Вигнанці та втікачі

«Я ОБРІЗАЛА волосся, перевдягнулася в чоловіка, повісила собі на шию ланцюги та висячі замки, щоку проткнула англійською шпилькою і почала вести життя панка» (Тамара).

Якби ви вздріли на вулиці Тамару, то чи здогадалися б, що вона є самотньою неповнолітньою дівчиною, котра знесла знущання, і що її життя в родинному колі було позбавлене уваги та тепла, яких вона конче потребувала? Чи ви подумали б, що вона повстала проти закону і, можливо, стане на злочинний шлях? Тамара розповідає журналові «Пробудись!» про страхітливі події, котрі змусили її до такого життя з 14-річного віку — життя, якого вона ніколи не прагнула.

Вигнанці

Тамара розказує: «Я виростала в одному італійському гірському містечку, в родині, де не було любові. На жаль, я постійно вислуховувала чвари між батьками та нецензурну лайку, що потоками лилась під час таких чварів. Часто я втручалась у ті сварки, за що батько мене немилосердно бив. Інколи у мене тижнями не сходили рубці від ударів.

Коли мені виповнилось 14 років, батько дав мені декілька доларів та квиток в один бік до найближчого міста, де було багато різних небезпек. Я знайшла собі друзів — інших молодих людей, що, як і я, не мали нікого, хто б ними цікавився. Багато з нас ставали алкоголіками. Я зробилася зухвалою, вульгарною та агресивною. Часто в мене не було, що їсти. Одного зимового вечора ми з друзями спалили меблі, щоб у хаті було тепло. Наскільки ж я бажала мати родину, яка б турбувалася мною, цікавилася моїми почуттями, тривогами, острахами. Але я почувалася самотньою, жахливо самотньою».

У нинішньому світі існують сотні тисяч таких Тамар. На кожному континенті є діти, покинуті батьками, які занедбали свою відповідальність.

Втікачі

Інші діти вирішують залишити дім, бо «вдома їм просто страшно залишатися — занадто боляче, занадто небезпечно, тому вони втікають на вулицю»,— пише «Медичний журнал штату Нью-Йорк» (англ.).

У дев’ятирічному віці Домінґоса здали у притулок для сиріт, коли його мати вийшла заміж вдруге. Він планував утечу, бо не міг витримувати побоїв від священиків. Однак мати забрала його назад і тепер постійно його бив вітчим. Єдиним способом уникнути домашньої жорстокості стала для нього втеча.

На жаль, «мільйони дітей не можуть покладатися на дорослих у власному домі, сподіваючись, що вони постачать їм бодай мінімум безпеки»,— пише Анурада Вітташі у своїй книжці «Вкрадене дитинство: пошуки прав дитини» (англ.). А ще вона пише: «Внаслідок брутального поводження батьків у Сполучених Штатах Америки щодня помирає троє дітей». У дуже багатьох випадках члени родини, замість захищати право сексуальної недоторканості дитини, порушують його.

Використані і травмовані

Домінґос був змушений жити з іншими вуличними дітьми, котрі займалися грабіжництвом, злодійством та вживанням і продажем наркотиків. Сумно, але багатьох з тих, хто втікає від поганих умов удома, використовують звідники, педофіли та члени порнографічних клік. Голодним та самотнім дітям пропонується помешкання та їм обіцяють близькі взаємини з «турботливим» дорослим, але вони потім з’ясовують, що треба платити за це своїм тілом, ведучи життя проституток. Без трудових навичок, багато вчаться виживати на вулицях різним чином, в тому числі будучи статево зведеними та самі зводячи інших. Дехто з них просто не виживає. Причиною смерті багатьох таких дітей стають наркотики, алкоголь, убивства та самогубства.

Коментуючи життя вуличних дітей, одна колишня неповнолітня проститутка сказала: «Там страшно. Знаєте, мене засмучує те, що багато [людей] уважає, що коли якась дитина спить у поїзді чи вештається без діла весь час, то вона того хоче. Нині, коли я вже старша, я на все це дивлюся інакше. Ці діти кричать, кожен по-своєму. Вони не бажають бути такими, але їхні батьки не хочуть їх».

Пошуки «волі»

Є ще інші сотні тисяч дітей, що вважаються пропалими,— діти, яких спокусила вулиця уявною волею. Дехто бажає звільнитися від бідності. Інші прагнуть визволитися з-під батьківської влади та правил, що, на їхню думку, занадто обмежують їх.

Емма спробувала так звану волю від батьківського контролю та принципів християнської родини. Залишивши дім, щоб жити зі своїми друзями, вона принадилась до наркотиків. Але відчувши на власній шкірі брутальність вуличного життя, Емма захотіла повернутися та покінчити з наркотиками. Шкода, але вона не порвала зв’язків із поганим товариством, і одного літнього вечора зі своїми друзями вона впорскнула собі героїну. Для Емми це був останній раз. Увійшовши у стан коми, вона померла наступного дня одинокою та покиненою своїми «друзями».

Чи поліпшиться майбутнє дітей, що стали жертвами своїх батьків або інших людей? Чи буде колись світ, що не експлуатуватиме молодих? Яка є надія, що родинне життя поліпшиться та буде більше цінуватися, а діти не хотітимуть втікати з дому? Відповіді на це ви знайдете в наступній статті.