. Огляньмо його густе хутро, здебільшого сіре (у деяких блискуче і чорне) упереміш з білими, чорними і коричневими шерстинами. Звернімо свій погляд на його проникливі і чисті жовті очі. Зважмо на вираз його морди. Власне через усе це вовком можна милуватися годинами. Однак у декого з’являється занепокоєність майбутністю вовка. Чи є на це якісь підстави?

Так, бо якщо колись було нормальним явищем побачити вовка у більшій частині Європи, Азії і Північної Америки, то тепер з ним можна рідко зустрітися у Канаді, на Алясці та малозаселених реґіонах Сполучених Штатів Америки, Європи та Росії. Люди кажуть, що вовкам слід виділити окремі ділянки на волі. І позаяк людина вміє жити з такими хижаками, як орли, ведмеді та пуми, то дехто запитує: «А чому б не жити з вовками?»

Не втручаймося в природу

Захист, а не знищення чи контроль — таким стало гасло. Нині парки вважаються заповідниками для тварин, а не лише місцем відпочинку людей. За журналом «Кенейдіан джіоґрефік», директори парків хочуть бачити природнорегульовану екосистему. Головний хижак, вовк, після 40 років відсутності у національному парку «Банф» (Канада) сам повернувся у 80-х роках до південних Скелястих гір (у кількості 65 особин), і для багатьох людей це стало позитивною подією. Франція повідомляє про повернення вовків після їх 50-річної відсутностіa. Також повертаються вовки й в Італію, їх виття знову чути в Тіволі коло Риму.

В Єллоустонському національному парку (Сполучені Штати Америки) знову відродилися вовки як представники виду, що зникає. Понад 40 років тому, перед тим як вовків винищили, вони були невід’ємною частиною екосистеми цього реґіону. Нині багато людей, особливо відвідувачі цього парку, бажають їхнього повернення. Однак тваринники глибоко занепокоєні можливими наслідками повернення вовків на їхні території. «Якщо вовки повернуться до Єллоустону, то потрібно буде постійно давати собі з ними раду за межами парку»,— говорить біолог і знавець вовків Л. Дейвід Мек.

Що буде завтра з цими створіннями, котрі живуть у світі, де лише зрідка з’являється людина?

Майбутнє вовків

Кількість людей, що підтримують повернення тварин, котрих ледве терпить людина, свідчить про зміну людського погляду на них. У книжці «Вовк. Навколишнє середовище і поведінка виду, що зникає» (англ.) говориться: «Ми ще маємо час врятувати цей вид з такого безпорадного становища. У будь-якому разі це залежить від знань людини про навколишнє середовище та поведінку вовка, її подальших вивчень вовка та зміни її мислення, адже нам необхідно усвідомити, що вовк є не конкурентом людини, але ще одною істотою, з котрою потрібно жити».

Мирне співіснування

Мирне співіснування людей та вовків трохи поліпшилось протягом минулих декількох років, але там, де є конфлікти, справжньому миру не бути. Цю справу слід залишити аж до часу, коли в недалекому майбутті під Царським правлінням нашого Творця уся ворожість та страх заміниться довірливими стосунками й мирним співіснуванням з цими міцними, зате чутливими і полохливими створіннями.

Цікаво, що Біблія згадує вовка у різних пророчих картинах, дозволяючи нам бачити його по-різному. У Дії 20:29, 30 відступники метафорично описуються як «вовки люті», що нападають на християнський збір вівцеподібних людей і виривають деяких членів з отари.

Проте у пророцтвах біблійної книги Ісаї, здійснення яких ще попереду, змальовано тварин, котрих ми знаємо нині як ворогів, що живуть укупі в мирі. Зауважте відсутність понять «здобич» та «хижак» у Ісаї 65:25: «Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь».

Хоча людині треба докладати зусиль, аби терпіти вовків, але вищецитований вірш каже нам, що Бог відвів і для них місце в новій системі речей. Тоді наша Земля стане спільним домом для усіх форм життя, у тому числі для Canis lupus.

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 25]

Thomas Kitchin/Victoria Hurst

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 26]

Thomas Kitchin