Погляд Біблії

Чи суперництво в спорті є неправильним?

ДВОЄ чоловіків похилого віку сидять приємного сонячного дня в парку й грають у шашки. Неподалік чути галас дітей, які бавляться у квача, бігаючи навздогін один за одним. Зовсім недалеко група юнаків грає в баскетбол. Цю картину ми можемо бачити щодня — молоді й старші знаходять насолоду в спортивних змаганнях та іграх. Коли вони є учасниками, більшість з них старається грати якнайліпше. Ви, напевно, також.

Чи можна сказати, що такі дружні види суперництва є неправильними? Багато хто обізнаний із застереженням апостола Павла в Галатів 5:26 (НС), де він сказав, що християни не повинні «викликати конкуренцію між собою». З огляду на це, чи неправильно для християн брати участь у рекреаційних спортивних заняттях та іграх?

Просто кажучи, ні. Чому? Перш ніж відповісти на це запитання, обговорімо кількома словами історію спортивних змагань та ігор.

Історія спортивних змагань та ігор

Участь у спортивних змаганнях та іграх сягає глибини віків і завжди була невід’ємною частиною життя за цілої історії, в тому числі й за історії Божого народу. Слово «м’яч» навіть з’являється в Біблії. Згадуючи, як Бог Єгова осудить злих чоловіків, вона говорить в Ісаї 22:18 (Хом.): «[Їх] геть змотає й покотить, немов м’яч». Деякі сучасні м’ячі, скажімо м’ячі для гри в гольф та бейсбол, усе ще робляться з туго намотаних матеріалів. Тут говориться, що Бог ‘покотить їх, немов м’яч’. Щоб розуміти цю аналогію, люди, які жили в той час, повинні були використовувати м’яч.

Крім того, в Біблії згадується випадок, коли патріарх Яків боровся з ангелом. Ця оповідь говорить про якусь майстерність Якова, оскільки боротьба мала остаточне вирішення аж через декілька годин (Буття 32:25—27). Цікаво зазначити, за деякими біблеїстами, ця оповідь може вказувати на те, що Яків знав правила боротьби. Ізраїльтяни, очевидно, займалися й стрільбою з лука, що також вимагало тренування і майстерності (1 Самуїла 20:20; Плач Єремії 3:12). Біг був ще однією атлетичною дисципліною, в якій вправлялися й тренувалися чоловіки давнини (2 Самуїла 18:23—27; 1 Хронік 12:8).

Інтелектуальні ігри, як, наприклад, загадування загадок, очевидно, були популярними і їх дуже любили. Мабуть, найбільш яскравим прикладом цього є Самсонова загадка, яку він загадав филистимлянам (Суддів 14:12—18).

У Християнських грецьких Писаннях спортивні змагання та ігри інколи використовувалися як метафори, щоб описати життя християнина. Приміром, у 1 Коринтян 9:24, 25 Павло говорить про систему наполегливого тренування спортсмена й застосовує це, щоб показати, наскільки християнинові потрібно самовладання й витривалості. Стає також зрозуміло, що Єгова вклав грайливість у велику кількість свого творіння, бо як люди, так і тварини знаходять час для забави. (Йова 40:20; Захарія 8:5; порівняйте Євреїв 12:1, Дерк.).

Коли суперництво виходить за рамки

Що ж тоді мав на увазі апостол Павло, кажучи співхристиянам не «викликати конкуренцію між собою»? (Галатів 5:26, НС). Відповідь криється в контексті. Павло попередньо зауважив, сказавши їм не «ставати егоїстичними», або, як подають інші переклади Біблії, не ставати ‘чванливими’, ‘марнославними’ та «охочими до пустої слави». За днів Павла серед спортсменів була поширена гонитва за популярністю і славою.

Також і в теперішньому марнославному світі чимраз більше спортсменів прибирають пихатого вигляду й звертають увагу на себе та свої уміння. Декотрі доходять до приниження інших. Глузування, оскаржування й словесна деградація, яку декотрі називають «втоптування в багнюку», швидко входять у норму. Усе це «викликає конкуренцію» і, за словами Павла в кінцевій частині Галатів 5:26, веде до заздрості.

Гірше того, незрівноважене суперництво веде до бійок, а навіть смерті. Візьміть до уваги зустріч чоловіків Саула й Давида біля Ґів’она, коли Авнер і Йоав погодились, щоб ‘юнаки встали і боролися перед ними’ (2 Самуїла 2:14—32, Хом.). Здається, що це стосується змагання з певного виду боротьби. Хоч би яке то було змагання, воно швидко перейшло в люту й криваву різанину.

Урівноважений погляд

Рекреаційні спортивні заняття та ігри повинні відсвіжати, а не пригнічувати. Так може бути, коли ми маємо це на увазі й пам’ятаємо, що наша цінність перед Богом і ближніми не має нічого спільного з майстерністю у спортивних змаганнях та іграх.

Вкрай нерозсудливим було б, якби через свої фізичні або розумові здібності ми дозволили розростатися почуттю переваги. Тому уникаймо неналежної, світської схильності звертати увагу на себе, щоб не викликати заздрості в інших, бо любов не величається (1 Коринтян 13:4; 1 Петра 2:1). І хоча правильно було б сподіватися захоплення, мимовільних сплесків радості й поздоровлень серед членів команди, ми не повинні дозволяти цим поривам ставати буйною показухою.

Ми ніколи не повинні визначати цінності інших на підставі їхніх здібностей у спортивних змаганнях та іграх. Так само ми не вважатимемо себе нижчими через брак здібностей. Чи це означає, що вести рахунок у грі неправильно? Не обов’язково. Але ми повинні пам’ятати, якою маловажною в суті є кожна гра. Справжня цінність людей не залежить від того, наскільки високих результатів вони досягають. У командній грі декотрі регулярно змінюють склад гравців кожної команди, щоб не була постійним переможцем одна команда.

Християни теж повинні пам’ятати, що хоча про спортивні змагання та ігри розповідається в Біблії, вони згадуються тільки між іншим. Був би помилковим висновок, що проста згадка спортивних змагань у Біблії свідчить про цілковите схвалення всіх видів спорту. (Порівняйте 1 Коринтян 9:26 з Псалмом 11:5). Павло також зазначив, що «вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все» (1 Тимофія 4:8).

Тому правильні спортивні змагання та ігри приносять радість і відсвіження. Біблія засуджує не всі види суперництва, а суперництво, яке викликає пиху, конкуренцію, пожадливість, заздрість або насилля.