Лихо безробіття

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ

Через нього ряд розвинених країн у критичному становищі, але ним стурбовані й країни, що розвиваються. Воно вражає навіть ті країни, в яких його, здавалось, не було. Воно розладнує ритм життя сотень мільйонів людей, багато з котрих є матерями та батьками. Для двох третіх італійців воно є «загрозою номер один». Воно стає новою соціальною хворобою. Частково воно є коренем проблем багатьох молодих людей, що втягнулися в наркотики. Через нього мільйони людей мають неспокійний сон; воно чигає на інші мільйони...

«БЕЗРОБІТТЯ, либонь, найпоширеніше явище наших часів, котрого бояться люди»,— каже Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). «Обсяг та наслідки цього явища відомі»,— пише Комісія Європейського співтовариства, але «давати собі раду з ним дуже важко». Воно є «примарою,— каже один фахівець,— що часто з’являється на вулицях Старого континенту». В Європейському Союзі (ЄС) нині кількість безробітних сягає понад 20 мільйонів, і в жовтні 1994 року лише в Італії офіційно їх налічувалося 2 726 000. Спеціальний уповноважений Європейського Союзу Падрайґ Флинн із занепокоєнням каже, що «вирішення проблеми безробіття — це найважливіше соціальне й економічне завдання, над котрим нам слід працювати». Якщо ви без роботи чи під загрозою її втрати, то ви відчули на собі цей страх.

Але безробіття — не лише проблема Європи. Воно теж вражає й країни Америки. Воно не щадить й Африки, Азії та Океанії. Країни Східної Європи за останні роки теж зазнають цієї проблеми. Щоправда, це лихо не є однаковим усюди. Але, за словами деяких економістів, рівень безробіття в Європі та Північній Америці довго залишатиметься значно вищим, ніж у попередні рокиa. А ситуація «погіршується через зріст неповної зайнятості й загальне погіршення якості наявних робочих місць»,— каже економіст Ренато Бурнетта.

Безупинний марш

Безробіття вдаряє усі сектори економіки один за одним, насамперед сільське господарство з його дедалі вищою механізованістю, що позбавляє людей праці, відтак промисловість, яка була уражена енергетичною кризою 70-х, а нині ще й сектор обслуговування, тобто торгівлю та освіту,— сектор, який колись вважався непорушним. Двадцять років тому рівень безробіття, вищий ніж 2—3 відсотки, спричинив би неабияку тривогу. Нині вважається, що промислово розвинена держава добре дає собі раду, коли безробіття утримується на рівні 5—6 відсотків, і багато розвинених країн має значно вищий рівень безробіття.

Згідно з Міжнародною організацією праці (МОП), безробітним є той, хто не має де працювати, проте готовий працювати й активно шукає місця праці. Але що сказати про людину, котра не має повночасної роботи, або ж людину, котрій вдається працювати лише декілька годин на тиждень? Неповний робочий день у різних країнах розглядається по-різному. У певних країнах тих, хто насправді є безробітними, офіційно зараховано до тих, хто має роботу. Через такі різні визначення безробіття важко встановити, хто справді є безробітний, а хто має роботу, з цієї причини статистичні дані віддзеркалюють лише частину реальності. «Навіть офіційна цифра — 35 мільйонів безробітних [у країнах ОЕСР] висвітлює рівень безробіття неповною мірою»,— говориться у звіті одного європейського дослідження.

Висока ціна безробіття

Але самі по собі цифри не можуть відтворити повної картини. «Економічні та соціальні кошти безробіття циклопічні»,— говориться у звіті Комісії Європейського співтовариства, а причиною цього є «не лише безпосередні видатки на соціальне забезпечення безробітних, але й також втрати з огляду на річний дохід, у котрий безробітні могли б внести свою частку, якщо б були зайняті». І допомога для безробітних стає дедалі обтяжливішою не лише для урядів, але й для тих, хто працює, бо їм доводиться сплачувати чимраз більші податки.

Та безробіття є не лише справою чисел. За ним — доля окремих людей, бо воно не щадить нікого — чоловіків і жінок, юнаків і дівчат усіх суспільних щаблів. Укупі з усіма іншими проблемами цих «останніх днів» безробіття може стати для людини величезним тягарем (2 Тимофія 3:1—5; Об’явлення 6:5, 6). Особливо коли людина вражена «довгочасним безробіттям» і вже тривалий час не працювала, то їй навіть ще важче знайти собі роботу. На жаль, дехто з них вже ніколи не знайде собі роботиb.

Нині психологи спостерігають серед безробітних зріст психіатричних і психологічних проблем, а також емоційну нестабільність, розчарованість, чимраз більшу апатію й втрату самоповаги. Коли людина з дітьми втрачає роботу, це для неї стає особистою трагедією. Її світ розвалився. У неї зникло відчуття захищеності. По суті, нині деякі фахівці помічають появу «передчасного занепокоєння», пов’язаного з можливістю втратити роботу. Така занепокоєність здатна серйозно вплинути на родинні взаємини й може спричинитися до трагічних результатів, як це видно з кількості самогубств серед безробітних. Опріч того, трудність потрапити на ринок праці є одним з можливих чинників брутальності та суспільного відчуження молодих людей.

«В’язні збоченої системи»

Журнал «Пробудись!» взяв інтерв’ю у декількох чоловік, що втратили роботу. П’ятидесятирічний Армандо сказав, що для нього це означає «бачити крах усіх своїх зусиль 30-річного періоду праці й починати все знову», а почуватися, «немов в’язень збоченої системи». Франческо «здавалося, що світ завалився на нього». Стефано «мав глибоке відчуття розчарованості в нинішній системі життя».

З другого боку, Лючано, коли був звільнений з роботи після 30-річної праці в одній великій італійській автомобільній фірмі як технічний керівник, «відчув гнів та протверезіння, коли побачив, що його зусилля, сумлінність і надійність впродовж усіх цих років праці зовсім не були враховані».

Прогнози та розчарування

Декотрі економісти передбачали цілком інший розвиток подій. У 1930 році економіст Джон Манард Кейнс оптимістично передбачав «роботу для всіх» протягом 50 років і десятиріччя повної зайнятості вважалися реальною метою. У 1945 році Статут ООН поставив собі за мету швидко досягти повної зайнятості. Зовсім донедавна фахівці вважали, що прогрес означатиме роботу й менше годин праці для всіх. Але так не сталося. Серйозні зміни минулих десятиріч спричинили «найгіршу глобальну кризу безробіття від часів світової економічної кризи 30-х років»,— каже МОП. У Південно-Африканській Республіці принаймні 3,6 мільйона чоловік не мають роботи, в тому числі 3 мільйони чорних африканців. Навіть Японія, в котрій минулого року було два мільйони безробітних, проходить через цю кризу.

Чому безробіття таке повсюдне лихо? Які пропонуються вирішення цієї проблеми?

[Примітки]

[Карта на сторінках 2, 3]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Канада 9,6 відсотків

США 5,7 відсотків

Колумбія 9 відсотків

Ірландія 15,9 відсотків

Іспанія 23,9 відсотків

Фінляндія 18,9 відсотків

Албанія 32,5 відсотків

ПАР 43 відсотки

Японія 3,2 відсотка

Філіппіни 9,8 відсотків

Австралія 8,9 відсотків

[Відомості про джерело]

Mountain High Maps™ copyright © 1993 Digital Wisdom, Inc.